ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.06.2023Справа № 910/2907/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи"
про стягнення 590 239,56 грн
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" про стягнення 590 239,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором суборенди № 3 від 01.01.2022, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи", в частині оплати нарахованої орендної плати та компенсації експлуатаційних витрат на загальну суму 590 239,56 грн.
Ухвалою від 01.03.2023 судом було відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
04.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження та відзив на позов.
У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що орендоване приміщення було звільнено Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" 30.06.2022, оскільки господарська діяльність відповідача не велась з 24.02.2022. Також відповідачем наголошено, що додаткова угода №1 від 30.06.2022 до договору оренди з боку орендаря не підписувалась.
Ухвалою від 01.05.2023 судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.06.2023.
07.06.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 28.06.2023.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 28.06.2023 не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлений належним чином, що підьверджується розпискою про повідомлення, яка наявна в матеріалах справи.
27.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи по суті, з огляду на те, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" приймає участь у невідкладних слідчих діях.
Вказане клопотання було розглянуто та залишено судом без задоволення, з урахуванням такого.
Частиною 2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Проте, обставини, які наведено представником відповідача в обгрунтування поданого клопотання судом не визнано поважними, оскільки останні були позбавлені жодного доказового обгрунтування.
Наразі, з огляду на неявку представників сторін, суд зазначає таке.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка позивача та відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 28.06.2023.
В судовому засіданні 28.06.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
12.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "К.38-58" (орендодавець) було укладено договір оренди нежитлових приміщень, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у користування нежитлові будівлі загальною площею 8840,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Володимира Брожка, 38/58.
За актом від 12.08.2021 приймання-передачі нежитлових приміщень означене вище нерухоме майно було передане орендарю.
Згідно змісту акту від 12.01.2022 нежитлові приміщення були повернути орендарем орендодавцю.
13.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "-Медімпульс-" (орендодавець) було укладено договір оренди нежитлових приміщень, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у користування нежитлові будівлі загальною площею 8840,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Володимира Брожка, 38/58.
За актом від 12.01.2022 приймання-передачі нежитлових приміщень означене вище нерухоме майно було передане орендарю.
01.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" (суборендар) було укладено договір суборенди №3, за умовами п.1.1 якого орендар зобов'язується передати суборендарю, а суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, визначені у цьому договорі, а також зобов'язується сплачувати орендарю орендну плату.
У п.1.2 договору №3 від 01.01.2022 вказано, що приміщення, які передаються в суборенду за цим договором, - це приміщення, що являють собою нежитлові приміщення і знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Володимира Брожка, 38/58.
Загальна площа приміщень, що орендуються становить: виробниче приміщення - 541,5 кв.м; офісне приміщення - 25,5 кв.м (п.1.3 договору №3 від 01.01.2022).
Відповідно до п.2.1 договору №3 від 01.01.2022 приміщення надаються в суборенду на термін до 31.12.2022 з моменту підписання договору.
Пунктом 3.1 укладеного між позивачем та відповідачем договору визначено, що приймання-передача приміщення здійснюються на підставі акту приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін та є невід'ємною частиною цього договору і доказом належної передачі приміщення орендарем суборендарю у користування. З моменту підписання акту приймання-передачі об'єкт суборенди вважається фактично переданим в суборенду суборендарю.
У п.3.2 договору сторони визначили, що початком використання приміщення, і відповідно, моментом виникнення у орендаря права на нарахування та отримання оплати за цим договором, вважається момент підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в користування.
Згідно п.4.1 договору №3 від 01.01.2022 вартість оренди складається з розміру орендної плати та експлуатаційних витрат згідно рахунків, наданих орендарем.
Пунктами 4.2, 4.3 договору №3 від 01.01.2022 визначено, що суборендар отримує рахунки на електронну адресу, що зазначена в реквізитах даного договору, протягом перших п'яти днів поточного місяця. Оплата за надання послуг електропостачання, водопостачання, теплопостачання та інших послуг і ресурсів, що прямо або опосередковано споживались суборендарем згідно цього договору і отримання яких останнім було необхідним для забезпечення нормального функціонування приміщення, а також підтримки на належному рівні діяльності суборендаря, сплачується суборендарем окремо, на підставі виставлених орендарем рахунків до 10 числа поточного місяця.
У п.4.4 договору №3 від 01.01.2022 вказано, що розмір орендної плати за об'єкт оренди складає: за виробниче приміщення 108 300 грн та за офісне приміщення 3825 грн.
Договір починає діяти з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
З наявних матеріалах справи документів вбачається, що 01.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" прийнято приміщення за адресою: м.Київ, вул.Володимирра Брожка, 38/58, (виробниче приміщення - 541,5 кв.м та офісне приміщення 25,5 кв.м.) у тимчасове володіння і користування, про що контрагентами складено та підписано акт приймання-передачі приміщення.
Згідно змісту представленої до матеріалів справи додаткової угоди №1 від 30.06.2022 до договору №3 від 01.01.2022 сторонами досягнуто згоди внести зміни до п.п.1.3 та 4.2 договору.
Зокрема, контрагентами визначео, що загальна площа приміщень, що орендуються становить 216 кв.м, а саме складське приміщення - 190,5 кв.м та офісне приміщення 25,5 кв.м.
Розмір орендної плати за приміщення, що орендується складає 41925 грн, в тому числі, податок на додану вартість, за кожен місяць орендного користування за цим договором, а саме: за складське приміщення 190,5 кв.м - 38100 грн; за офісне приміщення 25,5 кв.м - 3825 грн.
Також в матеріалах справи наявний акт від 30.06.2022 приймання-передачі приміщення, згідно якого суборендар повертає орендарю приміщення, яке було передане у тимчасове володіння та користування за адресою: м.Київ, вул.Володимирра Брожка, 38/58, загальною площею 333 кв.м.
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №3 від 01.01.2022 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №3 від 01.01.2022 як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з суборенди майна.
Наразі, за твердження позивача, відповідачем було допущено порушення у мов договору №3 від 01.01.2022 в частині своєчасного та повного внесення орендних платежів та експлуатаційних витрат, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" 590 239,56 грн. Означені обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач наголосив, що орендоване приміщення було звільнено Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" 30.06.2022, оскільки господарська діяльність відповідача не велась з 24.02.2022. Також відповідачем наголошено, що додаткова угода №1 від 30.06.2022 до договору оренди з боку орендаря не підписувалась.
Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За приписами ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 774 Цивільного кодексу України унормовано, що передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Як вказувалось вище, у п.3.2 договору сторони визначили, що початком використання приміщення, і відповідно, моментом виникнення у орендаря права на нарахування та отримання оплати за цим договором, вважається момент підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в користування.
Згідно п.4.1 договору №3 від 01.01.2022 вартість оренди складається з розміру орендної плати та експлуатаційних витрат згідно рахунків, наданих орендарем.
Пунктами 4.2, 4.3 договору №3 від 01.01.2022 визначено, що суборендар отримує рахунки на електронну адресу, що зазначена в реквізитах даного договору, протягом перших п'яти днів поточного місяця. Оплата за надання послуг електропостачання, водопостачання, теплопостачання та інших послуг і ресурсів, що прямо або опосередковано споживались суборендарем згідно цього договору і отримання яких останнім було необхідним для забезпечення нормального функціонування приміщення, а також підтримки на належному рівні діяльності суборендаря, сплачується суборендарем окремо, на підставі виставлених орендарем рахунків до 10 числа поточного місяця.
У п.4.4 договору №3 від 01.01.2022 вказано, що розмір орендної плати за об'єкт оренди складає: за виробниче приміщення 108 300 грн та за офісне приміщення 3825 грн.
Згідно змісту представленої до матеріалів справи додаткової угоди №1 від 30.06.2022 до договору №3 від 01.01.2022 сторонами досягнуто згоди внести зміни до п.п.1.3 та 4.2 договору.
Зокрема, контрагентами визначено, що загальна площа приміщень, що орендуються становить 216 кв.м, а саме складське приміщення - 190,5 кв.м та офісне приміщення 25,5 кв.м.
Розмір орендної плати за приміщення, що орендується складає 41925 грн, в тому числі, податок на додану вартість, за кожен місяць орендного користування за цим договором, а саме: за складське приміщення 190,5 кв.м - 38100 грн; за офісне приміщення 25,5 кв.м - 3825 грн.
Отже, суд дійшов висновку, що строк внесення відповідачем орендної плати та відшкодування експлуатаційних витрат за договором суборенди за січень-грудень 2022 настав.
Проте, як вказувалось вище, суборендар лише частково вніс оплату за користування приміщеннями та відшкодував експлуатаційні витрати, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 590 239,56 грн.
Наразі, суд не приймає як доказово необгрунтовані твердження відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки орендоване приміщення було звільнено Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" 30.06.2022, оскільки господарська діяльність відповідача не велась з 24.02.2022. Також відповідачем наголошено, що додаткова угода №1 від 30.06.2022 до договору оренди з боку орендаря не підписувалась. Означені висновки суду грунтуються на такому.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Однак, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів повернення об'єкта суборенди орендарю 30.06.2022 не надав.
Судом враховано наявний в матеріалах справи акт від 30.06.2022, згідно змісту якого суборендарем повернуто орендарю лише приміщення площею 333 кв.м, тоді як за актом приймання-передачі від 01.01.2022 приймалось у строкове платне користування виробниче приміщення 541,5 кв.м та офісне приміщення 25,5 кв.м.
Означене вказує на те, що суборендарем було повернуто лише частину об'єкта суборенди.
До того ж, як вказувалось вище, згідно змісту представленої до матеріалів справи додаткової угоди №1 від 30.06.2022 до договору №3 від 01.01.2022 сторонами досягнуто згоди внести зміни до п.п.1.3 та 4.2 договору.
Зокрема, контрагентами визначено, що загальна площа приміщень, що орендуються становить 216 кв.м, а саме складське приміщення - 190,5 кв.м та офісне приміщення 25,5 кв.м.
Розмір орендної плати за приміщення, що орендується складає 41925 грн, в тому числі, податок на додану вартість, за кожен місяць орендного користування за цим договором, а саме: за складське приміщення 190,5 кв.м - 38100 грн; за офісне приміщення 25,5 кв.м - 3825 грн.
Означена додаткова угода містить підпис від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" Ольховського В.О. та скріплена печаткою товариства, як і акт від 30.06.2022.
Одночасно, жодного належного та допустимого доказу того, що наявний на додатковій угоді та акті підпис та печатка не належать особам, від імені яких їх проставлено відповідачем до матеріалів справи не представлено.
Тобто, заперечення відповідача взагалі ніяким чином доказово не обгрунтовані.
Крім того, вказані вище заперечення також є і взаємо суперечливими, оскільки згідно змісту доданої відповідачем до відзиву банківської виписки за рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи", останнім 16.08.2022 було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" грошові кошти в сумі 284,59 грн із призначенням платежу "оплата компенсація послуги електроенергії активної за липень 2022р. Згідно рах.№№ЦП-0000295 від 31 липня 16.08.2022".
Тоді як згідно змісту представленого позивачем до матеріалів справи рахунка-фактури №ЦП-0000295 від 31.07.2022 на суму 284,59 грн, останні було висталвено сааме в межах договору №3 від 01.01.2022.
За таких обставин, з огляду на все вищевикладене у сукупності, враховуючи, що відповідачем належними та допустимими доказами не було спростовано обставин, які доказово обгрунтовано позивачем, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" про стягнення 590 239,56 грн.
З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" про стягнення 590 239,56 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній Технолоджи" (03110, місто Київ, вулиця Солом'янська, будинок 3, ЄДРПОУ 42312862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цест-Плюс" (01013, місто Київ, вулиця Деревообробна, будинок 5, ЄДРПОУ 35412593) заборгованість в розмірі 590 239,56 грн та судовий збір в сумі 8853,59 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28.06.2023.
Суддя В.В. Князьков