Справа № 465/1033/20 Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.
Провадження № 22-ц/811/2580/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
12 червня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.
Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.
Секретар Іванова О.О.
розглянувши у м.Львові в порядку спрощеного провадження без участі учасників цивільну справу № 465/1033/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 05 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,- про відшкодування моральної шкоди,-
21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, яку оцінює в 250 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з відповідачкою ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі та у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя як подружжя не склалося, внаслідок чого шлюб був розірваний за рішенням суду від 12.08.2014. За наполяганням відповідача, дитина залишилась проживати з матір'ю. Як батько дитини, для забезпечення гідних умов виховання та життя дитини, постійно підтримував і намагається підтримувати матеріально сина, намагається створювати всі належні умови для розвитку природних здібностей сина, щиро його любить і незважаючи на перешкоди відповідачки приймати активну участь у житті та вихованні дитини, хоче забезпечити його фізичний і духовний розвиток. Проте, починаючи з серпня 2016 року він не бачить дитини, підтвердженням чого служить лист №450/47/07/02/17 від 09.02.2017 ФВ поліції м. Львова. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16.08.2017, яке змінено постановою Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2018, визначено способи участі позивача у вихованні сина ОСОБА_3 . Однак через перешкоди відповідачки рішення суду не виконується. У зв'язку з невиконанням відповідачем зазначеного вище судового рішення, Франківським відділом державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, 20.03.2018 року було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 465/7234/16-ц від 01.03.2018 року. Стверджує, що місце перебування відповідачки на даний час невідоме, така навмисно створює умови для втрати зв'язків дитини з батьком, перешкоджає їх вільному спілкуванню в результаті чого позивач повністю позбавлений можливості спілкуватися з дитиною та брати участь у вихованні сина. Позивач вважає, що відсутність повноцінного спілкування з дитиною тривалий час завдає йому моральної шкоди, призводить до переживань, травмує його психіку та зумовлює докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Моральну шкоду оцінює у 250 000,00 грн.
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 05 серпня 2022 року в позові відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 ..
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що матеріалами справи та доказами поданими ним до суду першої інстанції безспірно підтверджується, що відповідач чинить перешкоди у здійсненні його прав щодо виховання і спілкування з сином, тим самим завдаючи йому моральної шкоди. Крім того, має місце не виконання відповідачем рішення суду, яким визначено порядок участі у вихованні сина. Відсутність сина завдає йому постійних душевних переживань та стресів.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задоволити.
Відповідно до ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) відзив на апеляційну скаргу суду не надано.
Відповідно до ч.1ст.369 ЦПК апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
За змістом ч.2ст.247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Матеріалами справи та судом встановлено, що рішенням Франківського районного суду м.Львова від 16.08.2017 року у справі №465/7234/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Франківської РА ЛМР про визначення способу участі батька у вихованні сина та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Франківської РА ЛМР про визначення місця проживання дитини та визначення часу батькові побачень з дитиною частково задоволено позов ОСОБА_1 , визначено способи участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким чином: перша, третя субота місяця з 11.00 год. до 19.00 год. у присутності матері в громадських місцях за домовленістю та за згодою дитини; під час літніх канікул з 01 серпня по 15 серпня за згодою дитини без присутності матері з повідомленням матері про місце перебування дитини. Зустрічний позов задоволено частково та визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_2 .
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2018 року рішення Франківського районного суду м.Львова від 16 серпня 2017 року в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 змінено та викладено абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Встановити ОСОБА_1 наступні дні та години зустрічей з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : перші та треті вихідні дні місяця з 10 години суботи до 20 години неділі; з 18 години кожного вівторка до 9 години середи; під час літніх канікул-з 1 по 15 серпня за згодою дитини без присутності матері з її повідомленням про місце перебування дитини.
Постановою державного виконавця Франківського районного відділу ДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області від 20.03.2018 року відкрито виконавче провадження № 55972496 з примусового виконання рішення Франківського районного суду м.Львова від 16.08.2017 року.
Відповідно до Актів державного виконавця від 20.03.2018 та від 27.03.2018 при виході за адресою місця проживання боржника ОСОБА_2 виконавцю та стягувачу ОСОБА_1 не надано доступ до квартири, побачення батька з сином не відбулося.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 05.06.2018 оголошено розшук ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження № 55972496.
Згідно листа відділу у справах дітей Франківської РА ЛМР № 35-9664 від 20.10.2017, отримані від позивача аліменти не в повній мірі витрачаються відповідачкою на потреби дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Надані ОСОБА_2 документи не підтверджують використання нею аліментів за цільовим призначенням, сплачуваних ОСОБА_1 відповідно до рішення суду від 25.09.2014 року на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа Департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації від 01.03.2018 року позивача ОСОБА_1 на його звернення повідомлено, що відповідно до бази даних учнів м.Львова, його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вибув 02.11.2017 року з ССЗШ №2 м.Львова ( наказ №111) на навчання у СЗШ «Лідер» м.Львова учнем-екстерном; вибув 13.02.2018 року з СЗШ «Лідер» м.Львова ( наказ №13р) на навчання у Центр дистанційного навчання «Джерело» у м.Київ», вибув 15.05.2021 року з Центр дистанційного навчання «Джерело» у м.Київ.
Станом на 27.07.2022 року ОСОБА_3 , 21.08.2010 року не навчається у жодному закладі на території України. (а.с.33 т.2).
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час як особисто так і через відповідні державні органи проводив розшук свого сина, місце навчання та проживання якого не було нікому відомо. Встановлено, що станом на час розгляду справи судом малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався у загальноосвітньому навчальному закладі «Центр дистанційної освіти «Джерело», тобто без відвідування звичайних занять, без визначеного місця проживання, без відвідування гуртків, тобто, без ритму життя властивого дитині такого віку. З 27.07.2022 року ОСОБА_3 , 2010 року народження не навчається у жодному навчальному закладі на території України. Внаслідок неправомірних дій відповідачки, не виконується рішення Франківського районного суду м.Львова від 16.08.2017 року, позивач позбавлений участі у вихованні сина, зустрічей з ним та спілкування. Йому невідомо який стан здоров'я дитини, в яких умовах дитина проживає, які його інтереси та оточення.
Протиправна умисна поведінка відповідачки ОСОБА_2 у приховуванні сина та відірвання його від нього, як батька, від родини, негативно відбивається на стані його здоров'я, оскільки постійні переживання за дитину, відсутність інформації щодо дитини , відсутність спілкування, які природньо притаманні батькові, вивели його з нормального ритму життя. Він постійно у неспокої, у тривогах, безсонні, підвищення артеріального тиску, болі в серці- все те, що заставило його приймати лікування та кожний день надіятися, що зустріне свого сина. Вважає, що своєю протиправною поведінкою, яка виразилася у приховуванні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у написанні різних скарг у правоохоронні органи на позивача, коли йому стало відомо про місце перебування сина та він прийшов зустрітися з дитиною, у протиправній провокації поведінки відповідачки, яка була причиною його злості, агресії заради зустрічі з дитиною, притягнення його внаслідок цього до адміністративної відповідальності, а не надання можливості спілкуватися з сином, йому завдано моральну шкоду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прописав, що матеріалами справи не підтверджується, що відповідач чинить перешкоди позивачу у здійсненні його прав щодо участі у вихованні сина та ухиляється від виконання рішення суду про усунення перешкод позивачу у спілкуванні з сином та його вихованні.
З висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується.
За приписами статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Принцип врахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства, відповідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до ч.1ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (ч.2 ст.141 СК).
Встановлено, що рішення Франківського районного суду м.Львова від 16.08.2017 року про участь батька у вихованні сина набрало законної сили 17 січня 2018 року. Із змісту рішення встановлено, що починаючи з 2014 року відповідачка чинить перешкоди позивачу у зустрічах із сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній не може брати участі у вихованні сина, спілкуванні з ним. Починаючи з серпня 2016 року батько дитину не бачив, тобто на протязі більше шести років рішення суду не виконується.
Відповідно до ч.1 ст.159 СК України якщо той з батьків з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Із матеріалів встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не бажає виконувати рішення суду, на протязі багатьох років створює різні перешкоди позивачу ОСОБА_1 для його зустрічей із сином, виїхала у м.Київ, неодноразово міняла навчальний заклад для сина, щоб батько не знав, де син навчається, яка його успішність, не зустрічався з ним, а в кінцевому рахунку дитина навчається дистанційно. Позивачу невідоме місце перебування дитини, його оточення, стан здоров'я.
Посилання суду на звернення відповідачки ОСОБА_2 у правоохоронні органи з приводу неправомірної поведінки позивача ОСОБА_1 , суд розцінює як захист себе самої, провокування на неправомірні дії, адже із встановлених обставин по зверненнях ОСОБА_2 вбачається, що причиною непорозумінь між сторонами була поведінка самої відповідачки ОСОБА_2 , яка створювала перешкодив, щоб батько не бачився із сином, не виконувала графіка побачень, залишала місце постійного проживання, не повідомляючи де буде знаходитися разом із сином, внаслідок чого державний виконавець разом із членами комісії не могли виконати рішення суду. Зазначене підтверджується листом ГУ НП у Львівській області від 15.09.2022 року № Я-2/115/13/05 (а.с.34 т.2).
Відповідно до ч.5ст.159 СК України особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У зазначеній статті розкривається зміст моральної шкоди, підстави її відшкодування та розмір у грошовому виразі незалежно від відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно з роз'ясненнями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
У рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року у справі № 5-рп/2013 прописано, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень-складовою права на справедливий судовий захист.
Для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Даючи оцінку обставинам справи, колегія суддів вважає, що причиною невиконання рішення суду участі батька у вихованні сина, його зустрічі з сином, є поведінка відповідачки ОСОБА_2 . Всі намагання позивача зустрітися з дитиною відповідачка ігнорує, створює перешкоди, звертається у правоохоронні органи. Достатньо того факту, що батько не бачив сина більше шести років, немає інформації про сина-це вже є тяжкі переживання, стреси, безсоння, що заслуговує на відшкодування моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції погоджується із сумою 250 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди позивачу за багаторічні страждання, виклики його в поліцію, притягнення до адміністративної відповідальності, де в основі поведінки при наявних обставинах був людський фактор, намагання бачитися з рідним сином та все закінчувалося безрезультатно. На даний час позивачу також невідоме місце перебування його сина, стан здоров'я, уклад життя. На думку апеляційного суду, задоволення позовних вимог, сприятиме тому, що відповідачка зрозуміє необхідність участі батька у вихованні дитини та обов'язок виконати рішення суду.
Відповідно до ч.1 п.п. 3,4 ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову-на відповідача (ч.2 п.1ст.141 ЦПК).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( ч.5ст.268 ЦПК).
Керуючись ст. ст. 367 ч.1 п.1; 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п.3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Франківського районного суду м.Львова від 05 серпня 2022 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП: НОМЕР_2 ) 250 000,00 грн. (Двісті п'ятдесят тисяч) грн.. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 6 375,00 грн. ( Шість тисяч триста сімдесят п'ять грн..) судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 червня 2023 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк