22 червня 2023року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/5308/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7257/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Чех Н.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення попереднього становища у виконанні трудових обов'язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
У червні 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору, укладеного з менеджером-начальником відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 ; відновити попереднє становище у виконанні його трудових обов'язків, яке існувало до порушення, з 01 квітня 2022 року; стягнути на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року до дати ухвалення рішення суду; допустити негайне виконання рішення суду в частині відновлення попереднього становища в межах суми стягнення за один місяць; стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з листопада 2020 року працював на посаді менеджера-начальника відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця». 24 лютого 2022 року у день початку воєнної агресії позивач перебував на роботі. Наприкінці робочого дня персонал філії отримав розпорядження щодо повернення додому до наступних розпоряджень щодо подальших дій. В подальшому у телефонному режимі отримав інформацію щодо запровадження у філії режиму простою та отримав фотокопію наказу філії від 01 березня 2022 року № ЦН-13/18 «Про запровадження режиму простою».
18 квітня 2022 року засобом месенджеру Viber йому було направлено повідомлення від помічниці (секретаря) керівника філії про те, що відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389ос позивачу припинено простій з 01 квітня 2022 року, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні з ним призупинено дію трудового договору. Таким чином, з 01 квітня 2022 року позивач не працює. Копія наказу не була направлена йому поштою, а лише було направлено повідомлення за допомогою месенджеру Viber, сфера використання якого не регламентована на нормативно-правовому рівні. Разом з тим, на підтвердження того факту, що йому дійсно призупинено простій з 01 квітня 2022 року вказує на відсутність оплати простою згідно ст. 113 КЗпП України.
Вважає, що в основу оспорюваного наказу роботодавцем покладено неналежну для наявних обставин правову норму. Згідно законодавства головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. За адресою місцезнаходження філії не велися та не ведуться воєнні дії, територія не окупована та не була окупована, робоче місце, приміщення, офісна техніка не були знищені або пошкоджені. Позивач жодним чином не ініціював припинення дії трудового договору, не заявляв про неможливість виконання роботи. Вважає, що будь-які обставини, що були необхідні для призупинення дії трудового договору, відсутні. У філії призупинено дію трудових договорів лише з 6 працівниками з більше ніж 221, що вказує на штучність підстав такого рішення. Решта працівників досі перебуває в режимі простою або працює (т. 1 а.с. 1-3, 28-30).
У відзиві на позовну заяву представник АТ «Українська залізниця» Редевич О.М. просила відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що позов є необґрунтованим та безпідставним. Вказувала, що згідно з рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 05 листопада 2021 року було затверджено нову організаційну структуру та положення про філію «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця». Згідно даного рішення попередню організаційну структуру, яка містила відділ договірної роботи, визнано такою, що втратила чинність. Отже, згідно з новою організаційною структурою у філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» відділ договірної роботи відсутній. Функції відділу договірної роботи були розподілені між відділом супроводження закупівель та менеджером з правової підтримки. Крім того, з 24 лютого 2022 року обсяги раніше виконуваної роботи філією зменшилися. Актом простою від 01 березня 2022 року засвідчено, що у зв'язку з запровадженням на території України воєнного стану з 01 березня 2022 року зупинена робота підрозділів філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця», які не виконують критично важливі завдання. Отже, робота позивачу не могла бути надана у зв'язку зі збройною агресією проти України. Підставою призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 стала абсолютна неможливість надання АТ «Українська залізниця» роботи позивачу, що виключає можливість виконання ним роботи. У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. У зв'язку з тим, що позивача не було незаконно звільнено чи переведено на іншу роботу, підстави для застосування ч. 2 ст. 235 КЗпП України відсутні (т. 1 а.с. 70-78).
У жовтні 2022 року позивач подав відповідь на відзив, в якому підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Вказував, що помилкове тлумачення відповідачем норми ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» полягає в тому, що він допускає опосередкований вплив військового агресора, проте, вплив агресора за вказаною нормою має бути лише прямим, наприклад, знищення робочого місця(т. 1 а.с. 127-139).
У листопаді 2022 року представник АТ «Українська залізниця» Редевич О.М. подала заперечення на відповідь на відзив, в яких просила відмовити у задоволенні позову та зазначила, що підставами призупинення дії трудового договору відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» може бути не лише повна непрацездатність підприємства через його руйнування, а й інші викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов'язань з виплати заробітної плати та страхових внесків тощо. (т. 1 а.с. 154-160).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення попереднього становища у виконанні трудових обов'язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишено без задоволення (т. 1 а.с. 222, 224-229).
Не погодившись з рішенням районного суду, 09 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору, укладеного з менеджером-начальником відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року до дати ухвалення рішення суду включно (т. 2 а.с. 1-7).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зміни в організації виробництва і праці в частині договірної роботи філії, а також розподілення договірної роботи між відділом супроводження закупівель та менеджером з правової підтримки філії. У дійсності жодних змін в організації праці не відбулося, відсутні накази відповідача про скорочення штату або кількості працівників відділу договірної роботи філії, зміни до посадової інструкції позивача не внесено, відсутні повідомлення про зміну істотних умов праці. Зазначав, що відповідачем не надано доказів щодо збитків АТ «Українська залізниця», критичного зменшення обсягів господарської діяльності, спрямування сил та ресурсів АТ «Українська залізниця» на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни, пошкодженого чи зруйнованого майна. При цьому, діяльність філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» не припинилася у зв'язку з запровадженням воєнного стану. При цьому, судом не зазначено, з якої причини позивач не міг здійснювати правове супроводження діючої філії та виконувати свою роботу, яка передбачена посадовою інструкцією. Вважає, що посилання відповідача на те, що роботу позивача виконували інші працівники є доказом можливості виконання роботи та незаконність наказу про призупинення дії трудового договору.
Представник АТ «Українська залізниця» Редевич О.М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (т. 2 а.с. 27-35).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Редевич О.М. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно наказу (розпорядження) № 2297/ос від 05 листопада 2020 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 06 листопада 2020 року до філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» на посаду менеджер-начальник відділу договірної роботи (т. 1 а.с. 42).
Рішенням правління АТ «Укрзалізниця від 05 листопада 2021 року (протокол № Ц-56/126 Ком.т.) затверджено нову організаційну структуру та Положення про філію «Центр сервісного забезпечення акціонерного товариства «Українська залізниця», основною метою діяльності якої є забезпечення виробничо-господарських потреб апарату управління АТ «Укрзалізниця», технічне обслуговування майна апарату управління (машини, механізми, обладнання відповідно до санітарно-побутових умов праці, закупівля необхідних витратних матеріалів, робіт та послуг для цього, транспортне забезпечення апарату АТ «Укрзалізниця», закупівля канцелярського приладдя для апарату АТ «Українська залізниця», матеріально-технічне забезпечення охорони (форма, спецодяг), супроводження делегацій, офіційних прийомів. Відповідно до Положення та нової організаційної структури у філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» відділ договірної роботи підлягав скороченню (т. 1 а.с. 80-81).
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, з 24 лютого 2022 року введено військовий стан в Україні.
Відповідно до наказу філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Укрзалізниця» від 01 березня 2022 року № ЦН-13/18 встановлено режим простою з 01 березня 2022 року до відміни для працівників філії, які зазначені в додатку № 1, зокрема, для ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 111-112).
01 березня 2022 року АТ «Укрзалізниця» було складено акт простою, згідно з яким у зв'язку з запровадженням в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 01 березня 2022 року зупинена робота підрозділів філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання (т. 1 а.с. 113).
Згідно з наказом філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» від 31 березня 2022 року № ЦН-13/23 припинено режим простою ОСОБА_1 , що запроваджений наказом від 01 березня 2022 року № ЦН13/18, з 01 квітня 2022 року (т. 1 а.с. 114).
Відповідно до наказу АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів - наказано з 01 квітня 2022 року припинити простій, до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинити дію трудових договорів з працівниками, зазначеними в додатку №1, зокрема, з ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 115-117).
Про призупинення дії трудового договору відповідач повідомив ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку (менеджером) (т. 1 а.с. 202).
15 лютого 2023 року наказом (розпорядженням) АТ «Українська залізниця» № 337/ос з 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера-начальника відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України (т. 2 а.с. 36).
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому відповідними Указами були продовжені строки дії воєнного стану в Україні.
Згідно з пунктом 3 Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритет незастосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції від 15 березня 2022 року на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб (частина 2 статті 13 вказаного Закону).
Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Таким чином, наведена спеціальна норма Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надає право роботодавцю тимчасово призупиняти дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку з військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження 61-292св23).
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як було встановлено судом першої інстанції, філія «Центр сервісного забезпечення» АТ «Укрзалізниця», де працював позивач менеджером-начальником відділу договірної роботи, на час початку збройної агресії проти України 24 лютого 2022 року працювала.
З 01 березня 2022 року по 01 квітня 2022 року була зупинена робота підрозділів філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання (т. 1 а.с. 111-113).
При цьому, з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні було призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (т. 1 а.с. 115-117).
З метою визначення законності призупинення трудового договору з позивачем слід з'ясувати чи виникли в філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Укрзалізниця» такі обставини, які призвели до неможливості надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію можливості повноцінно організовувати процеси діяльності підприємства відповідача, та запровадження воєнного стану.
Відповідач посилався на те, що згідно з рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 05 листопада 2021 року було затверджено нову організаційну структуру та положення про філію «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця», згідно з якою у філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» відділ договірної роботи відсутній. Функції відділу договірної роботи були розподілені між відділом супроводження закупівель та менеджером з правової підтримки. Крім того, з 24 лютого 2022 року обсяги раніше виконуваної роботи філією зменшився, зокрема кількість укладених договорів філією від імені АТ «Укрзалізниця» за період з 24 лютого 2021 року по 01 травня 2021 року становила 30 договорів, за той самий період 2022 року - 5 договорів (т. 1 а.с. 103-105).
З наведеного можна зробити висновок, що трудову функцію позивача було розподілено між іншими працівниками, що підтверджує та свідчить про можливість виконання роботи працівниками філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» з 01 квітня 2022 року під час воєнного стану, який було введено в Україні з 24 лютого 2022 року.
Доводи відповідача щодо відсутності відділу договірної роботи в новій організаційній структурі філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» колегія суддів відхилила з тих підстав, що станом на час виникнення спірних правовідносин у цій справі і розгляду справи судом, штатна структура підприємства відповідача передбачала наявність відділу договірної роботи та посади, яку обіймав позивач ОСОБА_1 , і такі скорочені не були. Крім того, позивача не було звільнено з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, або скорочення чисельності або штату працівників, а припинення з позивачем трудового договору з 16 лютого 2023 року відбулось за угодою сторін з посади, яку обіймав позивач до видання оспорюваного наказу про призупинення трудового договору з працівником.
Відповідач надав до суду загальні відомості про збитки АТ «Українська залізниця» внаслідок військової агресії проти України, консолідовані фінансово-економічні показники за 1 квартал 2022 року та вказував на важливу роль АТ «Українська залізниця» у наданні допомозі громадянам, які постраждали внаслідок збройної агресії (надання гуманітарної допомоги, евакуація, будівництво житла) (т. 1 а.с. 106-110).
Поряд з цим, такі доводи відповідача не можуть бути визнані підставою для відмови в задоволенні позову, зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції встановлено і сторони цього не заперечували, що за фактичним робочім місцем позивача в м. Києві було забезпечено можливість організації і здійснення робочого процесу в звичайному режимі для тих працівників, щодо яких відповідачем не було призупинено дію трудового договору, виконання роботи, яку здійснював позивач було розподілено між іншими працівниками, а зменшення обсягу укладених договорів з 30 договорів за період лютий-травень 2021 року до 5 договорів за той самий період 2022 року не може бути визнано підставою для зупинення дії трудового договору з позивачем, відповідно до вищенаведених положень Закону.
Позивач виявляв бажання та мав об'єктивну можливість працювати та виконувати свої обов'язки на робочому місці.
Водночас, відповідачем не доведено неможливості відновлення надання роботи позивачу, адже філія працювала і працівники свої функції виконували, жодних даних про те, що робоче місце позивача знищене в результаті бойових дій чи передане в розпорядження іншого працівника тощо, матеріали справи не містять. Так, за повідомленням відповідача від 06 липня 2022 року загальна кількість працівників філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» складає 223 особи, 4 працівникам призупинено дію трудового договору, у режимі простою знаходяться 100 осіб (т. 1 а.с. 40-41).
Посилання відповідача на зменшення обсягу виробництва через порушення логістичних ланцюгів постання сировини, необхідної для виготовлення продукції заводу, не дає підстави для висновку про неможливість забезпечення роботою саме позивача, а також неможливість виконання ним роботи, обумовленої трудовим договором, а тому не має встановлених Законом підстав для призупинення трудового договору з позивачем.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що виключають можливість виконання обов'язків обома сторонами трудового договору.
29 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом про вирішення трудового спору, а тому строк такого звернення, передбачений ст. 233 КЗпП України позивачем не пропущений.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено право працівника звернутися безпосередньо до суду із заявою про вирішення трудового спору. Право кожного на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також поширення юрисдикції судів на будь-який юридичний спір гарантовано статтями 8, 124 Конституції України.
Встановлений Законом № 2136-IX державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану не підмінює порядок вирішення трудових спорів судом, а принцип верховенства права діє й в умовах воєнного стану та не піддається будь-яким обмеженням.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Враховуючи порушення права позивача на працю, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).
Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України № 2136-ІХ від 15.03.2022 року "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Позивач виявляв бажання виконувати свої обов'язки на робочому місці, а припинення 16 лютого 2023 року трудового договору за угодою сторін (ст. 36 КЗпП України), за поясненнями позивача, було обумовлено припиненням виплат відповідачем заробітної плати позивачу (у період з квітня 2022 року до 16 лютого 2023 року) та відсутністю засобів існування, необхідністю пошуку нової роботи.
Відсутність звернення позивача про внесення припису про скасування спірного наказу не перешкоджає вирішенню трудового спору судом.
З огляду на вищенаведені вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності. суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору, укладеного з менеджером-начальником відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» Матюхою О.Ю.
Визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору свідчить про фактичну наявність вимушеного прогулу працівника, викликаного незаконним наказом роботодавця.
Тому у даному випадку, суд, керуючись відповідно до частини 1 статті 10 ЦПК України принципами верховенства права, вважає за можливе, з метою відновлення порушених трудових прав працівника, застосувати за аналогією закону, що передбачено ст.ст. 2, 5, ч. 9 ст. 10 ЦПК України, положення ст. 235 КЗпП, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, до суду не надано і судом не встановлено об'єктивних доказів працевлаштування позивача та (або) отриманням ним заробітку (доходу) у період призупинення відповідачем дії трудового договору з 01 квітня 2022 року до 15 лютого 2023 року, за яких суд мав би підстави дійти висновку про те, що позивач не був позбавлений заробітку (доходу), як єдиного засобу існування (забезпечення потреб життєдіяльності).
З огляду на вищевказане, суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо відмови в позові з огляду на неможливість застосування ст.ст. 235, 236 КЗпП України, встановленням цими нормами права вичерпного переліку підстав виплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині скасування наказу № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 15 лютого 2023 року, тобто день видання наказу про звільнення позивача ОСОБА_1 за угодою сторін, що складає 346 415, 29 грн. (221 роб. днів (з 01 квітня по 31 грудня 2022 року - 188 роб. днів і з 01 січня по 16 лютого 2023 року - 33 роб. дні) х 1567,49 грн. середньоденного заробітку) з утриманням з цієї суми податків, зборів і обов'язкових платежів, передбачених законодавством.
Суд апеляційної інстанції погодився із визначеним відповідачем розміром середньоденного заробітку ОСОБА_1 - 1567 грн. 49 коп., виходячи з наданої відповідачем довідки № 8 від 14 червня 2022 року про виплачену позивачу заробітну плату у січні 2022 року - 28951,44 грн. і лютому 2022 року - 30 613 грн. При цьому, в суді апеляційної інстанції представник відповідача - Редевич О.М. не заперечувала, що визначений відповідачем середньоденний розмір заробітної плати, зазначений у вищевказаній довідці, здійснений у відповідності до постанови КМ України від 1995 року № 100, виходячи з повних відпрацьованих робочих днів у січні-лютому 2022 року позивача ОСОБА_1 , відсутності включення до розрахунку виплат, які мають разовий характер, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання в суді апеляційної інстанції (т. 1 а.с. 37 т. 2 а.с. 58-59).
Поряд з цим, згідно наказу (розпорядження) АТ «Українська залізниця» № 337/ос від 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 був звільнений з 16 лютого 2023 року з філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» з посади менеджера-начальника відділу договірної роботи за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України (т. 2 а.с. 36).
З огляду на вищевказане, не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 відновити попереднє становище у виконанні його трудових обов'язків, яке існувало до порушення, з 01 квітня 2022 року, оскільки з 16 лютого 2023 року трудові відносини ОСОБА_1 з підприємством відповідача припинені у зв'язку із звільненням позивача за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).
Інші доводи сторін цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A, № 303-A, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України (див., наприклад, рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47, від 15 листопада 2007 року, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).
Щодо розподілу судових витрат.
За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Ураховуючи, що при поданні позовної заяви позивач згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» був частково звільнений від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача - 1363,72 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 2977,20 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплата якого позивачем підтверджується доказами по справі (т. 1 а.с. 33 т. 2 а.с. 7, 16).
Слід стягнути із відповідача на користь держави - 3092,83 грн. ((4456,55 грн.(3464,15 грн. ставка судового збору в частині майнових вимог, тобто 1% від стягнутої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу) + 992,40 грн. ставка судового збору за вимогу немайнового характеру) - 1363,72 грн. сплаченого позивачем в районному суді)) судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 3707,62 грн. (6684,82 грн. (4456,55 грн. х 150% ставка судового збору в апеляційному суді) - 2977,20 грн. сплаченого позивачем в апеляційному суді) судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
РішенняДніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення попереднього становища у виконанні трудових обов'язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору, укладеного з менеджером-начальником відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ - 40075815) - 346 415 грн. 29 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 16 лютого 2023 року з утриманням з цієї суми податків, зборів і обов'язкових платежів, передбачених законодавством.
В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ - 40075815) - 1363,72 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 2977,20 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ - 40075815) на користь держави 3092,83 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 3707,62 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 28 червня 2023 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова