27 червня 2023 року місто Київ
Справа 755/3908/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9702/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.
секретар судового засідання Вєтчінова О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року (ухвалено у складі Гаврилової О.В.) про відмову у відкритті провадження
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства, зобов'язання вчинити певні дії,-
У березні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати: факт батьківства ОСОБА_1 стосовно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити актовий запис про народження дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які складені Консульським відділом посольства росії в Україні; зобов'язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актових записів про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказавши батьком дітей - ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погодившись з такою ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі та продовження розгляду.
Вказує, що ухвала є незаконною, прийнята з порушенням норм матеріального права, необґрунтованою та ухвалена без повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Зазначає, що визнає факт реєстрації народження дітей за законодавством російської федерації, але судом першої інстанції не враховано п.п. 2, 4, 7 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», а саме, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні.
Звертає увагу суду, що відповідач має постійне місце проживання на території України, а тому дана справа підлягає розгляду судами України відповідно до п.2 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Вказує, що за приписами п.2 ч.1 ст. 77 Закону України «про міжнародне приватне право», оскільки справа стосується правовідносин між батьками та дітьми і при цьому обидві сторони мають місце проживання в Україні, що є виключною підсудністю.
Вважає, що законодавством України передбачено можливість внесення органами державної реєстрації актів цивільного стану змін у актові записи про народження дітей, складені компетентними органами іноземної держави у зв?язку з визнанням батьківства, що здійснюється шляхом попереднього поновлення актового запису цивільного стану про народження дітей з подальшим внесенням у них змін в частині запису особи батьком, тому суд першої інстанції дійшов помилкового та не обґрунтованого висновку відносно того, що звернення з вимогами про поновлення актового запису цивільного стану є зловживанням процесуальними правами.
Зазначає, що поновлення актових записів про народження дітей та визнання батьківства ОСОБА_1 над ОСОБА_3 та ОСОБА_4 можливе лише на підставі рішення суду.
Ухвалою від 26 травня 2023 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Від відповідача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відмовляючи у відкриті провадження в цивільній справі, суд першої інстанції виходив з того, що в розрізі заявлених позовних вимог особистим законом дітей відповідача та правом, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є право країни, громадянами якої вони є та до особистих немайнових прав в даному випадку слід застосовувати право держави, в якій мала місце реєстрація народження дітей, що і стало підставою для звернення позивача з вимогами про визнання батьківства та внесення змін до актових записів про народження дітей.
А також, щодо вимог позовної заяви про зобов'язання Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити актовий запис про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які складені Консульським відділом посольства росії в Україні, суд першої інстанції вважав, що звернення з такими вимогами є зловживанням процесуальними правами, оскільки як безпосередньо зауважував позивач у позові, свідоцтва про народження дітей відповідача видані Консульським відділом посольства росії в Україні, що свідчить про те, що реєстрація народження дітей не проводилась уповноваженими органами РАЦС України.
З вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява не підлягає розгляду судами України, у відкритті провадження у справі слід відмовити.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, наданим суду доказам та вимогам процесуального права, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та апеляційною інстанцією перевірено, що ОСОБА_2 є громадянкою російської федерації.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 червня 2022 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення про відмову ОСОБА_2 в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Згідно свідоцтва про народження, що долучалося до матеріалів справи у суді першої інстанції ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого повторно 16 січня 2018 року Консульським відділом посольства росії в Україні, матір'ю дитини вказано ОСОБА_2 , громадянку російської федерації, дані про батька відсутні.
Згідно свідоцтва про народження, що долучалося до матеріалів справи у суді першої інстанції, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виданого повторно 16 січня 2018 року Консульським відділом посольства росії в Україні, матір'ю дитини вказано ОСОБА_2 , громадянку російської федерації, дані про батька відсутні.
Як встановлено судом першої інстанції, 18 вересня 2018 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 .
Судом першої інстанції встановлено, що 01 липня 2020 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного Головного територіального управління юстиції у місті Києві видано свідоцтво про зміну імені, згідно якого змінено ім'я ОСОБА_5 на ОСОБА_1 .
В матеріалах справи міститься інформація про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи №91335877 від 03 квітня 2023 року з якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство, якої є російська федерація зареєстрована з 23 липня 2020 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).
До апеляційної скарги додано також, копію візової анкети SV1251275 ОСОБА_2 та копію посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , яка втратила дію 29 квітня 2022 року (а.с.30-31; 33-34).
Відповідно до статті 497ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" у зв?язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України на всій території України введено воєнний стан, який на даний час триває.
З урахуванням Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», оскільки відповідачка є громадянкою російської федерації, процесуальні питання, пов'язані з вирішенням даного спору, регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов'язані з'ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов'язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом.
Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями 27,28 ЦПК України.
У п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт,який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Положеннями статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що на час звернення до суду та вирішення питання про відкриття провадження у справі, що відповідачка до початку повномасштабної війни постійно проживала та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначено в апеляційній скарзі, 09 листопада 2022 року через широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України ОСОБА_2 з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 виїхали до Ізраїлю, а 09 лютого 2023 року - до Казахстану. При цьому, ОСОБА_2 здійснює всі можливі дії для повернення в Україну, зокрема, у справі №640/17361/22 в Київському окружному адміністративному суді оскаржується рішення про відмову ОСОБА_2 у видачі дозволу на імміграцію в Україну. До моменту отримання відмови у видачі дозволу на імміграцію ОСОБА_2 проживала в Україні на законних підставах, а саме на підставі посвідок на тимчасове проживання в Україні та подала заяву на отримання дозволу на імміграцію в Україну з метою отримання в подальшому громадянства України.
А також, з метою повернення в Україну останньою було подано документи для отримання візи форми D з метою воз'єднання сім?ї, оскільки чоловік - ОСОБА_1 залишився в Україні.
Отже, дії відповідачки свідчать про визнання юрисдикції українського законодавства, тому суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у відкриті провадження у справі про визнання батьківства та не розглянув справу по суті.
Також, колегія суддів звертає увагу, п.2 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» не встановлено обов'язку, що відповідач у справі має перебувати на території України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що дана справа не підлягає вирішенню згідно з положень національного законодавства, належним чином не з'ясувавши обставини справи та неправильно застосувавши положення Закону України «Про міжнародне приватне право».
Положення п. 4 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», на яку посилається позивач, не свідчить про звуження прав або заборону позивачу як громадянину України звертатися за встановленою підсудністю до судів України для захисту прав, свобод чи інтересів.
Крім того, народження дітей, на встановлення факту батьківства яких позивач просить визнати, відбулося у м. Києві, Україна, через що, в силу вимог п.7 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», вказана вимога також може бути предметом розгляду в суді на території України.
При цьому в ухвалі суду першої інстанції не було достатнього документального підтвердження того факту, що малолітні діти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є громадянами російської федерації, однак ця країна не є звичайним місцем проживання дітей.
Як зазначено в апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народились на території України в м.Києві та проживають тут з моменту свого народження та навчаються в українській школі.
Натомість, звертаючись до суду з позовом, позивач довів належними і допустимими доказами, що Україна як держава була постійним та звичайним місцем проживання позивача та відповідача з малолітніми дітьми до її вимушеного переміщення та тимчасового проживання до іншої держави, що у свою чергу свідчить про відсутність у суду обґрунтованих підстав для висновку про непідсудність даної справи з іноземним елементом українському суду.
Разом з цим колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із позовними вимогами в яких просив, окрім визнати факт батьківства ОСОБА_1 стосовно дітей малолітніх дітей, також зобов'язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити актовий запис про народження дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які складені Консульським відділом посольства росії в Україні та зобов'язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актових записів про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказавши батьком дітей - ОСОБА_1 .
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме па «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу juranovit curia.
Такий правовий висновок вказаний у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №904/5726/19 (провадження №12-95гс20).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при новому розгляді суд першої інстанції має надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Колегією суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка полягає у тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradellev. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на те, що оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню , її слід скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2022 року скасувати та справу направити до Солом'янського районного суду м. Києва для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 червня 2023 року.
Суддя-доповідач: О. В. Желепа
Судді: О. Ф. Мазурик
О. В. Немировська