Справа № 944/4414/22
Провадження №1-кп/944/595/23
29.06.2023м.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Яворові, кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140350000472 від 17.04.2018 про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львів, українця, громадянина України, із середньою-спеціальною освітою, одруженого, такого, що має на утриманні неповнолітню дитину, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , учасника бойових дій, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,
судом визнано доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.11, 16, 49, 127, 129 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні напрямки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд, не державши дозволу відповідного командира, без поважних причин, в умовах особливого періоду, 12.01.2018 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та ухилявся від несення обов'язків військової служби до 12.03.2018.
В період з 12.01.2018 по 12.03.2018 прапорщик ОСОБА_4 проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває поза межами військової частини приховував, чим вчинив - самовільне залишення військової частини військовослужбовцем (крам строкової служби) в умовах особливого періоду, крім воєнного стану
Таким чином, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, вчинив самовільне залишення військової частини без поважних причин в умовах особливого періоду, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 407 КК України.
29.06.2023 між прокурором та обвинуваченим, за участі захисника, укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно із цією угодою ОСОБА_4 повністю визнає вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення за фактичними обставинами і погоджується з кваліфікацією його дій.
В угоді сторони підтверджують, що ознайомлені з наслідками її укладення та невиконання.
Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди буде призначене покарання: за ч.4 ст.407 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 (три тисячі чотириста) гривень.
В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що розуміє зміст наданих йому законом прав, розуміє наслідки укладення та затвердження зазначеної угоди, характер пред'явленого обвинувачення та вид покарання, який до нього буде застосований в результаті затвердження угоди. Наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 , просить суд затвердити угоду про визнання винуватості від 29.06.2023.
Прокурор ОСОБА_3 вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості від 29.06.2023.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості суд виходить з наступного.
Як відомо із змісту статті 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
У відповідності до статті 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Положеннями статті 469 КПК України визначено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів.
Оцінюючи зміст угоди та суб'єктивне сприйняття угоди сторонами, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «Natsvlishvili тa Togonidze проти Грузії» за заявою №9043/05 від 29 квітня 2014 року. Зокрема, у рішенні Суд зазначає, що «угоди про визнання вини, що призводять до засудження, без винятку є предметом перегляду компетентним судом і у цьому сенсі суди зобов'язані перевіряти, чи були досягнуті угоди про визнання вини відповідно до чинних процесуальних і матеріальних норм, чи уклав підсудний угоду добровільно і свідомо, чи існують докази, які підтверджують визнання підсудним вини в угоді, і чи є умови угоди відповідними» (п.66). Національний суд, який розглядає таке питання, як правило, зобов'язаний вивчити матеріали справи, перш ніж вирішити, чи затвердити або відхилити угоду про визнання вини.
Таким чином, суд визнає доведеною вину ОСОБА_4 у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах особливого періоду військовослужбовцем (крім строкової служби), тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.407КК України.
Згідно ст. 66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 є тяжким злочином.
Свою винуватість у вчинених кримінального правопорушення обвинувачений визнав беззастережно.
У даному кримінальному провадженні потерпіла особа участі не бере.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє права, передбачені п.1 ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені угодою про визнання винуватості.
Також судом перевірено угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України, в тому числі щодо змісту та порядку її укладення, та КК України, а також щодо узгодженої міри призначення покарання, підстав для відмови в її затвердженні не встановлено.
Суд при затвердженні погодженої міри покарання враховує характер та ступінь вчиненого ОСОБА_4 тяжкого злочину, конкретні обставини його вчинення, незначну тривалість кримінального правопорушення, те, що він визнав свою вину, не судимий, враховує його вік, сімейний стан, є учасником бойових дій.
З огляду на викладене, з урахуванням даних про особу винного, відсутність обставин, що обтяжують його покарання згідно ст. 67 КК України, наявності двох пом'якшуючих покарання обставин, що в сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину і обумовлює підстави до призначення покарання відповідно до ст.69 КК України.
З викладених підстав суд вважає, що вказані обставини в своїй сукупності дають підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, і це має стати достатнім для нього виправлення й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому суд вважає необхідним і можливим призначити ОСОБА_4 за ч.4 ст.407 КК України погоджене сторонами покарання відповідно до умов угоди про визначення винуватості та перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання у виді штрафу.
Визначене в угоді покарання відповідає вимогам ст. 65, 69 КК України.
З огляду на вищенаведене, заслухавши думку сторін про можливість затвердження угоди, суд приходить до висновку, що угоду про визнання винуватості, укладену 29.06.2023 між прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у присутності захисника ОСОБА_5 , слід затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену сторонами міру покарання, яка визначена із врахуванням загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65, 69 КК України.
Судові витрати по справі відсутні.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого не застосований, клопотання про застосування такого заходу не заявлено.
Керуючись ст. 314, 373, 374, 474, 475 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №12018140350000472 від 17.04.2018 між прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у присутності захисника ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, призначивши йому покарання у розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 (три тисячі чотириста) гривень.
Зобов'язати ОСОБА_4 сплатити штраф у місячний строк з моменту набрання цим вироком законної сили.
У разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.
Вирок суду на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частиною четвертою, шостою, сьомою, статті 474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди; а також прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена, - протягом 30 днів з дня проголошення вироку суду до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд.
Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1