Справа №305/683/23
Провадження по справі 2/305/261/23
21.06.2023. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді Марусяк М.О.
секретаря судового засідання Вербещука В.А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області в особі виконавчого комітету селищної ради про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації на 1/2 частину нерухомого майна,
Адвокат Сойма Іван Юрійович, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області в особі виконавчого комітету селищної ради про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації на 1/2 частину нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 06 вересня 2008 року у виконкомі Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області про що складено відповідний актовий запис за №39. За час спільного проживання, на протязі 2008-2013 років, на виділеній для будівництва будинку та господарських споруд земельній ділянці, подружжя спільними коштами стали зводити (будувати) житловий будинок та господарську споруду для утримання худоби та птиці по АДРЕСА_1 , будівництво якого було завершено у 2013 році. Від шлюбу народилася одна дитина - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на день звернення з позовом до суду проживає з матір'ю ОСОБА_2 та перебуває на її утриманні. 01.10.2021, шлюб між сторонами рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області розірвано. 09.12.2013 на новозбудований подружжям будинок та сарай за заявою відповідача ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 було виготовлено технічний паспорт на його ім'я., а 11.02.2015 державним реєстратором Делятинчуком А.І. видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в цілій частині на ім'я ОСОБА_3 . Відповідно до довідки №185 Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 17.02.2023, подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було спільно збудовано житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Як убачається з даного рішення, яке являється правовим актом індивідуальної дії, виданим органом місцевого самоврядування, право власності на об'єкт нерухомого майна визнано та зареєстровано в цілій частині за громадянином ОСОБА_3 , відповідачем у справі. Позивачка, з 2013 року проживає зі своєю дочкою у спільно збудованому житловому будинку, відповідач на даний час має іншу жінку та проживає за іншою адресою: по АДРЕСА_2 . На підставі наведеного, просив винести рішення яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі. Визнати нерухоме майно, житловий будинок АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнати частково недійсним та скасувати в 1/2 частині свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.02.2015 на житловий будинок АДРЕСА_1 , видані на ім'я ОСОБА_3 в 1/1 частці. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 нерухомого майна, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_2 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору та надання платних юридичних послуг.
Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, Марусяк М.О. від 30.03.2023 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 28 квітня 2023 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача, адвокат Сойма Іван Юрійович позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві. На задоволенні позову наполягає.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання, повторно, не з'явився. Про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Причину неявки суду не повідомив. Відзив на позов не подавав.
Представник відповідача, Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області у судове засідання не з'явився. Представник селищної ради, ОСОБА_5 01.06.2023 надіслала до суду електронною поштою клопотання, в якому просила розглянути справу без їх участі.
Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що відповідачем у встановлений судом строк відзив не подано, в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не проводилось.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі укладеному 06 вересня 2008 року у виконкомі Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області за актовим записом №39.
Від шлюбу у сторін народилася одна дитина, дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 05 квітня 2007 року.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області по справі №305/1301/21 від 01 жовтня 2021 року, шлюб між сторонами, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. Рішення набуло законної сили 02 листопада 2021 року.
Позивачка, ОСОБА_2 , ініціюючи позов до суду, зазначає, щовона не має можливості розпоряджатися спільно нажитим майном подружжя, оскільки відповідач ОСОБА_3 зареєстрував за собою в цілій частині вказане майно. Об'єктами спільної сумісної власності називає: житловий будинок АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що під час перебування в шлюбі, сторони у 2013 році на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 побудували житловий будинок та сарай, що стверджується технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Доказом того, що забудовниками житлового будинку АДРЕСА_1 , являються сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є довідка №506/02.01.42 видана 27.03.2023 виконавчим комітетом Великобичківської селищної ради Рахівського району, Закарпатської області та акт обстеження матеріально-побутових умов від 27.03.2023.
Натомість, з свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 11.02.2015 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №33470393 від 11.02.2015 вбачається, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєструвавза собою в цілій частині право власності на спірний житловий будинок, загальною площею 68,6 м.кв, житловою площею 37,5 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ч.3ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Відповідачем ОСОБА_3 , під час розгляду справи в суді не спростовано презумпцію правового режиму спільного сумісного майна подружжя, яким являється житловий будинок з господарськими спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
При розгляді цивільної справи, суд, керується положеннями статей 77-79 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Керуючись положеннями статті 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегіть встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В силу приписів статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки спірний будинок був побудований сторонами під час шлюбу, відповідачем цей факт не спростовано, суд дійшов висновку, що житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя.
За таких обставин, суд, вважає, що позов в частині визнання спірного житлового будинку з господарськими спорудами, спільною сумісною власністю подружжя, підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку із пропорційними частками господарських будівель, суд встановив наступне.
Згідно норм глави 26 розділу І книги третьої Цивільного кодексу України, спільна власність - це власність декількох (двох і більше) осіб на один об'єкт. Якщо при цьому частки кожного із співвласників визначені, то це спільна часткова власність, а якщо частки не визначені - спільна сумісна власність.
У разі, якщо мова йде про розподіл саме майна, то в цьому випадку потрібно керуватись правилами поділу об'єкта в натурі або виділу частки об'єкта в натурі, виключно за умови технічної можливості таких дій (статті 364, 367, 370, 372 ЦК України). У результаті таких процедур формуються, як мінімум два нових об'єкта зі своїми характеристиками, адресами, а право спільної сумісної власності змінюється або взагалі припиняється.
У відповідності до ст.ст.355,368 ЦК України, спільна сумісна власність - це вид спільної власності, при яких частки співвласників не визначені.
Питання про визначення часток у спільній сумісній власності постає, як правило, тоді коли один із співвласників бажає розпорядитись належною йому часткою.
При цьому, ЦК України не містить норми, які б прямо регулювали укладення договору про визначення часток у спільній сумісній власності. У кодексі наявні лише норми, що регулюють виділ частки в натурі та поділ майна в натурі (ст.ст. 370, 372 ЦК України).
Відповідно до ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Згідно ч.2 вказної статті, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Натомість, позивачка та її представник не ставлять вимоги про поділ спільного сумісного майна в натурі, а просять визнати право власності на 1/2 частину майна (ідеальну частку), що не передбачено чинним законодавством.
Щодо позовної вимоги про визнання частково недійсним та скасування в 1/2 частині свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно видані на ім'я ОСОБА_3 , суд приходить висновку, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зокрема, ст. 4 ч. 1 п. 1, ст. 5 ч.ч. 1, 2, 3, ст.ст. 18, 20, ст. 26 ч. 3), а також прийняті на його виконання нормативні акти, установлюють правила, відповідно до яких: державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно, в тому числі, на житловий будинок; у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав проводиться державна реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав; ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав); у разі скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна закон не передбачає, до прикладу, автоматичного поновлення попередньої державної реєстрації (поновлення реєстрації права, що існувало раніше, якщо така реєстрація мала місце) або автоматичного поновлення чи проведення реєстрації будь-якого іншого права, оскільки вимагає вчинення ініціатором реєстрації відповідної дії (подання заяви, повідомлення, документів тощо).
Відтак у разі скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, право на який було зареєстровано в цілому за відповідачем, скасовується саме державна реєстрація права на нерухоме майно в цілому і право власності відповідача на таке майно припиняється. Закон, не передбачає можливості скасувати лише в певній частині державну реєстрацію права власності, яка була здійснена в цілому за відповідачем, як це просила позивачка. Скасування державної реєстрації права власності означало б і відсутність будь-якої реєстрації права власності відповідача.
Вимогу про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок у цілому за відповідачем позивачка не пред'являла.
У зв'язку з цим, суд зауважує, що задоволення вимоги про скасування свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку за ОСОБА_3 за наявності права спільної сумісної власності колишнього подружжя на будинок із презумпцією рівності їхніх часток у цьому праві потягло б виникнення одночасно кількох правових титулів на один і той самий об'єкт нерухомості.
Така ситуація окрім того, що не ґрунтується на законі, вочевидь створювала б правову невизначеність, що суперечило б законним правам та майновим інтересам обох сторін. Рішення суду не могло б слугувати підставою для державної реєстрації речових прав за будь-ким зі сторін, частки яких у праві власності на нерухоме майно не є належно визначеними.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, у відповідності до ч.10 ст.141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача, ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що складається: з витрат по сплаті судового збору, в сумі 1073,60 гривень та 2000 гривень витрат на професійну правову допомогу.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3073,60 (три тисячі сімдесят три) гривні 60 копійок.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , мешканка АДРЕСА_1 .
Відповідачі:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_4 , мешканець АДРЕСА_3 .
- Великобичківська селищна рада Рахівського району Закарпатської області, в особі виконавчого комітету селищної ради, місцезнаходження: 90615, смт Великий Бичків, вул. Грушевського, 108, Рахівського району, Закарпатської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Повне судове рішення складено 30 червня 2023 року.
Головуюча: М.О. Марусяк