Справа № 753/3821/17 Провадження № 11-кп/824/1557/2023 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2
05 червня 2023 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016100000001267 щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Бровари Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю прокурорів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_12 ,
потерпілої ОСОБА_13 ,
представників потерпілої ОСОБА_14 , ОСОБА_15
В апеляційній скарзі прокурор, який входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_16 просить вирок Дарницького районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить вирок Дарницького районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року змінити, виключити із мотивувальної частини вироку посилання на керування ОСОБА_9 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння та порушення п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху.
Просить зазначити в мотивувальній частині вироку наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Також просить скасувати вирок Дарницького районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року в частині часткового задоволення цивільного позову та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_13 до ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_14 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_13 просить вирок Дарницького районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України максимальну міру покарання.
Вимоги цивільного позову просить задовольнити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_13 заподіяну матеріальну шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 266 823, 97 гривень.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_13 моральну шкоду у розмірі 250 000, 00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_13 витрати на правову допомогу 52 000,00 гривень.
Під час апеляційного розгляду від потерпілої ОСОБА_13 та її представника ОСОБА_15 надійшла спільна заява про залишення апеляційної скарги, поданої в інтересах потерпілої, без розгляду.
З урахуванням вимог ч. 1 ст. 403 КПК України, з огляду на відмову потерпілої ОСОБА_13 від своєї апеляційної скарги, та за відсутності заперечень інших апелянтів, колегія суддів не переглядає провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_14 в інтересах потерпілої ОСОБА_13 .
Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.
Відповідно до ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на три роки та його зобов'язано: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_13 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_13 матеріальну шкоду в розмірі 50 206 гривень, витрати на правову допомогу у сумі 20 000 гривень та моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.
Вироком також вирішене питання щодо процесуальних витрат та щодо речових доказів.
За доводами апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію дій останнього, вважає вирок суду незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв'язку істотним порушенням вимог кримінального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, через м'якість.
Апелянт зазначає про те, що суд, призначивши обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, залишив поза увагою наявність непогашеної, в порядку, передбаченому законом, судимості за вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також характер допущеного винним порушення ПДР України.
Так, ОСОБА_9 вироком Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2019 року визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України та призначено покарання у виді двох років обмеження волі.
Вказаний вирок ухвалою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишено без змін.
Рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду вирок Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року змінено та перекваліфіковано дії ОСОБА_9 з ч. 1 ст. 369 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на два роки. У решті вирок Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишено без зміни.
Також, прокурор вказує на те, що суд, призначаючи покарання, залишив поза увагою наявність у ОСОБА_9 обтяжуючої обставини - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Не відповідає фактичним обставинам справи також вказівка суду на те, що ОСОБА_9 частково визнав свою вину.
Таким чином,прокурор вважає, що з урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, жодних підстав, які б дозволяли обґрунтовано і законно призначати покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України в ході судового розгляду кримінального провадження встановлено не було.
За доводами апеляційної скарги захисник ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , не оспорюючи призначеної міри покарання, вважає вирок суду незаконним та немотивованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Апелянт звертає увагу на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про перебування обвинуваченого на момент вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
Крім того, захисник вважає, що суд не в повному обсязі відобразив показання свідка ОСОБА_17 та не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_18 та висновок експерта № 1890/Е від 08 грудня 2016 року, які спростовують показання свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та потерпілої ОСОБА_13 в частині перебування ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння.
Поряд з цим, апелянт зазначає, що поза увагою суду залишились обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_9 , зокрема вказівка на наявність такої обставини в обвинувальному акті, а також добровільне відшкодування обвинуваченим потерпілій ОСОБА_13 матеріальної шкоди в сумі 116 000 гривень, а також те, що він возив їй продукти, ліки, та надавав іншу посильну допомогу, що підтвердила сама потерпіла.
Щодо заявленого цивільного позову, то захисник вказує на те, що обвинувачений не погоджується із тим, що суд не врахував добровільно відшкодовану ним заподіяну шкоду на суму 116 000 гривень.
Апелянт зазначає, що потерпіла проходила стаціонарне лікування в період з 20 серпня 2016 року до 23 вересня 2016 року, з 09 листопада 2016 року до 14 листопада 2016 року та 28 листопада 2016 року та вважає, що послуги і придбання ліків, які проводилися поза межами цього строку лікування, без призначення лікаря не можуть бути стягнуті із відповідача, оскільки відсутні докази того, що ця шкода здоров'ю спричинена у наслідок ДТП.
Захисник вважає, що оскільки загальна суму заподіяної потерпілій матеріальної і моральної шкоди не перевищує суму вже добровільно відшкодованої шкоди, то у задоволенні позову слід було відмовити.
Щодо вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, то апелянт зазначає, що наявні у справі докази сплати вартості витрат на правову допомогу є недостовірними доказами у розумінні ст. 79 ЦПК України, а стягнуті судом кошти в сумі 20 000 гривень є не співрозмірними із виконаною адвокатом у справі роботою, отже, як вважає захисник, у задоволенні цих вимог слід відмовити у зв'язку із недоведеністю їх розміру.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_9 20 серпня 2016 року приблизно о 05 годині 15 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Land-Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині проспекту Бажана в м. Києві зі швидкістю, щонайменше 130 км/год, яка перевищувала максимально допустиму швидкість на даній ділянці 60 км/год, зі сторони метро Харківська в напрямку кругового перехрестя з площею Харківською в м. Києві. В салоні вказаного автомобіля знаходились пасажири ОСОБА_18 та ОСОБА_21 .
Під час руху ОСОБА_9 допустив порушення вимог п. п. 1.5, 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 12.1, 12.9 «б» ПДР України та перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Land-Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вищевказаній проїзній частині в крайній лівій смузі руху з перевищенням максимально допустимої швидкості на даній ділянці 60 км/год, проявив неуважність до дорожньої обстановки і її змін, під час руху не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, та не переконавшись, що це буде безпечним, почав різкий маневр перестроювання вправо, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля та на площі Харківській виїхав за межі проїзної частини з подальшим наїздом на металеву опору рекламного щита.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажири ОСОБА_18 та ОСОБА_21 отримали тілесні ушкодження.
Так, ОСОБА_13 спричинені наступні тілесні ушкодження: закрита травма живота у вигляді розриву брижі тонкої кишки, серозної оболонки поперечно-ободової кишки в середній третині, крововилив в черевну порожнину (до 400 мл крові зі згортками), розрив лонного зчленування; рана по переднє-медіальній поверхні правої гомілки на межі дистальної та середньої третин, що сполучається з переломом великогомілкової кістки, забійно-рвані рани від верхньої до нижньої третин правої гомілки опіками, рани між пальцевих проміжків, опікові рани на гомілці та по тильній поверхні стопи, уламковий перелом правої великогомілкової кістки в дистальній третині діафізу зі зміщення уламків - відкрита травма правої гомілки та стопи (відкритий уламковий перелом діафізу правої великогомілкової кістки); відкрита травма лівої стопи у вигляді відриву сухожилку розгинача 1 пальця лівої стопи від м'язової частини, забійно-рвані рани над плюсне-фаланговим суглобом 1 пальця лівої стопи з наявністю у ній вказаного сухожилку, забійно-рвані рани з опіками в ділянці лівої стопи, на рівні основи 1 плюсневої кістки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (за критерієм небезпеки для життя).
ОСОБА_18 отримав тілесні ушкодження у вигляді: осадження м'яких тканин лобної ділянки голови; забійно-рвані рани тім'яно потиличної ділянки справа, правого ліктьового суглобу, закрита травма правого плеча у вигляді перелому хірургічної шийки правої плечової кістки зі зміщенням уламків, що відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я.
Порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 12.1, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_9 перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і її наслідків.
Під час апеляційного розгляду прокурор, потерпіла ОСОБА_13 , представники потерпілої ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підтримали апеляційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити, щодо задоволення апеляційної скарги захисника - заперечували, обвинувачений ОСОБА_9 , захисник ОСОБА_12 підтримали свою апеляційну скаргу, щодо задоволення апеляційної скарги прокурора - заперечували.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора, який входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні ОСОБА_16 не підлягає задоволенню, апеляційна скарга захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначене судом покарання апелянтами не оскаржується, а тому вирок суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.
Колегія суддів переглядає вирок суду лише в частині безпідставного, на думку прокурора, звільнення обвинуваченого від відбування покарання, а також в частині встановлених судом фактичних обставин, а саме зазначення судом про перебування ОСОБА_9 у стані сп'яніння, посилання на яку сторона захисту вважає безпідставним, не зазначення судом пом'якшуючих обставин, а також в частині вирішення цивільного позову.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначивши обвинуваченому ОСОБА_9 покарання в виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки, суд одночасно дійшов висновку про можливе виправлення обвинуваченого без його відбування.
Колегія суддів вважає, що вирок суду містить достатні мотиви прийняття рішення про застосування ст. 75 КК України.
Призначаючи обвинуваченому покарання із одночасним звільненням від відбування покарання з випробуванням суд обґрунтовано взяв до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, форму вини, особу обвинуваченого, його позитивну пост кримінальну поведінку та міцні соціальні зв'язки, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що у суду були законні підстави для застосування ст. 75 КК України.
Оскаржуючи вирок суду захисник вважає, що суд безпідставно не врахував обставини, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Так, основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення. Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_9 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частово, детальної розповіді про обставини вчиненого кримінального правопорушення не надав.
Тому колегія суддів вважає, що судом обґрунтовано не визнано щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання.
Також у суду були відсутні підстави для визнання обставиною, яка пом'якшує покарання - добровільне відшкодування завданого збитку, оскільки ОСОБА_9 таку шкоду в повному обсязі не відшкодував.
Оскаржуючи вирок суду в частині вирішення цивільного позову захисник зазначає, що стягнений судом розмір моральної та матеріальної шкоди обвинуваченим вже був сплачений, оскільки, ОСОБА_9 добровільно відшкодував потерпілій ОСОБА_13 116 000 гривень.
Такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаної обставини стороною захисту надано не було.
Щодо встановленого судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу, то, як вбачається із вироку, суд врахував на якій стадії процесу надавалася правова допомога, рівень складності справи, затрачений адвокатом час та вид і об'єм наданих послуг або виконаних робіт на підставі чого судом встановлено розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень.
Таким чином, суд першої інстанції, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості задовольнив цивільний позов потерпілої частково, стягнувши на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень, матеріальну шкоду у розмірі 50 206 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень, що на думку колегії суддів, є достатнім та спів мірним із завданою їй кримінальним правопорушенням шкодою та понесеними нею витратами на лікування та на правничу допомогу.
Оскаржуючи вирок суду першої інстанції захисник зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а саме судом було безпідставно зазначено про перебування ОСОБА_9 у стані сп'яніння.
Колегія суддів вважає такі доводи сторони захисту обґрунтованими.
Відповідно до викладеного у вироку формулювання обвинувачення, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_9 , як особа, яка керує транспортним засобом, допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, зокрема п. 2.9 «а» ПДР України, що спричинило потерпілим середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.
Зазначаючи про перебування обвинуваченого у стані сп'яніння під час дорожньо-транспортної пригоди, суд послався лише на те, що така обставина зазначено у формулюванні обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті.
В той же час, в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували вказану обставину.
Колегія суддів зазначає, що перебування водія у стані сп'яніння визначається або за допомогою технічного засобу, або у закладі охорони здоров'я шляхом проведення лабораторного дослідження та клінічного обстеження.
Проте, матеріали кримінального провадження таких доказів, які б об'єктивно підтверджували перебування ОСОБА_9 у стані сп'яніння, не містять.
Водночас, колегія суддів зазначає, що лише показань потерпілої та свідків не достатньо для висновку про перебування обвинуваченого в стані сп'яніння.
Таким чином суд у вироку помилково вказав про перебування ОСОБА_9 під час дорожньо-транспортної пригоди у стані сп'яніння та про порушення ним вимог п. 2.9 «а» ПДР України.
Допущена судом помилка, яка полягає у невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи підлягає виправленню судом апеляційної інстанції шляхом зміни вироку суду, відповідно до положень ст. 409 КПК України.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора, який входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні ОСОБА_16 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , задовольнити частково.
Вирок Дарницького районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року, яким ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, змінити.
Виключити із мотивувальної частини вироку посилання на керування автомобілем ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння та порушення п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.
У решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4