Копія
Іменем України
Справа № 2а-3750/09/2704
08.07.10 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дугаренко О.В.,
суддів Ілюхіної Г.П. , Курапової З.І.
секретар судового засідання Люфт Ю.Є.
за участю сторін:
позивач, - ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1 виданий Нахімовським РВ УМВС України в Севастополі 08.10.99,
відповідач, суддя судової палати по цивільним справам Верховного Суду України м. Києва - Шевченко Т.В.- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Нахімовського районного суду м.Севастополь (суддя Лемешко А.С. ) від 22.10.09 у справі № 2а-3750/09
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до судді судової палати по цивільним справам Верховного Суду України м. Києва - Шевченка Т.В. (П.Орлика, 4-а,Київ 24,01024)
на неправомірне рішення посадової особи касаційного суду, яке перешкоджає реалізації права позивача "на доступ до касаційного суду",
Ухвалою Нахімовського районного суду від 22.10.2009 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до судді судової палати по цивільним справам Верховного Суду України м. Києва - Шевченка Т.В. на неправомірне рішення посадової особи касаційного суду, яке перешкоджає реалізації права позивача "на доступ до касаційного суду". Не погодившись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в межах строків, встановлених частиною 4 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2010 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній. Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи сповіщався.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився про дату та час апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Статтею 107 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посягання на процесуальну незалежність суду.
Положення частини другої статті 126 Конституції України про те, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення.
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади»№ 8 від 13.06.2007, незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді, у зв'язку з цим прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком є неприпустимим.
Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.
Звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та способами, передбаченими процесуальним законом.
Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім відповідного апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, витребування від судів інформації про судові справи у зв'язку з такими заявами, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суддею є порушенням незалежності та самостійності суду.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Для визначення спору як такого, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, має бути законодавче уповноваження хоча б одного суб'єкта владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.
Стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, це, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, позивач в порядку адміністративного судочинства оскаржує правомірність дій відповідача, як судді судової палати по цивільним справам Верховного Суду України по розгляду касаційної скарги.
Обраний позивачем засіб захисту права не відповідає статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою засоби захисту права є видами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді. Разом з тим, законодавство не встановлює, що будь-який з цих засобів захисту права може бути використаний під час будь-якого судового розгляду. Позовні (матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно наявне. Обраний спосіб захисту права має кореспондувати з характером допущеного невизнання, оспорювання або порушення права. У відносинах між позивачем та відповідачем суд не виявив будь-якого порушення права позивача, якому кореспондує обраний ним спосіб захисту права.
Оскаржені позивачем дії судді є не управлінськими, а процесуальними, вчиненими при виконанні ними своїх обов'язків по здійсненню правосуддя, і тому їх законність може перевірятись лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 15.04.2008 № 08/12.
В даних правовідносинах відповідач не перебуває при здійсненні управлінських функцій і не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак суб'єкта владних повноважень, що виключає можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України та відмовив у відкритті провадження по адміністративній справі у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі. Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 195, 199, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Нахімовського районного суду м.Севастополь від 22.10.09 у справі № 2а-3750/09 залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 14 липня 2010 р.
Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко
Судді підпис Г.П.Ілюхіна підпис З.І.Курапова
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.В.Дугаренко