справа №754/9262/22
провадження № 22-ц/824/9588/2023
головуючий у суді І інстанції Лісовська О.В.
13 червня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Крижопільський відділ виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про звільнення від сплати заборгованості по аліментах, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,
У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментах, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 28 серпня 2011 року сторони по справі перебували у шлюбі. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 5 червня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Від шлюбу сторони по справі мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина в розмірі 1/3 від всього заробітку до досягнення дитиною повноліття. З примусового виконання вказаного судового рішення було відкрито виконавче провадження №61156576 Крижопільським ВДВМ у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький). Починаючи з кінця грудня 2020 року і на час розгляду справи дитина постійно проживає разом зі батьком ОСОБА_1 у Вінницькій області за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки син попросив батька забрати його до себе, так як мати ОСОБА_2 потягом двох років, що передували грудню 2020 року, перешкоджала батьку бачитися із сином, а сину забороняла спілкуватися з батьком. На виконання рішення суду про стягнення аліментів ОСОБА_1 добросовісно сплачував аліменти на дитину у розмірі, що був визначений судом, однак з грудня 2020 року припинив сплачувати аліменти, оскільки син став проживати з батьком, що призвело до виникнення заборгованості по сплаті аліментів. Такі дії не є умисними, так як позивач, як батько дитини, продовжував утримувати дитину, яка проживала разом з ним та в силу юридичної необізнаності не мав можливості своєчасно вжити заходів з метою припинення нарахування аліментів згідно з вказаним рішенням суду. Таким чином, ОСОБА_2 не виконує покладених на неї законом батьківських обов'язків, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання вирішуються батьком дитини самостійно без участі та підтримки з боку матері. 13 квітня 2021 року Деснянським районним судом міста Києва у справі №754/5288/21 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. 20 жовтня 2021 року Головним державним виконавцем Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Вахрушевою Р.М. винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження. З урахування того, що був виданий судовий наказ про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_2 , то позивач у справі припинив сплачувати аліменти на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість по сплаті аліментів з вересня 2021 року по вересень 2022 року у розмірі 12696,45 грн. Вказані обставини не залишають ОСОБА_1 іншого способу захисту як звернення до суду з позовом про звільнення від сплати заборгованості, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на дитину з матері ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, є підстави вважати, що змінилося становище платника аліментів, оскільки дитина стала проживати разом з позивачем та знаходиться на його утриманні, а відповідачка не приймає участі в утриманні дитини, а тому відпали юридичні підстави для стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів на дитину. На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, що стягуються на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року; припинити стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стягуються на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 4 жовтня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1984, 80 грн; стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 992, 40 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Крижопільський відділ виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення від сплати заборгованості по аліментах, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що станом на грудень 2020 року не було жодного судового рішення про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, а тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 не виконує рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір'ю є необґрунтованим.
Звертає увагу, що рішення про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю було ухвалено Деснянським районним судом м. Києва лише 10 вересня 2021 року та набрало законної сили 25 квітня 2022 року, після перегляду вказаного рішення Київським апеляційним судом. Також звертає увагу, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено механізму примусового виконання судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків, як і не передбачено видачу виконавчих документів на підставі такого рішення суду.
Наголошує на тому, що ОСОБА_5 не притягувався до відповідальності за невиконання чи ухилення від виконання судового рішення, що набрало законної сили, а тому висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 протиправно утримує у себе дитину є такими, що суперечать не лише засадам розумності судового рішення, а й порушують принцип невинуватості особи, що гарантується Конституцією України.
Зазначає, що твердження ОСОБА_6 про вчинення відносно неї ОСОБА_7 домашнього насильства спростовуються копією судового рішення, яким підтверджується, що в подіях, які мали місце 16 грудня 2021 року відсутня вина ОСОБА_8 та відповідно склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, що підтверджується постановою Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у справі про адміністративне правопорушення № 142/18/22.
Вказує, що ОСОБА_6 не надала суду будь-яких доказів на підтвердження страху навідувати сина через ймовірність застосування відносно неї з боку ОСОБА_8 насильства.
Наголошує, що жодною статтею Сімейного кодексу України не передбачено, що сплата аліментів якимось чином пов'язується із зареєстрованим місцем проживання дитини, чи з наявністю рішення суду про визначення місця проживання дитини, що давало б підстави для несплати матір'ю аліментів на дитину, якщо фактично дитина проживає окремо від матері.
Вважає висновки суду про відсутність правових підстав для стягненняаліментів з матері на забезпечення потреб дитини такі, що суперечить всім засадам законності та справедливості судового рішення, а також ставить під загрозу забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки таким своїм рішення суд фактично позбавив дитину від матеріального забезпечення дитини з боку матері, поклавши такий обов'язок лише на батька.
12 червня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Левицької О.Л., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, що ОСОБА_5 грубо порушує право ОСОБА_6 на рівність прав, які щодо дитини встановлені статтею 142 Сімейного кодексу України. Вказує, що 10 вересня 2021 року Деснянським судом м. Києва ухвалено рішення по справі № 754/3411/20, яким було визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_2 , а ОСОБА_9 у задоволенні таких вимог було відмовлено, 22 лютого 2022 року Київський апеляційний суд залишив вказане рішення в чинності.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року рішення по справі № 754/3411/20 залишене без змін.
Також звертає увагу, що 22 травня 2023 року Деснянським районним судом м. Києва було прийнято рішення по справі № 754/1447/23, яким ОСОБА_9 було відмовлено в позові про зміну місця проживання дитини, тобто дитина, відповідно до всіх ухвалених рішень суду повинна проживати з матір'ю ОСОБА_6 , чому перешкоджає ОСОБА_5 .
Наголошує на тому, що 4 травня 2023 року Піщанським районним судом Вінницької області було прийнято рішення по справі №142/271/22 про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, рішення допущено до негайного виконання, однак ОСОБА_5 відмовляється добровільно виконувати рішення суду, та всіляко затягує процес повернення дитини, а тому дитина не проживає із матір'ю не через небажання, а через злісне невиконання ОСОБА_7 рішення суду, що набрало законної сили.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гапека Т.В. просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову та електронну адресу, яка міститься в матеріалах справи (а.с.180-181).
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість прийнятого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що зміна обставин, на які посилається позивач, відбулась внаслідок неправомірної поведінки батька дитини, в силу невиконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, а тому суд вважав, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на користь позивача з відповідача на утримання сина ОСОБА_3 .
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28 серпня 2011 року по 5 червня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 квітня 2019 року і до повноліття дитини.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 вересня 2021 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 вересня 2021 року залишено без змін.
14 вересня 2021 року Постановою начальника відділу Крижопільського ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Барабаш О.М. прийнято виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №754/6063/19 від 9 січня 2020 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 квітня 2019 року і до повноліття дитини.
20 жовтня 2021 року Постановою головного державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Вахрушевою Р.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання судового наказу №754/5288/21 від 3 серпня 2021 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 31 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Як встановлено, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з матір'ю ОСОБА_2 .
Згідно довідки Піщанської селищної ради Вінницької області № 1357 від 26 лютого 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з грудня 2020 року проживає в АДРЕСА_1 .
За інформацією Крижопільського ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) заборгованість по стягненню аліментів у боржника ОСОБА_1 станом на 1 жовтня 2022 року становить 12 696,45 грн.
Як вбачається з довідки КЗ «Дмитрашівський ліцей» Піщанської селищної ради Вінницької області Тульчинського району № 15 від 3 жовтня 2022 року ОСОБА_3 , 2015 року народження, дійсно навчається у КЗ «Дмитрашівський ліцей» Піщанської селищної ради у 2 класі.
14 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подано позов про припинення стягнення аліментів з батька, звільнення від сплати заборгованості, стягнення аліментів з матері.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК України). Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина (ч.ч.1,3 ст.181 СК України).
У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно з статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до частини другої статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (наприклад, у зв'язку із перебуванням платника аліментів у лавах Збройних Сил України, тяжким матеріальним становищем, тощо). Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Так, на думку позивача, в грудні 2020 року настали певні обставини, тобто фактичне проживання дитини з особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини, на користь особи, з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала, і ці обставини впливають на припинення сплати періодичних платежів (аліментів) на утримання сина та, відповідно, надають ОСОБА_1 право вимагати звільнення від них.
Судом першої інстанції було правильно вказано, що положення частини другої статті 197 СК України у даній справі не є підставою звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами, оскільки заборгованість, яка має місце, не виникла у зв'язку з тяжкою хворобою позивача або іншою обставиною, що має істотне значення.
На переконання апеляційного суду, такою обставиною, що має істотне значення у цій справі можливо було б визнати домовленість батьків у позасудовому порядку щодо визначення місця проживання з батьком. Однак будь-яких домовленостей, які свідчать про зміну обставин, які можна було б врахувати відповідно до положень ст. 197 СК України не підтверджено у цій справі. Також із матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо місця проживання дитини, який вже було вирішено на користь матері у судовому порядку Деснянським судом міста Києва у справі №754/3411/20, з чим погодився і апеляційний суд у цій справі.
Також встановлено, що спірна заборгованість виникла внаслідок невиконання ОСОБА_1 рішення про стягнення аліментів, а також внаслідок дій позивача, які були спрямовані на відібрання дитини від матері без необхідних дозволів і погоджень, що підтверджено рішеннями суддів, які набрали законної сили.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи 4 травня 2023 року Піщанським районним судом Вінницької області було прийнято рішення по справі №142/271/22 про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, рішення допущено до негайного виконання, однак ОСОБА_5 не виконує добровільно рішення суду, а тому дитина не проживає із матір'ю через невиконання ОСОБА_7 рішення суду, що набрало законної сили.
Хоч рішення у справі №142/271/22 не набрало законної сили на час ухвалення судом першої інстанції у цій справі оскаржуваного рішення, однак це не спростовує тієї обставини, що недоведеними є підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про звільнення його від сплати заборгованості по аліментах, припинення стягнення аліментів з нього та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини з матері.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши указані вище обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позову ОСОБА_1 у даній справі та відмову у їх задоволенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції спростовуються матеріалами справи, обставинами, які визнані учасниками справи та встановлені указаними вище судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Межі здійснення цивільних прав визначені статтею 13 ЦК України.
Згідно частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У зв'язку із указаним, доводи апеляційної скарги про перебування дитини у скаржника, зокрема з грудня 2020 року, що, на думку останнього підтверджує факт утримання ним дитини, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції про те, що дитина перебуває у батька безпідставно і незаконно, у порушення відповідних судових рішень, якими з урахуванням найкращих інтересів дитини місце її проживання визначено з матір'ю.
Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №307/1186/17.
Отже із зазначених підстав суд першої інстанції дійшов також правильного висновку, що не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення аліментів на користь позивача з відповідача на утримання їх спільного сина за наявності рішення суду від 10 вересня 2021 року про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 із його матір'ю ОСОБА_2 та судового рішення про стягнення з батька на користь матері аліментів на утримання цього ж сина.
Незгода ОСОБА_1 з наведеними рішенням не може бути підставою для задоволення нового ініційованого ним позову щодо вирішення спору про визначення місця проживання дитини з ним та стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів, з метою отримання протилежного рішення щодо вже існуючих чинних судових рішень.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба