ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.06.2023Справа № 910/19721/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Веско»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 123637 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Приватне акціонерне товариство «Веско» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 123637 грн. штрафу за прострочення терміну доставки вантажу за залізничними накладними №№ 52967775, 52980471, 52983517, 53003026, 53004446, 53003018, 53003000, 53002994, 53002978, 53002986, 53002960, 53023081, 53017935, 53017984, 53016531, 53017943, 53017950, 53015798.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив на пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом про стягнення штрафу. Крім того, подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У грудні 2019 року залізницею здійснювалося перевезення вантажу (глини кислототривкої та вогнетривкої), відправником якого виступав позивач, за залізничними накладними №№ 52967775, 52980471, 52983517, 53003026, 53004446, 53003018, 53003000, 53002994, 53002978, 53002986, 53002960, 53023081, 53017935, 53017984, 53016531, 53017943, 53017950, 53015798 за маршрутом Дружківка-Бердянськ, загальна відстань перевезення - 622 км, нормативний (граничний) термін доставки вантажу - 5 діб.
Разом із цим, вантаж прибув із затримкою за залізничною накладною № 52967775 - на 5 діб, № 52980471 - на 3 доби, № 52983517 - на 3 доби, № 53003026 - на 4 доби, № 53004446 - на 4 доби, № 53003018 - на 4 доби, № 53003000 - на 4 доби, № 53002994 - на 4 доби, № 53002978 - на 4 доби, № 53002986 - на 4 доби, № 53002960 - на 4 доби, № 53023081 - на 3 доби, № 53017935 - на 3 доби, № 53017984 - на 3 доби, № 53016531 - на 3 доби, № 53017943 - на 3 доби, № 53017950 - на 4 доби, № 53015798 - на 3 доби.
У зв'язку з простроченням доставки вантажу позивач нарахував відповідачу штраф за несвоєчасну доставку вантажу відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України на загальну суму 123637 грн.
Відтак, 24.02.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією № 625 про стягнення штрафу за прострочення терміну доставки вантажу.
Згідно зі ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ст. 307 ГК України).
Частиною 1 ст. 919 ЦК України встановлено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 313 ГК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України, який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.
Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Пунктом 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 п. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
Залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки (п. 41 Статуту залізниць України).
Згідно з п. п. 1.1, 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №644 (далі - Правила), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до пп. 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (п. 41 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі «Навантаження призначено на ____число _____місяць» (п. 2.1 Правил).
Згідно з п. 2.4 наведених Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (п. 2.9 Правил).
Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (п. 2.10 Правил).
Згідно зі ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Відповідно до п. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Згідно з п. 8 Правил видачі вантажів оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Судом встановлено, що відповідач здійснив доставку вантажу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного п. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що підтверджується відтисками календарних штемпелів на накладних (графа 51) та не заперечувалося відповідачем.
При цьому, у залізничних накладних відмітки про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.
Здійснивши арифметичний перерахунок розрахунків штрафу за прострочення доставки залізницею вантажу у вагонах (за спірними залізничними накладними), суд дійшов висновку, що штраф у загальній сумі 123637 грн. розрахований відповідно до Правил, з урахуванням відстані доставки, кількості повних діб доставки вантажу та розміру провізної плати.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.
За визначенням ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Частиною 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується з ч. 4 ст. 909 та ст. 920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і шестимісячний строк для пред'явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обмеження.
Отже, ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності.
Стаття 315 ГК України передбачає певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення.
Відтак, положення ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України слід застосовувати у системному зв'язку з положеннями ст. 315 ГК України таким чином, що позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на пропозицію позивача або з дня закінчення строку, встановленою ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на пропозицію.
Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності у розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч. ч. 2 та 3 ст. 315 ГК України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/11949/20.
Отже, шестимісячний строк для пред'явлення даного позову до АТ «Укрзалізниця» має обраховуватись упродовж 6 місяців після спливу 45-ти денного строку, передбаченого для пред'явлення претензії та 45-ти денного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст. 315 ГК України та ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах від 11.04.2019 у справі №905/729/18, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 10.09.2019 у справі №905/2303/18.
Ураховуючи дати видачі вантажу відповідно до спірних накладних (13.12.2019-17.12.2019), шестимісячний термін для пред'явлення позовних вимог спливав 12.09.2020 за першою та 16.09.2020 за останньою накладною (45 днів на для пред'явлення претензії + 45 днів на розгляд претензії перевізником + 6 місяців на подання позову).
У свою чергу, позивач посилався на продовження строку позовної давності, зазначеної у статтях 257, 258 ЦК України, на підставі Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Разом із цим, початок перебігу строку пов'язується з закінченням строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч. ч. 2, 3 ст. 315 ГК України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який наразі триває до 30.06.2023 року.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Також доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Отже, в переліку статей, передбачених пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, відсутня стаття 315 Господарського кодексу України.
Відтак, стаття 315 Господарського кодексу України не підпадає під перелік статей, строки яких продовжено на строк дії карантину, передбачених пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Близька за змістом правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 914/3716/21.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду 29.11.2021, тобто поза межами строку позовної давності, позовні вимоги про стягнення штрафу задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Веско» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Полякова