Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 755/10237/22
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7855/2023
Головуючий у суді першої інстанції В.П. Катющенко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
21 червня 2023 року місто Київ
Справа №755/10237/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Пасічник К.В.
сторони
позивач ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в
інтересах малолітнього ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Дніровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Катющенко В.П., в приміщенні Дніровського районного суду м. Києва.
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 з позовом, в якому просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_3 на її користь, неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 у розмірі 49 014, 47 грн. по виконавчим провадженням № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, стягнути з ОСОБА_3 на її користь судові витрати у розмірі 992,40 грн.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що проживала разом із відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_2 . Життя з відповідачем не склалося, з причин різних поглядів на життя та сім'ю, на обов'язки, у зв'язку з чим останні не проживають разом та не ведуть спільного господарства з серпня 2020 року. З того часу, вона самостійно утримує та виховує їх спільного сина ОСОБА_5 , який проживає із позивачкою, з огляду на що потребує фінансової підтримки від батька ОСОБА_5 , яку не отримувала від останнього. Відповідач не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться його життям. 04.01.2021 Дніпровським районним судом м. Києва було видано судовий наказ про стягнення із відповідача, ОСОБА_3 , аліментів на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 20.11.2020 і до досягнення дитиною повноліття. Не погоджуючись із вказаним розміром аліментів, ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом про зменшення розміру аліментів та рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13.07.2021 у цивільній справі № 755/4953/21 позовні вимоги було задоволено, зменшено розмір аліментів, які щомісячно стягуються з ОСОБА_3 на підставі судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 04.01.2021, на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини до 1/6 частини. За вказаних обставин, Деснянським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 відносно ОСОБА_3 . Так, відповідач є боржником по сплаті аліментів, за ним обліковується заборгованість зі сплати аліментних платежів. Крім того, батько дитини вже понад двох років не приймає участі у вихованні свого сина, не цікавиться його розвитком та здоров'ям. Позивач вказує, що ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_2 понад двох років не цікавиться життям сина, його здоров'ям, розвитком, за останні два роки не знайшов часу для побачення із дитиною. Разом із тим, маючи стабільний дохід, матеріальну забезпеченість та постійну роботу, аліменти сплачує не у повному розмірі та несвоєчасно. Крім того зазначає, що факт звернення до суду із позовною заявою про зменшення розміру аліментів свідчить про те, що відповідач у будь-який спосіб намагається зекономити на власному сину, обґрунтовуючи наявністю ще двох дітей. Утім, позивачка вважає, що заборгованість по сплаті аліментів свідчить, що малолітній ОСОБА_5 є надмірним тягарем для відповідача у фінансовому плані, а тому не дотримується фінансових зобов'язань перед своєю дитиною. Вказане у сукупності, на думку позивача, свідчить про втрату зацікавленості відповідачем у житті сина, що стало підставою для позбавлення останнього батьківських прав. Крім того, за прострочення сплати аліментів відповідачем, з останнього необхідно стягнути неустойку (пеню) у розмірі 49 014, 47 грн. по виконавчим провадженням № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено.
Позбавлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 , неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів в розмірі 49 014,47 грн. та судовий збір в сумі 992,40 грн.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в овному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення суду зазначено, що позивачем при поданні позову не доведено підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях. Сам по собі факт, що батько дитини не проживає разом з матір'ю його дитини, та необхідність отримувати дозвіл на виїзд дитини за кордон для оздоровлення, покращення життя і розвитку дитини, не свідчить про ухилення останнього від виконання батьківських обов'язків. Між батьками малолітнього ОСОБА_6 після припинення їх спільного проживання виникли вкрай негативні стосунки, тому з метою не травмування психіки дитини апелянт уникав спілкування з матір'ю свого сина, оскільки таке спілкування переростало у сварки, що негативно впливало б на дитину. Так, судом не було доведено, що вжито усіх заходів впливу до ОСОБА_7 , оскільки ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності за неналежне виховання дитини він не притягувався, ніякої профілактичної роботи з ним не проводилось, про що свідчить відсутність в матеріалах справи будь-яких роз'яснень підписаних ним особисто. Окрім того, апелянт не викликався жодного разу до Орану опіки і піклування Дніпровської роайонної в м. Києві державної адміністрації на засідання комісії, виклики на його адресу від даного органу не надходили, тому він не ознайомлений з висновком від 03.01.2023 виданим даним органом щодо доцільності позбавлення його батьківських прав. Судом було безпідставно відмовлено про виклик в судове засідання малолітнього сина ОСОБА_2 .
Апелянт зазначає, що дійсно у нього виникла заборгованість по сплаті аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 , але дана заборгованість виникла не з вини відповідача, батька дитини, а внаслідок незалежних від ньго обставин. Вважає, що станом на день звернення до суду з позовом заборгованість по сплаті аліментів у ОСОБА_3 , перед ОСОБА_1 , становить 1297,27 грн., що підтверджується матеріалами справи і на що судом не звернуто уваги. Відсутні і правові підстави для застосування штрафних санкцій у вигляді нарахування пені (неустойки).
Представником позивача ОСОБА_8 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що оскаржуючи рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13.02.2023 року, апелянт не вказує в апеляційній скарзі, в чому суд неправильно тлумачить закон або застосовує закон, який не підлягає застосуванню. Вважає, що виходячи з доказів, що містяться в матеріалах справи місцевим судом вірно прийнято рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, як такий, що ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та правомірно стягнуто з ОСОБА_3 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання малолітнього сина. В матеріалах справи відсутні докази, що з серпня 2020 року по даний час (понад двох років) батько цікавився життям, здоров'ям, розвитком дитини, навідував дитину, знаючи місце іі фактичного проживання, також і відсутні докази поважної причини виникнення заборгованості по сплаті аліментів. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Відповідач та його представник адвокат Хорошун О.В. в судове засідання повторно не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином про що свідчить повторне клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Оскільки відповідач повторно не з'явився у судове засідання, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином (про що свідчить клопотання його представника про відкладення розгляду справи), у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за його відсутністю, оскільки неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, представник позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін як законне та обґрунтоване з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу відповідача.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у відносинах від яких у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 26.03.2019, виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиціїу місті Києві, серія НОМЕР_1 (а.с. 14).
З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що у графі відомості про батька зазначено « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » (а.с. 15-16).
За інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи за відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17, 18).
04.01.2021 Дніпровським районним судом м. Києва було видано судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_3 на користь стягувача ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 20.11.2020 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 26).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13.07.2021 у цивільній справі № 755/4953/21 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання малолітньої дитини було задоволено. Зменшено розмір аліментів, які щомісячно стягуються з ОСОБА_3 на підставі судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 04.01.2021, на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини до 1/6 частини та виконання судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 04.01.2021 по справі № 755/17472/20 за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про видачу судового наказу на стягнення аліментів на малолітню дитину припинено з дня вступу рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13.07.2021 по справі 755/4953/21 в законну силу та повернуто до Дніпровського районного суду міста Києва (а.с. 28-29).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина ОСОБА_5 , не цікавиться його життям та розвитком, не піклується про духовний розвиток та стан здоров'я дитини. Відповідачем у будь-який спосіб не було доведено реальну зацікавленість у житті сина ОСОБА_5 , а також дій, що спрямовані на безпосередню участь батька у житті дитини. Крім того, матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач бажає виховувати сина, більш того - зустрічатися та проводити спільно час.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, Київський апеляційний суд виходить із такого.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, позивач на підтвердження своїх позовних вимог надала докази, що містяться в матеріалах справи.
Згідно довідки від 13.10.2022, виданій лікарем «Центром первинної медико- санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м. Києва» ОСОБА_9 з 10.04.2019 року дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з місячного віку по дату видачі довідки (13.10.2022 року), відвідував лікаря у присутності матері, ОСОБА_1 (а.с. 20).
Згідно довідки № 85 від 20.09.2022 та педагогічної характеристики № 88 від 26.09.2022, виданої Закладом дошкільної освіти № 381, малолітній ОСОБА_5 виховується та навчається в закладі дошкільної освіти № 381 з 01.09.2021 та станом на день видачі характеристики 26.09.2022 року хлопчик засвоїв програмовий матеріал по всім видам діяльності. Орієнтується у навчальному середовищі. Проявляє інтерес та бажання до ігор, навчання. Психічні процеси: пам'ять, уява, мислення, увага розвинені за віком. Хлопчик дотримується правил поведінки, чемний у спілкуванні з дорослими, дружелюбний з дітьми. Мама щоденно приводить ОСОБА_5 в дитячий садок. Хлопчик доглянутий, має охайний вигляд, завжди з бажанням та гарним настроєм приходить у дитячий колектив. Вихованням дитини займається мама (а.с. 21,22).
Згідно листа Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві від 03.10.2022 № 109668/15 у Відділі на виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 9972499 до складу якого входять 2 виконавчих провадження з примусового виконання № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2, на підставі яких державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ференець С.С. складений розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 30.09.2022, що становить 49 014,47 грн. (а. с. 42-45).
Згідно з висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії № 20 від 28.12.2022) № 103/33/41/3 від 03.01.2023 комісією було встановлено, що батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Після припинення шлюбних відносин малолітній ОСОБА_5 постійно мешкає з матір'ю ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_2 , яка самостійно займається його вихованням та утриманням. Батько дитини ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з сином не проживає майже від народження дитини, вихованням та утриманням не займається, матеріально не допомагає, аліменти не сплачує. Громадянин ОСОБА_3 на засідання комісії з питань захисту прав дитини двічі не з'явився, хоча був запрошений належним чином. Будь-яких пояснень щодо виховання та утримання дитини не надав. Відповідно до свідчень сусідів, які мешкають по АДРЕСА_4 , мати ОСОБА_1 проживає разом з малолітнім сином ОСОБА_5 . На протязі двох років сусіди жодного разу не бачили, щоб батько дитини ОСОБА_3 приходив до сина, цікавився його життям. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з тим, що він ухиляється від виховання та утримання дитини.
Згідно інформації з єдиного реєстру боржників та постанови ВП № НОМЕР_2 від 03.10.2022 року Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 у зв'язку з заборгованістю по сплаті аліментів.
Переглядаючи вищезазначене рішення суду першої інстанції за доводами скаргии апеляційний суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Вирішуючи спір, колегія суддів бере до уваги, що відповідач протягом двух років не бере участі у вихованні дитини без поважних причин, а відповідно суд дійшов вірного висновку про те, що він ухиляється від виконання своїх обов язків щодо виховання дитини.
В апеляційній скарзі відповідач вказує, що сам по собі факт, що батько дитини не проживає разом із матір'ю його дитини, не свідчить про ухилення останнім від виконання батьком батьківських обов'язків. Із мамою дитини після припинення спільного проживання виникли вкрай негативні стосунки, тому з метою не травмування психіки дитини, апелянт уникав спілкування з останньою, оскільки таке спідкування переростало у сварки.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до таких пояснень відповідача, оскільки він ставить власні інтереси вище, ніж інтереси дитини.
Не проживання апелянта разом із матірю дитини не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини, проте сукупність встановлених під час розгляду справи обставин підтверджує ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов'язків. Позивач стверджує, що відповідач добровільно залишив її з сином та повернувся до дружини, з якою вони мають двох неповнолітніх дітей та з якою він проживає на теперішній час. Відповідач не надав суду доказів того, що позивач влаштовувала сварки, що вона перешкоджає йому брати участь у вихованні сина. Крім того, відповідач не звертався до органів опіки та піклування з приводу перешкод зі сторони матері дитини у вихованні сина. Також наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини не свідчить про намір апелянта на відновлення відносин з сином та про його зацікавленість у наявності засобів для життя, навчання і розвитку дитини.
Колегія суддів також враховує, що справа перебуває на розгляді суду з жовтня 2022 року, проте відповідач не вчиняв дій, крім апеляційного оскарження судового рішення, які б свідчили про наявність у нього інтересу до спілкування з дитиною, проведенні з нею часу та її виховання. Та обставина, що із матірю дитини склалися негативні стосунки не звільняє його від виконання батьківських обов'язків та, за наявності бажання, не є перешкодою для спілкування з дитиною за допомогою існуючих засобів комунікації.
Судом першої інстанції надано правильну оцінку висновку органу опіки і піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, у якому зазначено, що орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв'язку з тим, що він ухиляється від виховання та утримання дитини.
Аргументи апеляційної скарги не містять спростування висновку органу опіки і піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. Та обставина, що відповідач не викликався жодного разу до органу опіки і піклування на засідання комісії, колегією суддів до уваги не приймаєьться, оскільки висновок останнім не оскаржується, крім того у висновку зазначається про те, що батько дитини двічі викликався на засідання органу опіки і піклування, але не з'явився.
ОСОБА_3 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов'язками батька щодо сина.
Судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Апеляційний суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином.
Відповідач не надав суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що йому чинились або чиняться перешкоди у спілкуванні з сином.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив й оцінив надані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дитини.
Щодо стягнення з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 , неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання малолітнього сина, ОСОБА_2 , колегія суддів заначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку, неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовною вимогою до ОСОБА_3 про стягнення з платника аліментів неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що з вини останнього виникла заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина станом на 30.09.2022, у розмірі 49 014,47 грн.
На підтвердження позовних вимог надала розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, складений державним виконавцем Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ.
Апелянт зазначає, що дійсно у нього виникла заборговасть по сплаті аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 , так як ОСОБА_1 20.11.2020 року звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з нього аліментів. Судовий наказ за заявою ОСОБА_1 видано Дніпровським районним судом м. Києва 04.01.2021, який пред'явлено заявником до виконання до Деснянського РВ ДВС у м. Києві 17.08.2021, отже на думку відповідача заборгованість по сплаті аліментів, яка виникла в період часу з 20.11.2020 по 17.08.2021, виникла не з його вини.
Колегія суддів вважає, що таке твердження апелянта є хибним, оскільки аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - з дня подання такої заяви. Це прямо передбачено статтею 191 Сімейного кодексу України. Причому немає значення, скільки часу пройшло від дня пред'явлення позову до його задоволення.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, що останнім не спростовано, тому позивач має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості безпідставні. Відповідач знав про те, що у нього є малолітній син ОСОБА_5 , розумів, що він як батько дитини зобовязаний її утримувати, а відповідно, надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, чого навмисно не робив, що змусило ОСОБА_1 звертатись до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з батька дитини аліментів на утримання сина. Наявність заборгованості відповідача по сплаті аліментам підтверджується розрахунком державного виконавця, який відповідачем не оспорюється, будь - яких вимог з приводу такого разрахунку заборгованості державного виконавця відповідачем не заявлено.
Щодо неналежного розрахунку неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, апелянт ніяких доводів не наводить а тому законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині апеляційний суд не перевіряє.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, суд не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення суду без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд ,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану предсавником ОСОБА_11 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 28.06.2023.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна