17 квітня 2023 року Справа № 160/20924/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Олійний Дім” до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Олійний Дім” (далі - ТОВ “Олійний Дім”, позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач) №000112540714 від 07.12.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що зроблені в Акті та винесеному ППР висновки не відповідають дійсним обставинам, зроблені без належного дослідження усіх наявних доказів, спростовуються наданими первинними документами.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.
Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 17.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач надав до суду відзив, у якому просив у задоволенні позовної заяви відмовити посилаючись на те, що первинні документи свідчать про відсутність факту реального вчинення господарської операції по взаємовідносинам ТОВ “Олійний Дім” з ФОП ОСОБА_1 . Дослідженні операції спрямовані до документальне оформлення постачання товару (соняшника) та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Метою їх оформлення є мінімізація податкових зобов'язань позивача.
29.03.2023 року позивачем подано відповідь на відзив, яка за своїм змістом підтверджує обгрунтування позову.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Олійний Дім» зареєстровано 01.06.2007 року розпорядженням Криворізької районної державної адміністрації №12041020000003135. Податковий номер платника податків: 35191360. Основним видом діяльності підприємства є: «Виробництво олії та тваринних жирів» (код КВЕД 10.41).
ГУ ДПС у Дніпропетровській області на підставі направлення від 21.10.2022 року №3925 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “Олійний Дім” щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2022 року від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 48456161грн, у тому числі відшкодування з бюджету у сумі 18392860грн за липень 2022 року від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 40088739грн., у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету у сумі 10191124грн.з урахуванням періодів формування від'ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків, за результатами якої складено акт від 11.11.2022 №2265/04-36-07-14-04/35191360 (далі - Акт перевірки).
Відповідно до висновків Акту перевірки, контролюючим органом встановлено порушення:
1. п.185.1 ст.185, п.186.1 ст. 186, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого, ТОВ “Олійний Дім”:
- завищено податкові зобов'язання на загальну суму 2410443грн.82коп., у т.ч. за року - 99623грн.67коп., за березень 2022 року - 197250грн.00коп., за квітень 2022 - 347716грн.66коп., за червень 2022 - 430401грн.60коп., за липень 2022 - 1335451грн89коп.;
- занижено податкові зобов'язання на загальну суму 2410443грн.82коп., у т.ч. за лютий 2022 року - 99623грн.67коп., за березень 2022 року - 197250грн.00коп., за квітнень 2022 - 347716грн.66коп., за червень 2022 - 430401грн.60коп., за липень 2022 - 1335451грн.89коп., що не призвело до завищення або заниження рядку 21 Декларацій за відповідні періоди.
2. п. 44.1 ст.44, абз. «а» п.198.1 п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 п.200.1, п. 200.4 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом МФУ від 28.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016р. за №159/28289 ( зі змінами та доповненнями), в результаті чого ТОВ "ОЛІЙНИЙ ДІМ" зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) на 404698грн.00коп., в т.ч. за липень 2022 на суму 404698грн.00коп.
На акт перевірки ТОВ «Олійний Дім» подані заперечення, за результатами розгляду яких винесене оскаржуване повідомлення-рішення форми форми «В4» №000112540714 від 07.12.2022 року (далі - ППР).
Вважаючи ППР протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.
За правилами п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198 ПК України).
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
Згідно з абзацами першим, другим п.201.10 ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Отже, право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана та зареєстрована в ЄРПН податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.
За приписами п.200.4 ст.200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200-1.3 ст.200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200-1.3 ст.200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Крім того, п.44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Пунктом 85.4 ст.85 ПК України передбачено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Згідно із частинами першою - третьою ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 п.1, підпунктом 2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 з наступними змінами та доповненнями (далі - Положення №88), згідно з якими первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до п.2.4 Положення №88, первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам (підпункти 2.15, 2.16 п.2 Положення №88).
При цьому, податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Тобто для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту (податкових зобов'язань).
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.10.2015 року №21-1555а15 та від 22.09.2015 року №21-1526а15 та узгоджуються з правовим висновком у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №814/328/15.
Виходячи з аналізу вказаних нормативно-правових актів суд приходить до наступних висновків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. При цьому, кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
У свою чергу, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Вказані правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року в справах №826/15653, №805/2316/16-а, від 19 вересня 2018 року в справі №2а-2104/12/1370.
Суд при розгляді справи з'ясовує обставини щодо реального здійснення позивачем господарських операцій з контрагентом ФОП ОСОБА_1 за період червень-липень 2022 року, при декларуванні за червень 2022 року від'ємного значення з податку на додану вартість, за липень 2022 року від'ємного значення з податку на додану вартість, з урахуванням періодів формування від'ємного значення та поданих уточнюючих рорахунків.
01.04.2022 року між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та ТОВ “Олійний Дім” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №88/04 (далі - Договір).
Відповідно до умов вказаного Договору, Продавець зобов'язується, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію власного виробництва насіння соняшника (далі Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).
За період з червня по липень 2022 року ФОП ОСОБА_1 передано, а ТОВ “Олійний Дім” прийнято і оплачено продукції на загальну суму 3295400грн.95коп. (в тому числі ПДВ на суму 404698грн36коп.), що підтверджується наданими у ході перевірки первинними документами.
Факт надання підтверджуючих первинних документів підтверджується відповідачем в Акті. Крім того, в акті перевіряючими було вказано, що на вищевказану суму зареєстровано в ЄРПН податкові накладні (арк. 37 Акту).
Подані позивачем для перевірки та до суду зазначені первинні документи (копія договору №88/04 від 01.04.2022 року; копія специфікації№1 від 07.05.2022року до договору №88/04 від 01.04.2022 року; копія видаткової накладної №2 від 29.06.2022 року; копія рахунку №2 від 29.06.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №8 від 29.06.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №6 від 29.06.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №5 від 29.06.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №4 від 29.06.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №3 від 29.06.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №2 від 29.06.2022 року; копія видаткової накладної №3 від 30.06.2022 року; копія рахунку №3 від 30.06.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №7 від 30.06.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №9 від 30.06.2022 року; копія видаткової накладної №4 від 02.07.2022 року; копія рахунку №4 від 02.07.2022 року; копія товарно-транспортної накладної №10 від 02.07.2022 року, довідка №15/01 від 15.12.2022 року підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ФОП ОСОБА_1 щодо поставки товару (насіння соняшника).
Вказані первинні документи відповідають загальним вимогам, визначеним статтею 9 Закону №996-XIV, та відсутні підстави ставити під сумнів їх справжність та достовірність відображених у них даних.
Також матеріалами справи підтверджено, що на ТОВ «Олійний Дім» працює 102 особи за трудовим договором (довідка про кількість працівників №15/01 від 15.12.2022 року). Позивач має в своїй власності та в користуванні техніку, обладнання, склади, а також всі необхідні виробничі потужності для здійснення власної господарської діяльності за вищенаведеним напрямом, що, в тому числі, вказується перевіряючими в акті перевірки.
Отже, суд із зазначеними висновками перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням №000112540714 від 07.12.2022 року. не погоджується, оскільки вищевказані твердження відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях, не підтверджених належними доказами.
Суд зазначає, що жодних доказів, на які відповідач покликається в акті перевірки та які використав для формування висновків про сумнівність господарських операцій позивача та його контрагента, за якими зменшено податковий кредит, суду не надано. Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій ТОВ «Олійний дім» цілям та завданням статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Щодо зауважень контролюючого органу щодо ненадання сертифікатів якості та/або якісних посвідчень безпосередньо від виробника соняшнику, суд звертає увагу, що паспорти якості не є первинними документами у розумінні вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі вказаних документів не здійснюється обчислення та сплата податків платником, а тому їх наявність чи відсутність, або ж недоліки у складанні, жодним чином не впливають на визначення об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань.
Верховний Суд у постановах від 16 січня 2018 року у справах №820/4648/13-а, №826/1398/14, від 16 січня 2018 року у справі №2а-3404/12/1370, та від 18 січня 2018 року у справі №2а-13944/12/2670 зазначив, що на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента - платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно-правових угод.
Також Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
При цьому, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).
Відповідач не надав доказів на підтвердження об'єктивної відсутності можливостей у ФОП ОСОБА_1 здійснення господарських операцій, або ж відсутності у нього можливостей залучити третіх осіб до виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем.
Водночас, суду не надано доказів того, що податковий орган відповідно до положень пункту 73.5 статті 73 ПК України, з метою отримання податкової інформації, необхідної у зв'язку з проведенням перевірки позивача, здійснював зустрічні звірки даного суб'єкта господарювання щодо платника податків чи хоча б робив спробу здійснити таку звірку.
Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.
Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до принципу допустимості доказів, закріпленого статтею 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування податкового та бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 травня 2019 у справі №804/887/17.
Податковим органом не спростовано, що внаслідок проведення спірних господарських операцій позивач мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, не підтверджено, що позивач не прагнув отримати вигоду виключно переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету ПДВ (безпідставного формування податкового кредиту). Відповідачем не доведено неотримання позивачем товару, як і не надано доказів визнання судом недійсним правочину, укладеного позивачем з його контрагентом ФОП ОСОБА_1 .
Також суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також пеню.
Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що фактично висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагента позивача на здійснення господарських операцій постачання соняшника. Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій та про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо відсутності факту реального вчинення господарської операції по взаємовідносинам ТОВ «Олійний дім» з ФОП ОСОБА_1 не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час судового розгляду справи. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.
У свою чергу господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. На момент укладення договору, виписки видаткової накладної та проведення господарських операцій контрагент позивача мав необхідний обсяг правосуб'єктності.
При цьому необхідно наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.
У цій справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами.
Таким чином, суд вважає, що під час розгляду справи судом досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку. Вказані вище документи містять відомості, які повністю відображають суть господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та у сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети у межах господарської діяльності позивача.
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина друга статті 77 КАС України), який мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит з придбання товарів у його постачальника ФОП ОСОБА_1 сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.
Враховуючи ту обставину, що належні, допустимі і достатні докази на спростування первинних документів відповідач не надав, суд вважає його висновки безпідставними.
З урахуванням встановлених судом фактичних обставин, перевірених доказами, та аналізу норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу не знайшли своє підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, а тому позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 6070грн. 47коп. відповідно до платіжної інструкції №182 від 09.12.2022 року підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст.72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійний Дім» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області 000112540714 від 07.12.2022 року.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійний Дім» (53020, Криворізький район, с.Лозуватка, пров.Верхній, буд.15, код ЄДРПОУ 35191360) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) судовий збір у розмірі 6070грн. 47коп. (шість тисяч сімдесят гривень 47коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова