ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.06.2023Справа № 910/1083/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД»
до відповідача: Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 1 530 739 817, 30 грн,
та за зустрічним позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД»
про тлумачення пункту договору,
За участю представників сторін:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Кузьмічова Т.В.
від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Онищенко О.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення основного боргу в сумі 659 266 810,19 грн, 3% річних в розмірі 16 466 830,81 грн та інфляційних втрат в сумі 102 370 049,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку відповідача своїх грошових зобов'язань за договором №2308/02/21 від 15.09.2021 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг в частині оплати наданої послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за серпень - листопад 2022 року.
Ухвалою від 23.01.2023 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 22.02.2023.
13.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшо відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що умовами укладеного між сторонами правочину та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, завтердженого постановою Кабінету міністрів України від 05.06.2019 №483, передбачено відкладальну обставину у визначенні строку оплати вартості надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення достовірності електричної енергії для побутових споживачів, а саме визначено, що покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та в повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання послуг за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед Державним підприємством "НАЕК "енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з п.5 Положення. Означене, на думку відповідача, вказує на відсутність підстав для застосування до Державного підприємства "Гарантований покупець" заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Також відповідачем наголошено на невірності здійсненого позивачем розрахунку 3% річних річних та інфляційних втрат, а саме не враховано підписані контрагентами акти зхарахування зустрічних однорідних вимог, а також ту обставину, що у разі, якщо порушення грошового зобов'язання триває менше місяця, інфляційні втрати не нараховуються.
15.02.2023 представником відповідача було подано клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням специфікаи спарних правовідносин, фінансового стану Державного підприємства "Гарантований покупець", характеру його діяльності, що не пов'язана з отриманням прибутку, а зумовлена виключно виконанням спеціальних обов'язків. Заява також обгрунтована тим, що у зв'язку з окупацією державою-агресором найбільшої генеруючої потужності елекричної енергії в Україні - Запорізької АЕС, зниенням великої кількості об'єктів генерації електричної енергії, в тому числі, з альтернативних джерел енергії і зменшенням виробництва електричної енергії істотно зменшились надходження коштів в електроенергетичну галузь, а отже, сплата 3% річних та інфляційних втарт значно ускладнить ситуацію на ринку електричної енергії і призведе до недоотримання багатьа учасниками ринку коштів за товарну продукцію.
15.02.2023 відповідачем подано зустрічний позов. Ухвалою від 17.02.2023 зустрічний позов було залишено без руху.
15.02.2023 представником відповідача будо подано про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Кабінету Міністрів України, НКРЄКП та Міністерство енергетики України.
В задоволенні вказаних клопотань було відмолено в судовому засіданні, оскільки за приписами ч.2 ст.50 Господарського процесуального кодексу України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
У даному випадку обставини здійснення Кабінетом Міністрів України управління відповідачем, наявність у НКРЄКП статусу регулятора у сфері енергетики та обставини прийняття Міністерством енергетики України оперативних рішень з метою підтримання роботи електроенергетичного комплексу в складних економічних умовах під час воєнного стану, ніяким чином не вливають на права та обов'язки означених суб'єктів, оскільки спір у справі стосується виконання господарського зобов'язання, яке виникло між позивачем та відповідачем.
22.02.2023 судом було продомжено строк підготовчого провадження та 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 15.03.2023.
23.02.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач висловив заперечення проти доводів відповідача, а саме зауважив, що умова договору та Положення, на які посилається відповідач не є відкладальною обставиною у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України. Також позивачем зауважено, що при здійсненні розрахунку позовних вимог, в тому числі, і нарахувань, які передбачені ст.625 Цивільного кедексу України, позивачем було враховано всі наявні станом на дату проведенняф розрахунку заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Ухвалою від 02.03.2023 судом прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Державного підприємства "Гарантований покупець" про тлумачення пункту 7 договору.
В обгрунтування зустрічного позову Державне підприємство "Гарантований покупець" посилалось на те, що пунктом 7 договору визначено порядок внесення плати за послуги, зокрема, шість платежів, п'ять з яких фактично не авансом, на думку заявника. Як стверджує позивач за зустрічним позовом стягнення з постачальника суми попередньої оплати, визначеної договором, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст.625 Цивільного кодексу України. Тобто, на думку позивача відповідачем іншим чином здійснюється тлумачення умов п.7 договору, оскільки останнім фактично нараховано на суми авансових платежів 3% річних та інфляційні втрати.
10.03.2023 позивачем за первісним позовом було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивачем заявлено про збільшення вимог в частині стягнення основного боргу на 738 688 848 грн, 3% річних на 4 919 670,36 грн та в частині стягнення інфляційних втрат на 9 027 608,27 грн.
23.03.2023 відповідачем за зустрічним позовом подано відзив, в якому проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечено, з огляду на те, що відсутня необхідність у тлумаченні умов п.7 договору, оскільки даний пункт не викликає спору між сторонами, він містить алгоритм внесення плати за договором, а питання правомірності нарахування 3% річних та інфляційних втрат є предметом первісного позову.
31.03.2023 до суду надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов, в якій Державне підприємство "Гарантований покупець" проти доводів відповідача за зустірчним позовом заперечило з посиланням на те, що судова практика, на яку посилався останній не є релевантною до спірних правовідносин.
05.04.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.04.2023.
26.04.2023 судом було відкладено розгляд справи по суті на 17.05.2023.
17.05.2023 на відповідача судом було відкладено розгляд справи по суті на 07.06.2023.
07.06.2023 судом було відкладено розгляд справи по суті на 28.06.2023.
Представником позивача у судовому засіданні 28.06.2023 первійсни позов підтримано, проти задоволення зустрічних позовних вимог було надано заперечення.
Предстаником відповідача надано усні пояснення по суті спору, згідно яких проти задоволення первісного позову заперечено, зустрічні позовні вимоги підтримано.
У судовому засіданні 28.06.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИКАРПАТЕНЕРГОТРЕЙД» (постачальник універальних послуг) та Державним підприємством "Гарантований покупець" (замовник) було укладено договір №2308/02/21 про надання послуг із забезпечення достпуності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 (зі змінами).
У п.2,3 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 вказано, що місцем надання послуг - є територія України. Строк надання послуг - з 01.10.2021 по 31.03.2023 (в редакції додаткових угод №759/02/22 від 20.04.2022, №2241/02/22 від 31.10.2022).
Відповідно до п.4 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Пунктами 5, 6 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 визначено, що прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формою, наведеною у додатку 5 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
У пункті договору №2308/02/21 від 15.09.2021 оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий , такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Згідно п.8 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.
Відповідно до п.9 договору до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник універсальних послуг надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1 - 4 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
Пунктом 10 укладеного між сторонами правочину унормовано, що факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені. Постачальник надсилає не пізніше 12 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника.
У пп.1 п.12 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 вказано, що постачальник має право отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Замовник згідно п.13 зобов'язаний здійснювати в повному обсязі оплату послуг у порядку, визначеному пунктом 7 цього договору.
Пунктом 16 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 унормовано, що у разі порушення замовником зобов'язань щодо строків оплати наданих послуг він сплачує постачальнику послуг пеню в розмірі 0,1 відсотка розміру платежу, за яким допущено прострочення оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діє на день розрахунку), за кожний день прострочення. Додатково на користь постачальника послуг стягується штраф у розмірі 7 відсотків зазначеного розміру платежу за прострочення понад 30 днів. Замовник звільняється від відповідальності, передбаченої цим пунктом договору, у разі несвоєчасної та/або неповної оплати виробниками гарантованому покупцю наданих послуг відповідно до пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 №483.
Цей договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє до 30.04.2022 (п.34 договору №2308/02/21 від 15.09.2021).
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №2308/02/21 від 15.09.2021 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2308/02/21 від 15.09.2021 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується твердженнями обох учасників судового процесу, у період з березня 2022 по січень 2023 постачальником надавались замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а саме у березні 2022 на суму 423 439 966,72 грн, у квітні 2022 на суму 353 964 104,14 грн, у травні 2022 - 225 675 255,96 грн, у червні 2022 - 223 387 306 грн, у липні 2022 - 265 070 654,53 грн, у серпні 2022 - 275 104 081,06 грн, за вересень 2022 - 318 209 286,06 грн, у жовтні 2022 на суму 400 306 016,34 грн, у листопаді 2022 на суму 414 801 544,15 грн, у грудні 2022 на суму 450 161 341,67 грн та у січні 2023 на суму 466 574 616,47 грн.
Проте, як вказує позивач, на момент звернення до суду з розглядуваним позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, відповідач в повному обсязі та своєчасно за надані позивачем послуги не розрахувався, внаслідок чого у Державного підприємства "Гарантований покупець" утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИКАРПАТЕНЕРГОТРЕЙД» на загальну суму 1 397 955 658,19 грн.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як було встановлено вище, пунктами 5, 6 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 визначено, що прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формою, наведеною у додатку 5 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
У пункті 7 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий , такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Згідно п.8 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.
У пп.1 п.12 договору №2308/02/21 від 15.09.2021 вказано, що постачальник має право отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Замовник згідно п.13 зобов'язаний здійснювати в повному обсязі оплату послуг у порядку, визначеному пунктом 7 цього договору.
Наразі, суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача на довідки Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» щодо наявної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" в якості відкладальної обставини у визначенні строку оплати вартості надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення достовірності електричної енергії для побутових споживачів. Вказані висновки суду грунтуються на такому.
Частинами 1, 5 ст.212 Цивільного кодексу України уномровано, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Законом можуть встановлюватися особливості вчинення та виконання окремих правочинів, за якими настання, зміна або припинення прав та обов'язків обумовлені настанням відкладальних чи скасувальних обставин.
Згідно з частиною першою статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
У частині 1 ст.252 Цивільного кодексу України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Верховний суд у постанові від 30.09.2021 по справі №906/1205/20 зауважив, що аналіз положень частини першої статті 212 Цивільного кодексу України України свідчить, що укладаючи умовний правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Однак, як слідує з аналізу положень статті 212 Цивільного кодексу України, відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, умова укладеного між сторонами договору щодо права постачальника отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, тобто, за відсутності заборгованості перед Державним підприємством «НАЕК «Енергоатом», не обумовлює настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, оскільки не нівелює того, що Замовник згідно п.13 зобов'язаний здійснювати в повному обсязі оплату послуг у порядку, визначеному пунктом 7 цього договору.
За таких обставин, виходячи з вище викладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що посилання відповідача за первісним позовом на довідки Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» щодо наявної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" в якості відкладальної обставини у визначенні строку оплати вартості надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення достовірності електричної енергії для побутових споживачів ніяким чином не спростовують та не змінюють строків оплати, які розраховані відповідачем у відповідності до п.7 договору №2308/02/21 від 15.09.2021.
За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що строк оплати вартості надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення достовірності електричної енергії для побутових споживачів за березень 2022-січень 2023 настав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Наразі, судом враховано, що після звернення позивача до суду з розглядуваним позовом зобов'язання Державного підприємства "Гарантований покупець" з оплати наданих позивачем послуг було припинено внаслідок їх виконання, а також зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом підписання контрагентами в двосторонньому порядку відповідних актів.
Наразі, щодо представлених суду актів про зарахування зустрічних однорідних вимог, судом враховано, що статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Зарахування зустрічних однорідних вимог у даному випаду оформлене контрагентами у формі двосторонніх правочинів - актів, які підписані представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" та Державного підприємства "Гарантований покупець". Доказів визнання таких правочинів недійсними у передбаченому чинним законодавством України порядку, матеріали справи не містять.
Отже, з огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення основного боргу на суму 1 397 955 658,19 грн підлягає закриттю.
Щодо вимог первісного позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Так, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, де предметом спору було стягнення коштів, Верховний Суд вказав, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, де предметом касаційного оскарження була постанова апеляційного суду, зокрема в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 70 078, 08 грн. інфляційних втрат за період з 15.12.2018 по 30.01.2019, Верховний Суд дійшов висновку, що на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що при з'ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов'язується строк виконання грошового зобов'язання; дослідити обставини виконання зобов'язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з'ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов'язання перед кредитором.
Як вбачається із матеріалів справи, оплата вартості надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення достовірності електричної енергії для побутових споживачів за березень 2022-січень 2023, здійснювалась Державним підприємством "Гарантований покупець" із порушенням графіку платежів, що визначений п.7 укладеного між сторонами правочину, а отже, позивачем правомірно застосовано до відповідача заходи відповідальності, що визначені ст.625 Цивільного кодексу України, а саме нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Означені висновки суду корелюються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 09.11.2022 по справі №904/5899/21.
Зокрема, Верховним Судом наголошено таке згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться у частині першій статті 193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.Отже, як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з приписами статей 611, 625 Цивільного кодексу України.
За наслідками проведення перевірки наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а посилання відповідача на те, що заявником за первісним позовом не враховано підписані контрагентами акти зхарахування зустрічних однорідних вимог спростовуються змістом самого розрахунку.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 3% річних в розмірі 21 386 501,17 грн та інфляційних втрат в сумі 111 397 657,97 грн є обгрунтованими.
Стосовно заяви відповідача за первісним позовом про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, в контексті наведеного слід врахувати, що
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 по справі № 154/3029/14-ц вказала, що остання висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.
При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
Вразовуючи означене, суд зауважує, що у вказаній постанові постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було змінено (збільшено) розмір відсотків річних за ст.625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст.625 Цивільного кодексу України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Одночасно, інфляційні втрати взагалі не може бути зменшено на підставі ст.551 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" до Державного підприємства "Гарантований покупець" в частині стягнення нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо зустрічного позову Державного підприємства "Гарантований покупець" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" про тлумачення про пункту 7 договору №2308/02/21 від 15.09.2021, суд зазначає таке.
Згідно вказаного вище пункту договору оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий , такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Обгрунтовуючи необхідність тлумачення вказаного пункту договору, позивач за зустрічним позовом посилався на те, що вказаним пунктом договору передбачено, що Гарантований покупець здійснює оплату послуги позивача у шість етапів, п'ять з яких - авансові платежі. Разом з тим, позивачем за зустрічним позовом наголошено, що усталеною судовою практикою визначено, що відповідальність згідно ст.625 Цивільного кодексу України передбачена саме для грошового зобов'язання, тоді як стягнення попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України. Тобто, на думку позивача за зустрічним позовом, нарахування позивачем за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат на суми платежів за першими п'ятьма етапами розрахунків, вказує на різне тлумачення контаргенами умов п.7 договору.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 цього Кодексу).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 зазначеного Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 637 Цивільного кодексу України встановлено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Стаття 213 Цивільного кодексу України у свою чергу, визначає, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц наведено висновок, за змістом якого відповідно до частини 1 статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах 3 та 4 статті 213 Цивільного кодексу України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статті 213 Цивільного кодексу України .
Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 Цивільного кодексу України.
У розумінні наведених положень законодавства тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18 зазначено, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює наявні умови угоди. Оскільки метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов'язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
Вказану правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №915/692/19, від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, від 25.05.2022 по справі №910/19129/20.
Проте, за висновками суду, у даному випадку відсутніпідстави вважати наявним спір сторонами договору щодо змісту п.7, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, оскільки факчтино підставою зустрічних позовних вимог є те, що на думку позивача, нарахування позивачем за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат на суми платежів за першими п'ятьма етапами розрахунків, є необґрунтованим, оскільки усталеною судовою практикою визначено, що відповідальність згідно ст.625 Цивільного кодексу України передбачена саме для грошового зобов'язання, тоді як стягнення попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.
Тобто, з наведеного вбачається, що фактично обставини, які покладені позивачем в якості підстави зустрічного позову, є запереченнями проти задоволення первісного в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, правомірність чого була встановлена вище. Наявності жодних розбіжностей у тлумаченні п.7 договору, яким фактично врегульова порядок внесення оплати, зокрема, невизначеності і незрозумілості понять і термінів договору в контексті визначення взаємних прав та обов'язків контрагентів щодо оплати наданих послуг Державним підприємством "Гарантований покупець" не доведено, а судом не встановлено.
Отже, за наявності між сторонами спору про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення строків розрахунків, що визначені п.7 договору, суд не вбачає підстав для розгляду в окремому порядку (в даному випадку за зустрічним позовом) питання щодо тлумачення цього пункту договору, адже для правильного вирішення судом спору щодо стягнення суд вже здійснив правомірну оцінку змісту цього договору, при перевірці розрахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" нарахувань, що визначені ст.625 Цивільного кодексу України, про що зазначено раніше у мотивувальній частині цієї постанови.
За таких обставин, з огляду на вище викладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні зустрічного позову Державного підприємства "Гарантований покупець" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" про тлумачення пункту договору.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення первісних позовних вимог та відсутності достатніх підстав для задоволення зустрічного позову.
Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу Укарїни судовий збір за подання первісного позову (в тому числі, в частині вимог провадження за якими підлягає закриттю) покладаються на відповідача, а витрати Державного підприємства "Гарантований покупець" зі сплати судового збору за подачу зустрічного позову залишають за останнім.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Закрити провадження по справі №910/1083/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення основного боргу на суму 1 397 955 658,19 грн.
2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 3% річних в розмірі 21 386 501,17 грн та інфляційних втрат в сумі 111 397 657,97 грн - задовольнити повністю.
3. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27, ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" (76019, Івано-Франківська область, місто Івано-франківськ, вулиця Надрічна, будинок 4-Б, ЄДРПОУ 42129720) 3% річних в розмірі 21 386 501,17 грн та інфляційних втрат в сумі 111 397 657,97 грн та судовий збір в сумі 939400 грн.
4. Відмовити в задоволенні зустрічного позову Державного підприємства "Гарантований покупець" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЕ НЕРГОТРЕЙД" про тлумачення пункту договору.
5. Судовий збір за подання зустрічного позову залишити за Державним підприємством "Гарантований покупець".
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28.06.2023.
Суддя В.В. Князьков