ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.06.2023Справа № 910/3528/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН»
до Державного агентства резерву України
про стягнення 29102,50 грн
Без виклику представників сторін
У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного агентства резерву України стягнення 29102,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору №10/1/211-06 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 10.02.2006 своєчасного відшкодування зберігачу витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2022 рік, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 29102,50 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача
Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІV квартал 2022 зі звітом про витрати на зберігання було направлено позивачем в лютому 2023, так у відповідач не має правових підстав та бюджетних асигнувань погоди вищевказаний акт та як наслідок відсутні підстави для сплати даної заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.02.2006 між Державним комітетом з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (далі - Комітет) та Державним підприємством Міністерства оборони України «конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (далі - Зберігач) укладено Договір №10/1/211-06 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір) відповідно до умов якого Комітет передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартість згідно з актом форми №1. (п.1.2. Договору)
Згідно з п.2.1 договору зберігач зобов'язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду
Положеннями п. п. 2.7. та 2.8. договору на зберігача покладений обов'язок щороку подавати комітетові: станом на 1 січня - звіт форми № 12 до 20 січня наступного за звітним року. Разом з річним звітом форми № 12 зберігач зобов'язаний подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.
Згідно з п. п. 3.1., 3.2., 3.3. договору комітет зобов'язався відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву. Контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.
У пункті 4.1. договору сторони погодили, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року (п. 4.2. договору).
Пунктом 7.3. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів комітету на відпуск матеріальних цінностей).
На підставі умов договору сторонами було погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в складському приміщенні на 2022 рік у сумі 28751,92 грн.
Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Частиною першою статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 947 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
Законом України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок), таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 м2 складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2022 позивачем направлено відповідачу разом із супровідним листом за №809 від 27.04.2022 акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на суму 5661,24 грн, звіт про витрати за І квартал 2022 року, пояснювальну до нього і документи на підтвердження понесених витрат, які складені та завіреними позивачем.
03.08.2022 позивачем на адресу відповідача направлено разом із супровідним листом за №1692 від 02.08.2022 акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на суму 7436,98 грн, звіт про витрати за ІІ квартал 2022 року, пояснювальну до нього і документи на підтвердження понесених витрат, які складені та завіреними позивачем.
Позивачем 21.10.2022 направлено відповідачу разом із супровідним листом за №2257 від 20.10.2022 акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на суму 7647,13 грн, звіт про витрати за ІІІ квартал 2022 року, пояснювальну до нього і документи на підтвердження понесених витрат, які складені та завіреними позивачем.
Також 19.01.2023 позивачем направлено відповідачу разом із супровідним листом за №177 від 18.01.2023 акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на суму 8493,74 грн, звіт про витрати за ІV квартал 2022 року, пояснювальну до нього і документи на підтвердження понесених витрат, які складені та завіреними позивачем.
Проте, відповідач вищевказані первинні бухгалтерські документи не підписав та не повернув їх на адресу позивача.
Разом з тим, у відповідь на лист позивача №177 від 18.01.2023 відповідач листом №816/0/4-23 від 28.03.2023 повідомив позивача про те, що оскільки бюджетний період становить один календарний рік, а акти на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІV квартал 2022 року надійшли до відповідача на початку нового бюджетного періоду 2023 року, тому не має підстав та бюджетних асигнувань.
Так, судом встановлено, що позивачем за спірним Договором у 2022 було надано відповідачу послуги зі зберігання матеріальних цінностей на загальну суму 29239,09 грн.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки заявлена позивачем сума заборгованості підтверджена наявними доказами у матеріалах справи в повному обсязі, за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України суд приходить до висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 29102,50 грн.
Доводи відповідача про те, що відшкодування витрат позивача зі зберігання за 2022 рік неможливе внаслідок відсутності бюджетних асигнувань, судом відхиляються з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
За приписами ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.
Проте, суд зазначає, що Бюджетним кодексом України, на який посилається відповідач, регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контроль за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за його порушення, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Водночас, спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами при укладенні господарських договорів та їх виконанні.
Так, частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У свою чергу, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Тобто, чинне законодавство розрізняє поняття «бюджетне зобов'язання» та «господарське зобов'язання», які відповідач помилково ототожнює.
При цьому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням розпорядником бюджетних коштів відповідача та відсутністю у нього коштів, не звільняють відповідача виконати свій обов'язок за договором належним чином та відшкодувати позивачу надані у 2022 році послуги відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, зокрема, акт та звіт за IV квартал 2022 було надіслано відповідачу 19.01.2023, тобто у строк визначений Договором.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; ідентифікаційний код 37472392) на Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» (41600, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Петлюри Симона (Рябошапка), буд. 25; ідентифікаційний код 12602750) суму заборгованості у розмірі 29102 (двадцять дев'ять тисяч сто дві) грн 50 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 28.06.2023.
Суддя Я.В. Маринченко