Справа № 463/8058/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/360/23 Доповідач: ОСОБА_2
22 червня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у режимі відеоконференції кримінальне провадження № 463/8058/22 про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Парабель російської федерації, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Горлівки Донецької області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України,
з участю секретаря ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 06 березня 2023 року,
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 06 березня 2023 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 10 березня 2023 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді 5 (п'яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі у кримінально-виконавчій установі. Строк відбуття покарання ОСОБА_5 визначено рахувати з часу фактичного затримання - 14 вересня 2022 року. Запобіжний захід - тримання під вартою ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу залишено без змін.
ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі у кримінально-виконавчій установі. Строк відбуття покарання ОСОБА_6 визначено рахувати з часу фактичного затримання - 14 вересня 2022 року. Запобіжний захід тримання під вартою ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу залишено без змін.
Вирішено питання щодо речових доказів у справі.
Згідно з вироком суду, обвинувачені ОСОБА_5 і ОСОБА_6 14 вересня 2022 року в період часу з 19:00 години до 19 години 30 хвилин, перебуваючи в приміщенні житлового будинку АДРЕСА_4 , у час запровадження воєнного стану по всій території України, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено, зокрема Указом Президента України № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, затвердженого Законом України № 2500-IX від 15 серпня 2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, за попередньою змовою групою осіб, скориставшись відсутністю стороннього нагляду, таємно проникли до приміщення квартири АДРЕСА_5 , де вчинили незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна, а саме: електричної дрилі (шуруповерта) марки «Evro Craft», вартістю 1100 гривень, футляру для окулярів темно синього кольору, в якому знаходились окуляри з червоним ободком та двома парами лінз вартістю 250 гривень, жіночої косметички, в якій знаходились медикаменти, а саме: уролисан, золопент, назонекс, корвалмент, корвалол, на загальну суму 250 гривень, а всього майна на загальну суму 1600 гривень, однак всіх дій для завершення вчинення злочину до кінця не довели з причин, що не залежали від їх волі, оскільки при виході з квартири були зупинені потерпілою ОСОБА_11 та свідком ОСОБА_12 .
На вирок суду обвинувачений ОСОБА_5 , захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_10 подали апеляційні скарги.
Обвинувачений ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі просить вирок суду щодо нього змінити та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_5 покликається на те, що судом не взято до уваги наявність у нього матері 1942 року народження, яка є інвалідом та потребує стороннього догляду. Звертає увагу, що його мати на сьогодні перебуває у зоні бойових дій.
Зазначає, що вину у вчиненому він визнав повністю, відшкодував заподіяну потерпілій шкоду, викрадені речі повернув добровільно, попросив вибачення за вчинене.
Звертає увагу, що кримінальне правопорушення не було вчинене в зоні проведення активних бойових дій.
Вважає, що суд першої інстанції не дослідив повною мірою обставини вчинення кримінального правопорушення та особу обвинуваченого.
Стверджує, що повністю визнає вину у вчиненому, висловлює жаль з приводу вчиненого та осуд своєї поведінки, зобов'язується в подальшому дотримуватися бездоганної поведінки.
Захисник ОСОБА_9 у своїй апеляційній скарзі просить вирок щодо ОСОБА_6 змінити та застосовувати до нього положення ст.. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим терміном 3 роки.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, що ОСОБА_6 вину у вчиненому визнав повністю та щиро розкаявся; характер вчиненого ним кримінального правопорушення не свідчить про суспільну небезпечність обвинуваченого; обвинувачений повністю усвідомив протиправний характер своїх дій, попросив вибачення у потерпілої, яка у судовому засіданні просила суд не застосовувати до ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі; ОСОБА_6 раніше не судимий, є внутрішньо переміщеною особою.
Захисник ОСОБА_10 просить змінити вирок, застосувавши до ОСОБА_5 положення КК України із пом'якшенням призначеного покарання, та звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 3 роки.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що ОСОБА_5 вину у вчиненому визнав в повному обсязі, щиро покаявся та вказав на важкі особисті умови (є внутрішньо переміщеною особою внаслідок війни), має на утриманні матір похилого віку та перебуває у скрутному матеріальному становищі, вибачився перед потерпілою.
Окремо звертає увагу, що потерпіла пробачила обвинувачених, просила суд суворо їх не карати, не маючи жодних претензій морального чи матеріального характеру, хоча обидва обвинувачених пропонували таку можливість. Вказує, що шкода у провадженні є відшкодованою.
Захисник ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не прибув, а скерував на адресу апеляційного суду клопотання про розгляд апеляційних скарг без його участі.
Обвинувачений ОСОБА_5 та інші учасники судового провадження не заперечували проти розгляду апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 без участі захисника ОСОБА_10 .
Під час апеляційного розгляду обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 підтримали з наведених в них мотивів.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , вважає вирок суду законним та обґрунтованим та просив залишити його в силі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_9 , думку прокурора ОСОБА_8 , обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Апеляційний суд переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги на підставі ч. 1 ст. 404 КПК України.
Доведеність вини та кваліфікація дій обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не оспорюються.
Що стосується покарання, з яким не погоджуються апелянти, слід зазначити наступне.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчиненого діяння, його небезпечності та особі винного. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Положення ст. 65 КК України визначають загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого суспільно-небезпечного діяння, особи винного та обставин, що впливають на покарання.
Як вбачається з вироку, суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, його спрямованість проти приватної власності, форму вини та мотиви вчинення такого, його спосіб; особу обвинуваченого, який раніше судимий, у тому числі за злочини проти власності, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерх не перебуває; думку потерпілої ОСОБА_11 ; відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; особу обвинуваченого, який раніше не судимий; на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває; думку потерпілої ОСОБА_11 ; відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою виправлення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, їм слід призначити покарання у виді позбавлення волі. За відсутності підстав для застосування статей 69, 75 КК України та з урахуванням особи обвинувачених й обставин вчинення кримінального правопорушення, призначив ОСОБА_5 покарання у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі, ОСОБА_6 у виді 5 років позбавлення волі, яке останнім належить відбувати реально.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд в повній мірі дослідив матеріали провадження та надав правильну оцінку особі обвинувачених.
У своїх апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_5 , захисники ОСОБА_10 , ОСОБА_9 просять призначити обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_6 більш м'яке покарання. Чинний кримінальний закон наділяє суд правом пом'якшити покарання двома способами: застосувати ст. 69 КК України або ст. 75 КК України. При цьому застосування вказаних статей при призначенні покарання може бути здійснене лише у разі дотримання визначених законом вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за це кримінальне правопорушення.
З наведеного вбачається, що застосування статті 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України, й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 18 вересня 2019 року у справі №166/1065/18 висловив правову позицію про те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_5 , як і ОСОБА_6 вини у вчиненому не визнавали та не сприяли розкриттю кримінального правопорушення, під час судового розгляду дотримувалися такої ж позиції, та лише в останньому судовому засіданні визнали вину. Суд першої інстанції правильно зазначив, що така зміна поведінки обвинувачених зумовлена лише суворістю можливого призначеного покарання за вчинений злочин та жодним чином не пов'язана з бажанням сприяти розкриттю злочину, відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди, у тому числі моральної.
Колегія суддів з урахуванням у сукупності всіх обставин та особи обвинуваченого ОСОБА_5 , який вчинив тяжкий злочин, не вбачає достатніх підстав для висновку про істотне зниження ступеню тяжкості злочину та для застосування положень ст. 69 КК України.
Те, що ОСОБА_5 має на утриманні матір похилого віку, жодним чином не впливає на суспільну небезпечність вчиненого діяння та, відповідно, не знижує ступеня тяжкості інкримінованого йому злочину.
З аналогічних підстав не підлягають задоволенню апеляційні вимоги про звільнення обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України .
Відповідно до ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у разі, якщо з врахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
З урахуванням тяжкості злочину та обставин справи, відсутності пом'якшуючих покарання обставин, колегія суддів вважає, що досягнення встановленої ч. 2 ст. 50 КК України мети покарання можливе лише в умовах ізоляції обвинувачених та неможливе без відбування ними покарання, а тому підстав для звільнення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням в порядку ст. 75 КК України не вбачає.
Щодо доводів апеляційних скарг про можливість призначення обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, то, з врахуванням характеру протиправних дій обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та їх особи, що в цілому свідчать про схильність до вчинення злочинів проти власності, обставин та способу вчинення кримінального правопорушення, апеляційний суд вважає, що звільнення обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням буде недостатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, судом першої інстанції допущено не було.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не містять правових підстав для зміни вироку, й колегія суддів визнає їх необґрунтованими.
Вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, і підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 06 березня 2023 року щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення копії ухвали.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4