79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
19.06.2023 Справа № 914/586/23
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Гриб І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фермерського господарства «Рисовський», село Зубра, Пустомитівський район, Львівська область
до відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області, місто Львів
про стягнення 308 200,00 грн моральної шкоди.
За участю представників:
від позивача: Рисовський І.Г. - керівник;
від відповідача: Лазорко І.І. - представник (повноваження відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва).
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства «Рисовський» до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення 268 000,00 грн моральної шкоди.
Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.
Ухвалою від 24.05.2023 суд постановив прийняти клопотання Фермерського господарства «Рисовський» про збільшення розміру позовних вимог б/н від 08.05.2023 (вх.№2029/23 від 23.05.2023) до розгляду, проводити розгляд справи відповідно до клопотання про збільшення розміру позовних вимог. До стягнення заявлено 308 200,00 грн.
Представник позивача в судове засідання 19.06.2023 для розгляду справи по суті з'явився, подав заяву про долучення до матеріалів справи виписку з розпорядження представника Президента України «Про державну реєстрацію статутів підприємств» від 12.03.1993 та заяву від 13.05.2023 про надання згоди ОСОБА_1 та уповноваження представляти свої інтереси та звертатися до суду за захистом своїх особистих немайнових прав ФГ «Рисовський» головою і одноосібним власником якого він є.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання 19.06.2023 для розгляду справи по суті з'явився. Заперечив проти долучення до матеріалів справи наданих представником позивача доказів, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову повністю з підстав викладених у відзиві.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання представниками сторін не заявлено.
У судовому засіданні 19.06.2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція сторін.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994 року Фермерському господарству «Рисовський» присуджено 4 га землі для розширення фермерського господарства, про що виданий відповідний наказ. Зубрянську сільську раду зобов'язано виділити 4 га землі із ділянки 17 га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас із заготівельного господарства «Львівське» під розвиток фермерства та видати відповідні документи.
Позивач скористатись свої правом на землю не зміг, наказ суду №5/79 від 13.10.1994 року не виконаний, не видано документи на право власності, не проведено державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі, не видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку по проекту землеустрою.
За заявою державного виконавця порушена кримінальна справа за № 120315000004557 від 12.12.2013. Позивач зазначає, що з невідомих причин кримінальна справа не розслідується, незважаючи на неодноразові звернення.
У зв'язку з цим позивач, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати завданої як юридичній особі, так і фізичній особі - одноосібному власнику фермерського господарства за період з 01.07. 2021 по 01.06. 2023 року в сумі 308 200 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач виклав свою позицію у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив, що позивачем не надано доказів, які встановлюють, що йому було заподіяно фізичний біль та страждання, які він зазнав у зв”язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров”я, а також доказів, які б вказували на те, що позивач пережив душевні страждання, яких він зазнав у зв”язку із протиправною поведінкою щодо нього самого, членів його сім”ї чи близьких родичів, не надано доказів на підтвердження тих обставин, що стосується відшкодування саме моральної шкоди у заявленому розмірі.
У позовній заяві не викладено обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги до відповідача про відшкодування моральної шкоди і не зазначає докази, що підтверджують дану обставину, не надано жодного належного та допустимого доказу незаконних дій посадових осіб органів досудового розслідування у зв”язку з чим позивачу була завдана моральна шкода.
Відповідач покликається на рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/620/21 яким частково задоволено позовні вимоги ФГ «Рисовський» до відповідача та стягнуто 40 000,00 грн моральної шкоди, яке з врахуванням постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 повністю виконано відповідачем.
На підставі вищевказаного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Обставини встановлені судом.
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 року зобов'язано Зубрянську сільську раду (Головне управління Держгеокадастру у Львівській області) до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із | ділянки 17га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з заготівельного господарства «Львівське».
На виконання вказаного рішення 13.10.1994 року видано наказ. Дублікат якого видано Господарським судом Львівської області відповідно до ухвали суду від 17.12.2010.
Однак скористатися своїм гарантованим правом на землю позивач не зміг оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області протягом тривалого часу відмовляється виконати наказ суду і вимоги державного виконавця щодо виконання наказу суду №5/79 від 13.10.1994, а саме видати документ про право постійного користування і провести державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі по проекту землеустрою та видати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
За наслідками звернення до слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області 12.12.2013 року (попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення: частина 1 стаття 382 Кримінального кодексу України) внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.
Вказаному зверненню передувало подання відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області від 22.08.2012 року №/09-36/8717 до прокуратури Пустомитівського районного Львівської області про притягнення боржника (згідно наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994, справа №5/79, стягувач: Фермерське господарство «Рисовський», боржник Зубрянська сільська рада Ради народних депутатів) до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 у справі № 5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні - Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником - Головним управлінням Держземагенства у Львівській області.
В матеріалах справи міститься подання (повідомлення) державного виконавця від 12.12.2013 вих. №№08-01-45/В-5/19706 до Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.
Відомості про кримінальне правопорушення відповідно до вимог частин 1 та 4 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України внесено слідчим СВ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВ України у Львівській області Лашко М.М. до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2013 за № 12013150090004557.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі № 5/79 боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області замінено на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу суд від 13.10.1994 р. у справі № 5/79.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.08.2017 року у справі №461/5320/17 скаргу ОСОБА_1 на постанову від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження задоволено частково; скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 від 12.12.2013 року; матеріали кримінального провадження направлено до Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області для продовження досудового розслідування.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.07.2020 року у справі №461/4784/20 скаргу ОСОБА_1 на постанову від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження задоволено частково; скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького ВУ ГУ НП у Львівській області від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.
З невідомих для позивача причин кримінальна справа не розслідується незважаючи на неодноразові звернення до прокуратури та судів.
По заяві ОСОБА_1 . Європейський суд з прав людини по заяві №29979/04 від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» в зв'язку з невиконанням наказу гГосподарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини, позивач зазначає, що всупереч цьому відповідач все одно не розслідує вчинений злочин Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області.
Позивач, покликаючись на положення статті 56 Конституції України, статей 16, 22, 23, 1167, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, Конвенцію про захист прав людини і основних свобод, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.07. 2021 по 01.06. 2023 року в сумі 308 200 грн.
Висновки суду.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частин 1-4 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
З аналізу положень статей 11, 23 Цивільного кодексу України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що нерозслідування відповідачем кримінальної справи завдає позивачу моральної шкоди, яка полягає в глибоких переживаннях в зв'язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв'язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності позивача та інших його немайнових прав, шкодить діловій репутації.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов'язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 40 рішення по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 зазначає, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Стосовно обов'язковості судових рішень зазначено також у пілотному рішенні ЄСПЛ у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України» від 15.10.2009 р.
Також слід зазначити, що у п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. справа «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Анкаркрона проти Швеції» (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, від 27 червня 2000 року, «Носов проти Росії» (Nosovv. Russia), заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21). У нещодавній справі «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia) (заява № 72118/01, п. 125, ECHR 2007-XII (витяги)).
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.
Відтак суд вважає, що висновки про тісний зв'язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства, як фізичної особи та як власника фермерського господарства так само стосуються і цієї справи.
Суд встановив певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, два рази, а саме ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.08.2017 року у справі №461/5320/17 скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 від 12.12.2013 року; ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.07.2020 року у справі №461/4784/20 скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького ВУ ГУ НП у Львівській області від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.
Судом встановлено, що не проведено усіх необхідних слідчих дій, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування, встановлено, що оскаржувані постанови про закриття кримінального провадження є неповними, передчасними, такими, що винесені з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України, та відповідно скасовано постанови про закриття кримінального провадження.
Розслідування триває з 12.12.2013 року дотепер, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2023 році становило більше 9 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом.
Враховуючи викладене, встановлені судом факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить конституційним гарантіям (статті 3, 19 Конституція України) і безумовно викликає негативні емоції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди та обґрунтує її розмір.
Наведена мотивація господарського суду узгоджується з позицією Верховного Суду у справі № 201/7621/17 від 04.11.2020.
Юридична особа має немайнові права, які визначені статтею 94 Цивільного кодексу України
Згідно частини 1 статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Даний спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю щодо виконання дублікату наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ФГ «Рисовського» до Головного управління національної поліції у Львівській області про стягнення 308 200 грн завданої моральної шкоди, з врахуванням клопотання про збільшення розміру позовних вимог, за надмірно довге досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013150090004557.
У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).
Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позивач правомірно покликається на застосування розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який становить 6700,00 грн. відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Водночас, як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути моральну шкоду завдану юридичній особі, згідно статті 94 Цивільного кодексу України, за період з 01.07.2021 по 01.06.2023 в сумі 154 100,00 грн та моральну шкоду завдану особистим немайновим правам одноосібному власнику від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції в сумі 154 100,00 грн, що разом складає 308 200,00 грн.
Однак позивачем у справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», а не фізична особа ОСОБА_1 , відтак суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 154 000,00 грн моральної шкоди завданої саме юридичній особі. У задоволенні решти позову слід відмовити.
ОСОБА_1 , як фізична особа, має право звернутись до відповідача з окремим позовом про стягнення моральної шкоди.
Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.
Покликання відповідача на те, що наявність моральної шкоди є недоведена, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу незаконних дій посадових осіб органів досудового розслідування, у зв”язку з чим позивачу була завдана моральна шкода, а факт скасування постанов слідчого не є доказом моральної шкоди, а є лише механізмом реалізації права позивача на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні, доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися слідчими у кримінальному провадженні, є помилковими з огляду на таке.
Позовні вимоги Фермерським господарством «Рисовський» до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення моральної шкоди обґрунтовані завданими позивачу втратами немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, вчинення дій, спрямованих на зниження престижу і підриву довіри до діяльності господарства з боку жителів та організацій, протягом нерозслідування відповідачем кримінальних правопорушень за заявою позивача, надмірною тривалість досудового розслідування справи, що триває понад 9 років.
Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/620/21 стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» моральну шкоду в сумі 40 000,00 грн. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 рішення у справі № 914/620/21 скасовано в частині відмови у позові в сумі 35 000,00 грн та задоволено позов в цій частині. В решті рішення залишено без змін.
Відповідач виконав рішення суду у справі № 914/620/21 повністю, на підтвердження чого надав виписки Держказначейської служби України від 22.11.2021; від 30.11.2021та від 16.12.2021.
Водночас, незважаючи на вищевказане відповідач і надалі зволікає з розслідуванням кримінальної справи. Як слідує із наявного в матеріалах справи листа відповідача від 08.03.2023 вих. №5879/16/01-23, матеріали кримінального провадження № 12013150090004557 від 12.12.2013 розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України, скеровано до Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області для вирішення питання в порядку статті 218 Кримінального процесуального кодексу України та визначення органу досудового розслідування.
Станом на 2023 рік вирішується питання визначення органу досудового розслідування.
На час розгляду даного спору та постановлення судом рішення, орган досудового розслідування не визначений, доказів закінчення досудового розслідування або направлення обвинувального акту до суду відсутні.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Отже заперечення відповідача наведені у відзиві не спростовують позовних вимог.
Представник відповідач зазначав у судовому засіданні про те, що відповідачем у справі має бути держава в особі органу казначейської служби. Водночас суд не погоджується з таким твердженням, оскільки орган казначейства виконує рішення суду про стягнення коштів, а відповідачем є особа, що винна у завданні шкоди.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині 154 000,00 грн.
В силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданням суду є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, прав і свобод, тоді як особливо вузьке тлумачення процесуальних норм суперечить цим завданням.
Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати.
У відповідності до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Так, пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України Про судовий збір, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю органу досудового розслідування, отже такий позов судовим збором не оплачується.
Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, Львівська область, місто Львів, площа Генерала Григоренка, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 40108833) на користь Фермерського господарства «Рисовський» (81135, Львівська область, Пустомитівський район, село Зубра, ідентифікаційний код юридичної особи 19324981) 154 000,00 грн моральної шкоди.
3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, Львівська область, місто Львів, площа Генерала Григоренка, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 40108833) в дохід Державного бюджету України 2 311,50 грн судового збору.
4. У задоволенні решти позову відмовити.
5. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повний текст рішення
складено 29.06.2023
Суддя Сухович Ю.О.