Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-732/09/0109
15.03.10 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лядової Т.Р.,
суддів Ілюхіної Г.П. , Курапової З.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополь АР Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя (суддя Тихопой О.О. ) від 13.08.09 у справі №2а-732/09/0109
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополь АР Крим (вул. Дм. Ульянова, 6,м.Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95013)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії,
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 13.08.2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополь АР Крим про нарахування та виплату підвищення до пенсії, задоволенні частково. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь АР Крим на користь позивача 1 477 грн., недоотриманої щомісячної соціальної грошової допомоги як дитині війни за період з травня 2008 року по липень (включно) 2009 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Також, судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, представник відповідача подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського районного суду м.Сімферополя від 13.08.09 року, прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується наявної в матеріалах справи копією паспорта позивача.
Зазначений статус надає позивачу право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.
Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
З таких підстав судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що спір має бути вирішений в межах позовної давності, а саме, за період 2008 - 2009 року. Вимоги про стягнення підвищення пенсії за 2006 та 2007 роки відповідно задоволенню не підлягають.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у 2006, 2007 роках позивачу підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось, а в 2008 - 2009 роках -виплачувалось частково, у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком:
У 2008 році:
з січня по березень -47,00грн., щомісячно,
з квітня по червень -48,10грн., щомісячно,
з липня по вересень -48,20грн., щомісячно,
з жовтня по грудень -49,80грн., щомісячно,
У 2009 році:
з січня по березень - 49грн.80коп., щомісячно.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що пов'язана з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладений в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
З таких підстав, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо стягнення грошової допомоги за 2008 рік підлягають задоволенню за період з травня по серпень 2008 року, оскільки, відповідно до статті 73 Закону України “Про Конституційний Суд України”, в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, перерахунок допомоги позивачу за 2008 рік має бути здійснений з травня 2008 року, тобто з часу ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 по грудень 2008 року включно.
Що стосується позовних вимог про стягнення грошової допомоги за 2009 рік, судова колегія також вважає можливим погодитися з висновками суду першої інстанції щодо їх задоволення, оскільки після визнання 22.05.2008р. неконституційними змін, які обмежували право позивача на 30% підвищення мінімальної пенсії за віком, інших нормативно-правових актів та змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, обмежуючих права осіб, на яких розповсюджується його дія запроваджено не було.
Таким чином, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни позивачу слід здійснити за період з січня по серпень 2009 року включно, тобто з часу виникнення у позивача права на отримання грошової допомоги у 2009 році по час вирішення спору у суді.
Згідно з частиною 1 статі 17 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
При розгляді справи „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини також зауважив, що у межах свободи дій держави, Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Проте, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідні положення є чинними і в них не внесені відповідні зміни.
Судова колегія зауважує, що суд першої інстанції помилково визначив суму недоплаченого підвищення та стягнув його з відповідача, оскільки, він не може підміняти державний орган, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, здійснюючи замість неправомірних дій чи бездіяльності, які визнаються протиправними, інші дії, які б відповідали закону та належали до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
На підставі зазначеного з мотивувальної та резолютивної частин рішення суду першої інстанції підлягає виключенню розрахунок суми щомісячного підвищення до пенсії та сама сума, яка підлягала стягненню з Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим на користь позивача.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає зміні по підставах п.1ч.1ст.201 КАС України, шляхом відмови у зазначенні конкретної суми стягнення, а також уточнення періоду за який підлягає нарахуванню та виплаті щомісячне підвищення до пенсії на користь позивача.
Керуючись ст.195; ст.196; п.2 ч.1 ст.198; п.1 ч.1 ст.201; ч.2 ст.205; ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим - залишити без задоволення.
2. Постанову Київського районного суду м. Сімферополя (суддя Тихопой О.О. ) від 13.08.09 у справі №2а-732/09/0109 - змінити.
3. Резолютивну частину постанови викласти у наступній редакції:
„Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим нарахувати та виплатити що ОСОБА_2 30% підвищення пенсії, передбачене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з травня 2008 року по серпень 2009 року”.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Постанова набирає законну силу з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду України відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1691-VI від 18.02.2010 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Т.Р.Лядова
Судді підпис Г.П.Ілюхіна підпис З.І.Курапова
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Т.Р.Лядова