27 червня 2023 року місто Київ
Справа 369/10316/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5581/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.
секретар судового засідання Вєтчінова О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року у складі судді Дубас Т.В. (інформація про дату складання повного судового рішення відсутня)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-
У липні 2021 року позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 в якому просив стягнути борг за договором позики від 29 травня 2021 року у розмірі 5100000 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 11 350грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 29 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 отримав у борг, 5 100 000 грн., які останній зобов'язався повернути до 01 липня 2021 року.
Однак в строк визначений договором позики ОСОБА_1 кошти не повернув, тому 13 липня 2021 року на адресу відповідача направлено претензію із вимогою сплати боргу та виконання відповідачем зобов'язань, взятих на себе згідно договору позики в строк до 20.07.2021 року включно.
Станом на день подання позову ОСОБА_1 борг не повернув, тому позивач змушений був звернутись із даним позовом до суду.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 29 травня 2021 року у розмірі 5100000 грн 00 к.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 11 350 грн 00 к.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року залишено без задоволення заяву про перегляд заочного рішення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідача ОСОБА_1 , звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Вказує, що судом не встановлено реальність договору не проведено експертизи для встановлення справжності підписів сторін, правильності нарахування заборгованості та штрафних санкцій, застосування строків позовної давності, чи брався дозвіл на укладення договору позики у дружини.
Також, вважає, що судом першої інстанції належним чином не виконано вимоги ст.187 ЦПК України щодо установлення місця реєстрації відповідача, що призвело до порушення правил територіальної юрисдикції. Вказує, що він зареєстрований у м. Луганськ.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 23 січня 2023 року визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: суддя-доповідач ОСОБА_3, судді Ящук Т.І., Немировська О.В.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено учасникам справи строк для подачі ними відзиву на апеляційну скаргу в п'ятиденний строк з моменту отримання даної ухвали.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
Вказує, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень, не звертався до суду із клопотаннями про призначення почеркознавчої експертизи не надав власного контр розрахунку заборгованості та не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву.
Зауважує, що відповідач не скористався своїм правом на подачу клопотання про направлення справи до іншого суду за підсудністю та не заперечував своє фактичне місце проживання за адресою вказаною у позові.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 09 травня 2023 року звільнено ОСОБА_3 з посади судді Київського апеляційного суду у зв'язку із поданням заяви про відставку, а тому 11 травня 2023 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями та визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: суддя-доповідач Желепа О. В., судді ОСОБА_4, Мазурик О. Ф.
Однак, 27 квітня 2023 року рішенням Вищої ради правосуддя звільнено ОСОБА_4 з посади судді Київського апеляційного суду у зв'язку із поданням заяви про відставку, а тому 01 червня 2023 року здійснено перерозподіл судової справи та замінено суддю ОСОБА_4 на суддю Шкоріну О.І., у зв'язку з перебуванням у відпустці якої, визначено до розгляду суддю Немировську О.В.
Відповідач до апеляційного суду не з'явився. Про розгляд справи був повідомлений на електронну адресу, яку зазначив в апеляційній скарзі, також було зроблено оголошення на сайті судової влади про дату судового засідання, з огляду на те, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку провідмову в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги ОСОБА_2 є доведеними та відповідач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Спірні правовідносини регулюються главою 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» розділу ІІІ «Окремі види зобов'язань» книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Задовольняючи позов, суд вважав встановленими такі обставини, 29 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладено договір позики у формі розписки, згідно якої ОСОБА_1 отримав у борг, 5 100 000 грн., які останній зобов'язувався повернути до 01 липня 2021 року (а.с.9).
У визначений договором позики строк ОСОБА_1 грошові кошти не повернув, тому 13 липня 2021 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію із вимогою сплати борг в строк до 20 липня 2021 року включно. Станом на день розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 зобов'язання не виконав. (а.с. 10).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Зі змісту розписки, яка виконана ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 суму в позику 5100000 грн дані кошти отримані на умовах поворотного займу для використання у його власних особистих потребах, грошова сума в гривнях еквівалентна 100000 євро.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, і зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Суд першої інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем грошового зобов'язань за договором позики, дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 5100000 грн.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам Закону.
Колегія суддів вважає, що не можуть бути враховані доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції територіальної підсудності, оскільки положеннями ч. 2 ст. 378 ЦПК України передбачено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
У матеріалах справи відсутні докази, що відповідач заявляв у суді першої інстанції про непідсудність справи, як і відсутні посилання у апеляційній скарзі на поважні причини, які перешкодили зробити відповідну заяву при тому, що відповідач звертався з заявами до суду про відкладення розгляду справи та залишення позову без розгляду (а.с. 22-23,30,32-33, 53-55), тобто відповідач був обізнаний про подачу позову до Києво-Святошинського суду та мав можливість заявити про не підсудність справи та її направлення до іншого суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 ст.77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою відповідач вказував на те, що судом не встановлено реальність договору, не проведено експертизи для встановлення справжності підписів сторін, однак ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції відповідач не звертався до суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи та не надав суду доказів, які б ставили під сумнів підписання(укладення) відповідачем договору позики у формі розписки від 29 травня 2021 року.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджено правильності нарахування заборгованості та штрафних санкцій, оскільки звертаючись із даним позовом до суду позивач просив стягнути лише суму запозичених ОСОБА_1 коштів у розмірі 5100000 грн, будь яких інших вимог позивачем не заявлялось. Крім того, необхідно вказати, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ним вносились будь-які суми на погашення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції строків позовної давності колегія суддів не приймає до уваги оскільки питання застосування строків позовної давності відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Крім того , строк виконання зобов'язання за розпискою був визначений до 01 липня 2021 року, а з позовом позивач звернувся 27 липня 2021 року , тобто з дотриманням строків, передбачених ст.257 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджено чи надавалась згода дружини на укладення договору позики колегія суддів вважає такими, що не впливають на законність рішення суду оскільки борг судом стягнуто лише з відповідача, і відповідно відсутність згоди його дружини не впливає на права та обов'язки відповідача повернути борг позивачу.
Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.
Такий договір створює обов'язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Для укладення кредитного договору (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 619/761/18.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апеляційної скарги на те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону, оскільки проаналізувавши зміст рішення Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2022 року колегія суддів вважає, що воно відповідає нормам процесуального законодавства.
Доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
При вирішенні вказаної справи районним судом правильно визначено характер правовідносин, що виникли між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг.
З огляду на те. що рішення залишається без змін перерозподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 червня 2023 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
О.В. Немировська