Справа № 455/205/17
Провадження № 2/455/171/2023
Іменем України
20 червня 2023 року м.Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області
в складі: головуючого - судді Пошивака Ю.П.,
секретар судового засідання - Бобельська Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду - залі судових засідань, цивільну справу №455/205/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень та визнання права на земельну ділянку за давністю користування,
21.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області, ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень та визнання права на земельну ділянку за давністю користування, в якій посилається на те, що його родичка, ОСОБА_3 , двоюрідна сестра його батька, тепер покійна, користувалася і обробляла земельну ділянку в урочищі «На верху» (Суваль) в с.Біличі Старосамбірського району Львівської області, в чому він їй постійно допомагав.
Коли земля не стала їй потрібна, вона надала йому для користування цю земельну ділянку в урочищі «На верху» (Суваль) і з 1998 року він постійно обробляв цю земельну ділянку, орав, засівав, тримав у належному порядку та використовував її за призначенням.
У жовтні 2015 року йому випадково стало відомо, що Білицька сільська рада ХХУ сесією УІ скликання прийняла рішення № 314 від 11.09.2015 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки» у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,22 га в урочищі «На верху» (Суваль) із земель сільськогосподарського призначення Білицької сільської ради.
Саме ця земельна ділянка площею 0,22 га в урочищі «На верху» (Суваль) була у користуванні покійної ОСОБА_3 , а в його користуванні з 1998 року і до теперішнього часу. Його не повідомляли яка підстава про перехід даної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення Білицької сільської ради та в якому році.
07.10.2015 року він звернувся до Білицької сільської ради із заявою, в якій просив розглянути його звернення по отриманню земельної ділянки, якою вони користуються 17 років в урочищі «Суваль», якою користувалася ОСОБА_4 і з 1998 року віддала йому це поле в безстрокове користування.
На що, майже через три місяці від дня подання ним заяви від 07.10.2015 року, - 28.12.2015 року II сесія VII скликання Білицької сільської ради прийняла рішення № 27-2/15 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », яким вирішила землепоряднику сільської ради ОСОБА_5 надати письмову відповідь гр. ОСОБА_1 , вказавши на причини із-за яких неможливо узаконити земельну ділянку в ур. «Суваль» за громадянином ОСОБА_1 .
Вважає, що Білицька сільська рада порушила вимоги чинного земельного законодавства України.
21.01.2016 року він вдруге звернувся до сільського голови Білицької сільської ради про розгляд його заяви по отриманню земельної ділянки, якою вони користуємося 17 років в урочищі «Суваль», якою користувалася ОСОБА_4 , а з 1998 року вона віддала йому це поле в безстрокове користування. Просив повідомити коли буде сесія.
Через 9 місяців його заяву від 21.01.2016 року VІІ сесії VІІ скликання «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » від 09 листопада 2016 року №117-7/16 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », вирішила рекомендувати гр. ОСОБА_1 звернутися до Старосамбірського районного суду Львівської області щодо вирішення спірного питання з громадянкою ОСОБА_2 .
Додав, що на протязі 17 років він є користувачем даної земельної ділянки площею 0,22 га в урочищі «На верху» (Суваль), а згідно ст. 119 ЗК України «Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)», громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можу звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
В даному випадку за давністю користування (набувальної давності) більше 17 років, тому він перший набуває право власності на земельну ділянку площею 0,22 га в урочищі «На верху» (Суваль).
Просить визнати недійсними рішення Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської област :
ХХV сесії VІ скликання «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» для надання у власність гр. ОСОБА_2 » від 11 вересня 2015 року №314;
ІІ сесії VІІ скликання «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » від 28 грудня 2015 року №27-2/15;
VІІ сесії VІІ скликання «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » від 09 листопада 2016 року №117-7/16;
визнати за ним набуття права на земельну ділянку площею 0,2200 га в урочищі «На верху» (Суваль) за давністю користування (набувальна давність) у с. Біличі Старосамбірського району Львівської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2017 року справу розподілено судді ОСОБА_6 .
Ухвалою судді Старосамбірського районного суду Львівської області від 17.03.2017 року у справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду на 14 годину 30 хвилин 26.07.2017 року.
Наказом від 01.08.2018 року суддю ОСОБА_6 відраховано зі штату Старосамбірського районного суду Львівської області, як такого, що звільнений у відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 24 липня 2018 року №2410/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Старосамбірського районного суду Львівської області у відставку».
З огляду на вказані обставини, на підставі розпорядження керівника апарату суду Волошина І.С. № 211/08/2018 від 07.08.2018 року по даній справі був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Призначення не відбулося, оскільки не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2018 року справу передано для розгляду судді ОСОБА_7
15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.
Відповідно до п. п. 9 та 11 п. 1 Розділу XIII «ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ» ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу; заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою судді від 08.10.2018 року справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 11 годину 00 хвилин 12.06.2019 року, яке неодноразово відкладалося.
Наказом №47-К від 10.07.2020 року суддю ОСОБА_7 відраховано зі штату Старосамбірського районного суду Львівської області у зв'язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З огляду на вказані обставини, на підставі розпорядження керівника апарату суду Волошина І.С. №420/07/2020 від 20.07.2020 року по даній справі був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Призначення не відбулося, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020 року справу передано для розгляду судді Пошиваку Ю.П..
Ухвалою судді від 19.08.2020 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання на 15 годину 00 хвилин 08.09.2020 року, яке було відкладено на 12 годину 00 хвилин 03.02.2021 року.
Ухвалою суду від 03.02.2021 року замінено первісного відповідача Білицьку сільську раду Старосамбірського району Львівської області» на її правонаступника «Старосамбірську міську раду Самбірського району Львівської області», в підготовчому засіданні оголошено перерву до 11 години 00 хвилин 04.08.2021 року, яке відкладено на 14 годину 00 хвилин 08.02.2022 року, яке перенесено у зв'язку з хворобою головуючого по справі судді Пошивака Ю.П. на 11 годину 00 хвилин 17.05.2022 року.
Ухвалою суду від 17.05.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 годину 00 хвилин 02.11.2022 року, який неодноразово відкладено.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Дик С.І. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Позивач ОСОБА_1 додатково пояснив, що його тітка ОСОБА_8 передала йому у 1997 році у користування земельну ділянку, оскільки не мала сили працювати на ній. Він там садив картоплю, пшеницю, а зараз там сінокос. За земельну ділянку ним сплачувався податок за користування. Щодо розмірів земельної ділянки, то зазначив, що замірів він не робив. Про те, що розмір земельної ділянки 0,22 га йому усно повідомив землевпорядник.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні. Додатково пояснила, що вона у 2015 році купила будинок в АДРЕСА_1 та почала процес приватизації земельної ділянки. На земельну ділянку є Сертифікат, виданий ОСОБА_9 , яка померла у 2008 році. Позивач ОСОБА_1 звертався до неї і говорив, що він ті землі обробляв.
Представник відповідача Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Будучи присутнім у судовому засіданні, а саме 21.04.2023 року представник відповідача ОСОБА_10 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Пояснив, що за кожним домоволодінням значиться певна земельна ділянка. Відтак кожна людина сплачує податок за користування земельними ділянками.
Свідок ОСОБА_11 в суді показала, що вона є сусідкою ОСОБА_1 . Позивач близько 20 років користується полем, яке належало ОСОБА_9 , яка є його тіткою. ОСОБА_1 орав поле, садив там бульбу. ОСОБА_8 передала ОСОБА_1 поле ще за життя.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показав, що позивач ОСОБА_1 є її сусідом і однофамільцем. Земельна ділянка, яка є предметом спору в даній справі знаходиться недалеко від місця її проживання. ОСОБА_1 користується ділянкою більше 10 років. До нього земельна ділянка належала ОСОБА_9 , яка обробляла там город. Коли ОСОБА_8 переїхала до Львова, то не пам'ятає чи ОСОБА_1 користувався тою земельною ділянкою. ОСОБА_8 жила в с.Біличі і мала там хату і також земельну ділянку за яку йде спір. Після смерті останньої її син ОСОБА_13 продав ОСОБА_2 хату. За свою земельну ділянку вона платить податок.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показала, що вона є сусідкою ОСОБА_1 . Ще з 90 років ОСОБА_1 користувався спірним полем, однак з 2018 року її в с.Біличі не було та хто обробляв цю земельну ділянку вона не знає. За свої земельні ділянки вона платить податок.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що її поле розташоване трохи дальше від поля, яким користувався ОСОБА_1 і яке належало ОСОБА_9 . Позивач садив там бульбу, овес. В 2010 році вона пригадує, що там була посаджена картопля і ще якийсь рік ріс овес. В подальшому ділянка використовується як сінокос. Вона також сплачує всі належні податки за користування своєю землею.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 88 років померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 04.03.2008 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції (а.с.29).
Згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0162949 - ОСОБА_3 , жительці с.Біличі Старосамбірського району Львівської області належало право на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у колективній власності ССГ «Білицький», розміром 0,67 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с.33).
З витягу з погосподарської книги, особовий рахунок № НОМЕР_2 , виданого виконкомом Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області відомо, що склад прописаних в будинку АДРЕСА_2 наступний: голова господарства ОСОБА_3 , 1919 року народження, син ОСОБА_16 , 1945 року народження. Площа земельних ділянок - 0,25 на для ОЖБ - 0,01 для ВОСГ - 0,24 га, ВРХ станом на 01.01.1961 року, 01.01.1962 року, 1963 року - не утримувалася, птиця не утримувалася також (а.с.30).
З договору купівлі продажу від 22.11.2014 року відомо, що ОСОБА_16 продав ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,04 га в межах згідно з планом, що розташоване в АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - 4625180200:09:001:0069. (а.с.27).
З заяви ОСОБА_16 від 05.09.2015 року відомо, що він віддає свої земельні ділянки ОСОБА_2 , які належать йому і якими користувалася його мама - ОСОБА_3 (а.с.31).
Як було встановлено в судовому засіданні, відповідачка ОСОБА_2 07.09.2015 року звернулася з заявою до сільського голови Білицької сільської ради з проханням надати їй дозвіл на розробку технічної документації для ведення особистого селянського господарства в урочищі «На верху» в розмірі 0,22 га (а.с.32).
Рішенням Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області ХХУ сесії УІ скликання від 11.09.2015 року №314 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» вирішено дати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для надання у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,2200 га в ур. «на верху» (Суваль) із земель сільськогосподарського призначення Білицької сільської ради (а.с.6).
Як було встановлено в судовому засіданні 07.10.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до голови Білицької сільської Ради з проханням розглянути його звернення по отриманню земельної ділянки, якою вони користуються 17 років і можуть підтвердити сусіди. Урочище «Суваль». Цією ділянкою користувалася ОСОБА_4 , їхня тітка .
Рішенням Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області ІІ сесії VII скликання №27-2/15 від 28.12.2015 року вирішено землевпоряднику сільської ради ОСОБА_5 надати письмову відповідь громадянину ОСОБА_1 , вказавши на причини із-за яких неможливо узаконити земельну ділянку в ур. «Суваль» за громадянином ОСОБА_1
01.01.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до сільського голови Білицької сільської ради, в якій просив розглянути його заяву про отримання земельної ділянки, якою вони користуються 17 років, про що можуть підтвердити сусіди. В урочищі «Суваль» цією ділянкою користувалася ОСОБА_4 , яка є його тіткою і двоюрідною сестрою його батька. З 1998 року тітка віддала це поле у безстрокове користування (а.с.9).
Рішенням Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області VII сесії VII скликання №117-7/16 від 09.11.2016 року вирішено рекомендувати ОСОБА_1 звернутися до Старосамбірського районного суду Львівської області щодо вирішення спірного питання з громадянкою ОСОБА_2 (а.с.10).
З довідки №362 від 18.05.2020 року, виданої виконкомом Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області відомо, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1997 року користувався та по даний час продовжує користуватися земельною ділянкою площею 0,2200 га, що знаходиться в с.Біличі Старосамбірського району Львівської області, ур. «Суваль». Дана земельна ділнка межує із земельними ділянками сусідніх землекоритувачів: ОСОБА_12 та ОСОБА_11 (а.с.90).
Висновком приватного підприємства «Оціночна компанія «Апекс» встановлено, що вартість земельної ділянки, розташованої за адресою: с.Біличі, ур. «На верху» (Суваль), площею 0,22 га становить 110600 гривень, без ПДВ (а.с.219).
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
За частиною першою ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, законодавство визначає три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання права.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Статтею 119 Земельного Кодексу України визначено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, як вбачається із указаних норм ЦК України та ЗК України, право власності за набувальною давністю виникає саме на земельну ділянку, за умови добросовісного, відкритого і безперервного користування цією земельною ділянкою протягом 15 років. Реалізація такого права відбувається шляхом звернення з клопотанням до відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що конструкція ст. 119 ЗК України значно відрізняється від конструкції ст. 344 ЦК України та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
Вказана позиція висловлена у постанові ВС КЦС від 11.04.2018 року у справі №742/2916/15-ц.
Статтею 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частин 1, 4, 9, 10 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
В той час, пунктами 16, 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України, встановлено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Доводи представника позивача та позивача про те, що останній мав право за набувальною давністю на земельну ділянку, є безпідставними, оскільки такого права він не набув, у зв'язку з чим, його права, свободи чи інтереси не були порушені, не визнані або оспорені та не підлягають судовому захисту, оскільки ОСОБА_1 було відомо хто є власником земельної ділянки (користувачем), що виключає ознаку добросовісного володіння земельною ділянкою.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 01.08.2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Дана правова позиція підтримана в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17, (провадження № 12-291гс18), де зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі №729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що «умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений у ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування».
В той же час в позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те, що 07.10.2015 року він звернувся до Білицької сільської ради із заявою, в якій просив розглянути його звернення по отриманню земельної ділянки, якою він користується 17 років в урочищі «Суваль», якою користувалася ОСОБА_4 і з 1998 року віддала йому це поле в безстрокове користування і він є користувачем цієї земельної ділянки більше 17 років і згідно закону, перший у безоплатній передачі земельної ділянки у власність.
Відтак суперечливою є позиція позивача про те, що він водночас є законним користувачем, який має право на передачу йому ділянки у власність і в той же час, безтитульним володільцем, якому земельну ділянку слід передати у власність за набувальною давністю.
Окрім того, згідно із частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд вважає рішення Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області ХХV сесії VІ скликання «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» для надання у власність гр. ОСОБА_2 » від 11 вересня 2015 року №314 правомірним, так як, одночасне надання дозволів на розробку проекту відведення на одну й ту саму земельну ділянку декільком особам не відповідатиме ознакам добросовісної поведінки, оскільки створить завідомо конфліктну ситуацію між особами, кожен з яких має законні очікування на отримання ділянки у власність у майбутньому, але отримати зможе лише один.
Навпаки, з метою запобігання ймовірному конфлікту, орган, що розглядає заяви, розуміючи, що надати ділянку двом бажаючим неможливо, повинен надавати дозвіл лише одній особі. Надання дозволу одній особі унеможливлює надання дозволу іншій, а отже, об'єктивно, є підставою для відмови.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2020 року у справі №617/763/16-ц зауважив: «надання дозволу … на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки».
Цей висновок суди застосували також у постановах від 03.02.2021 року у справі № 686/10381/16, від 19.05.2021 року у справі № 472/1285/17, від 09.06.2021 року у справі № 128/1329/18 та від 01.09.2021 року у справі № 386/987/19.
Суд звертає увагу, що рішення Білицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області: ХХV сесії VІ скликання «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» для надання у власність гр. ОСОБА_2 » від 11 вересня 2015 року №314; ІІ сесії VІІ скликання «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » від 28 грудня 2015 року №27-2/15; VІІ сесії VІІ скликання «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » від 09 листопада 2016 року №117-7/16, приймалися за наслідками розгляду заяв обох претендентів - позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 звернулася до сільської ради із заявою про надання їй дозволу на розробку технічної документації 07.09.2015 року. Натомість, ОСОБА_1 звертався 07.10.2015 року. Тобто позивач звернувся із заявою на 1 місяць пізніше, ніж ОСОБА_2 ..
Суд вважає, що приймаючи рішення ІІ сесії VІІ скликання «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » від 28.12.2015 року №27-2/15; VІІ сесії VІІ скликання «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » від 09.11.2016 року №117-7/16, Білицька сільська рада Старосамбірського району Львівської області діяла добросовісно і в основу рішення поклала об'єктивний критерій - черговість надходження заяви. Таке обґрунтування рішення не є протиправним і має раціональне підґрунтя.
Окрім того, рішення про надання дозвілу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» для надання у власність ОСОБА_2 , не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду України у справі №380/624/16-ц, який викладено у постанові від 17.10.2018 року.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати позивача слід покласти на останнього. Відповідач та третя особа не заявляли про стягнення судових витрат з позивача.
Підстави для допущення до негайного виконання судового рішення та для скасування заходів забезпечення позову відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.79, 118, 119, 123 ЗК України, ст.344 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень та визнання права на земельну ділянку за давністю користування- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Дата складання повного судового рішення - 29.06.2023 року.
Суддя Ю.П.Пошивак