08 вересня 2010 р.Справа № 2-а-2864/08/1570
Категорія:2.19.5Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: судді Домусчі С.Д.
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.
за участю секретаря судового засідання: Касєвич К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2009 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеського обласного військового комісаріату про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та виплату недоплачених сум, -
11 грудня 2007 року ОСОБА_1, звернувшись до Одеського окружного адміністративного суду, з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеського обласного військового комісаріату, який у подальшому уточнив, просив стягнути з відповідача підвищення до пенсії у сумі 323 грн. 58 коп. за грудень 2004 року; підвищення до пенсії у сумі 13 944 грн. за 2005 рік; підвищення до пенсії у сумі 15057 грн. за 2006 рік; підвищення до пенсії у сумі 15393 грн. за 2007 рік.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2009 року адміністративний позов задоволено частково: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести позивачу перерахунок підвищення пенсії в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»за період з 01 грудня 2004 року по 01 січня 2006 року та виплатити позивачу суму недоотриманої ним пенсії за період з 01 грудня 2004 року по 01 січня 2006 року. Решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог позивача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Порушенням норм матеріального права апелянт вважає те, що судом не взято до уваги факт виплати позивачу пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області лише з 01 січня 2007 року. Суд не врахував, що норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»застосовуються виключно для пенсій встановлених саме цим законом.
Порушенням норм процесуального права апелянт вважає те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
ОСОБА_1 надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, зазначивши що вона є необґрунтованою.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що позивач є військовим пенсіонером, отримує пенсію по ІІ групі інвалідності з 01 грудня 2004 року, має статус інваліда війни ІІ групи. В період з 01 грудня 2004 року по 01 січня 2006 року відповідачем порушено право позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також судом встановлено, що порушене право підлягає відновленню та захисту без врахування строку звернення до суду, відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Заслухавши суддю доповідача,пояснення представника апелянта, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга можуть бути задоволена частково.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є військовим пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності, має статус інваліда війни ІІ групи, та на нього розповсюджується дія законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в редакції закону від 23 листопада 1995 року, із змінами внесеними законом від 22 грудня 1995 року, позивач мав право на підвищення пенсії у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01 грудня 2004 року по 31 грудня 2005 року.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.
Судом першої інстанції правильно встановлено та сторонами у справі не оспорюється, що позивачем була отримана надбавка до пенсії в розмірі 350 відсотків з розрахунку мінімальної пенсії за віком виходячи з мінімального розміру пенсії 19 грн. 91 коп. в період з 01 грудня 2004 року по 31 грудня 2005 року, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року.
Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про застосування ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»при обчисленні підвищення до пенсії, встановленого ч. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Посилання представника відповідача на те, що поняття «мінімальна пенсія за віком»у ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»застосовується до визначення пенсії, що призначаються виключно за цим Законом, і не стосується підвищення пенсій відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є безпідставними, тому що положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Позивач є пенсіонером, інвалідом ІІ групи, непрацездатним, а тому його пенсія та надбавки до неї є для нього основним джерелом існування, у зв'язку з чим при нарахуванні надбавки до пенсії повинні були враховуватись розміри мінімальної пенсії не нижчі за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсій позивачеві застосуванню підлягає Закони України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік», «Про Державний бюджет України на 2005 рік»в частині визначення прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб в контексті з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не Постанова Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Враховуючи викладене апеляційний суд погоджується з висновком суджу першої інстанції щодо порушення прав позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 350 відсотків з розрахунку мінімальної пенсії за віком виходячи з мінімального розміру пенсії встановленого Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки з 01 січня 2006 року норма була змінена закону, яка встановлювала право позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 350 відсотків з розрахунку мінімальної пенсії за віком, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені позовних вимог за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду, встановлених ст. 100 КАС України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Зазначені норми законів регулюють правовідносини які стосуються суми пенсій нарахованих але невиплачених з вини органу, що призначає або виплачує пенсію. Між сторонами по справі виник спір щодо сум пенсій які не були нараховані органом, що виплачує пенсію, а тому суд першої інстанції безпідставно застосував їх до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 99 КАС України, в редакції, що діяла до 31 липня 2010 року, адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заявляв клопотань про поновлення йому строку звернення до суду, а тому пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01 грудня 2004 року по 31 грудня 2005 року, на чому також наполягали відповідачі, що відповідає положенням ст. 100 КАС України в редакції, що діяла до 31 липня 2010 року.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що порушені права позивача не можуть бути поновлені внаслідок пропуску позивачем без поважних причин строку звернення до суду.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволені адміністративного позову.
Керуючись ст. 94, ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ч. 5 ст. 254, ст. 255 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2009 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили в порядку передбаченому ЦПК України.
Повний текст судового рішення викладений 13.09.2010 р.
Головуючий: суддя /підпис/ Домусчі С.Д.
суддя /підпис/ Димерлій О.О.
суддя /підпис/ Єщенко О.В.