Справа: № 2-а-8544/09/2570 Головуючий у 1-й інстанції: Д'яков В.І.
Суддя-доповідач: Усенко В.Г.
"02" вересня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Усенка В.Г,
суддів Зайцева М.П. та Романчук О.М.,
при секретарі Погорілій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Військової частини А-0870 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2009 року у справі за адміністративним позовом військового прокурора Чернігівського гарнізону, що діє в інтересах ОСОБА_3 до Військової частини А-0870 про зобов'язання вчинити певні дії, -
Військовий прокурор Чернігівського гарнізону, що діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А-0870 про зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Військової частини А-0870 про зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Суд першої інстанції стягнув на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за не отримане речове майно до 11.03.2000 року в сумі 980, 94грн. та зобов'язав видати ОСОБА_3 належне речове майно після 11.03.2000р. відповідно до довідки ВЧ А-0870 №3 від 22.01.2009р.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Військова частина А-0870 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у Військовій частині А-0354, яка знаходилась на речовому забезпеченні Військової частини А-0870.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 17.12.2008 року № 118 пм старшого прапорщика ОСОБА_3 звільнено в запас за п. 63 пп. «в»(за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу.
Наказом від 30.12.2008 року позивач виключений зі списків особового складу частини. Однак при звільненні останньому не була виплачена грошова компенсація за недоотримане речове майно за період до березня 2000 року в сумі 980, 94 грн. та згідно довідки за період після березня 2000 р. не видане речове майно на суму 4119, 84 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
З таким висновком не можливо погодитись, виходячи з наступного.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за не отримане речове майно до 11.03.2000 року в сумі 980, 94грн.
Згідно з положеннями ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Про порушення своїх прав позивач знав, за весь період служби з заявою про видачу речового, до суду звернувся лише 24.02.2009р., пропустивши річний строк, передбачений ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України. Жодного доказу поважності причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом позивач не надав.
Відповідно до положень ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як свідчать матеріали справи, відповідач у своєму запереченні наполягав на застосуванні ч.1 ст.100 КАС України.
З огляду на викладене, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, а відповідач наполягає на застосуванні ч.1 ст.100 КАС України, позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується частини позовних вимог щодо зобов'язання видати ОСОБА_3 належне речове майно після 11.03.2000р. відповідно до довідки ВЧ А-0870 №3 від 22.01.2009р.
Приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також грошове майно та речове забезпечення, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Грошова компенсація за не отримане речове майно позивачу відповідачем не виплачувалась, що не заперечується останнім.
Судова колегія вважає, що дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за речове майно після 10.03.2000 року не порушують вимог чинного законодавства, враховуючи наступне.
Так, судом першої інстанції не враховано, що дію ч. 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
А тому до спірних правовідносин не могла бути застосована норма ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість речового майна, оскільки у зазначений період вона не діяла.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов задовольняючи позовні вимоги про стягнення грошової компенсації замість речового майна за період після 10.03.2000 року, діяв в супереч наведеній нормі закону, дію якої зупинено.
Отже, колегія суддів вважає що постанова суду підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації слід відмовити.
Оскільки, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача в повному обсязі не застосував до відносин строк звернення до суду та керувався нормами закону, який втратив чинність в момент виникнення спірних правовідносин після 10.03.2000 року, то колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування постанови Чернігівського окружного адміністративного суду.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, -
Апеляційну скаргу Військової частини А-0870 задовольнити повністю.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2009 року, - скасувати.
Прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в порядок і строки, визначені ст.ст. 325, 327 ЦПК України.
Головуючий -суддя В.Г. Усенко
судді: М.П. Зайцев
О.М. Романчук
Ухвала складена в повному обсязі 07.09.2010 р