Іменем України
01 вересня 2010 року справа № 5020-11/213-5/098
За позовом: Приватного підприємства „Будівельне монтажне управління 545”
(99055, м. Севастополь, вул. Лоцманська, 5-28)
до: Державного комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №22”
(99055, м. Севастополь, вул. Ген.Хрюкіна, 10)
Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2).
Про стягнення заборгованості у розмірі 42441,60 грн., 3% річних у розмірі 272,22 грн., збитків від інфляції у розмірі 338,21 грн.
Суддя: І.В. Євдокімов
Представники :
позивача (ПП „Будівельне монтажне управління 545”) - Бакаєв Сергій Миколайович, представник, довіреність б/н від 01.01.2010;
відповідача (ДКП „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №22”) -не з'явився;
відповідача (ГУ житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації) - Зімовнова Олена Володимирівна, представник, довіреність № 22/2528 від 18.08.2010.
Суть спору:
У вересні 2009 року приватне підприємство "Будівельно-монтажне підприємство -545" звернулося до господарського суду м. Севастополя з позовом до комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22" про стягнення 42 441,60 грн. основного боргу, 272,22 грн. - 3% річних, 338,21 грн. - збитків від інфляції з підстав невиконання зобов'язання.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 12.11.2009 року до участі у справі відповідачем залучено Головне управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації.
23.11.2009 позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача (ДКП „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №22”) заборгованість у розмірі 42441,60 грн., 3% річних у розмірі 272,22 грн., збитки від інфляції у розмірі 338,21 грн. Вказана заява прийнята судом.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26.11.2009 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 26.11.2009 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 26.11.2009 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 скасовані, справа направлена на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
Ухвалою від 05.08.2010 справу прийнято до провадження судді Євдокимова І.В., з привласненням № 5020-11/213-5/098 та призначено до судового розгляду.
Відповідач - ГУ житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації, у судовому засіданні 01.09.2010 надав суду клопотання за вих. № 22/2593 від 31.08.2010, в якому просив виключити його з числа відповідачів по даній справі як неналежного.
Представник позивача, також підтримав вказане клопотання, з тих підстав, що позовних вимог ним до другого відповідача не заявлялось.
Відповідач - ДКП „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №22, у судове засідання 01.09.2010 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (т.2,а.с.5), у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог, наголошуючи на те, що між ним та позивачем не було укладено жодного договору підряду.
Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв'язку з позначками „адресат вибув”, „адресат не значиться” і таке інше, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, відповідно до п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/164 від 18.03.2008 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році”, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи у червні 2007 року позивачем виконані роботи з технічного обслуговування та ремонту ліфтів та диспетчерських систем відповідача - ДКП "Ремонтно-експлуатаційного підприємства № 22".
Факт виконання позивачем зазначених робіт у червні 2007 року підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт, підписаним відповідачем (а.с.16-17).
Відповідно до договірної ціни, локального кошторису та зведеного кошторисного розрахунку (а.с.10-15), підписаних відповідачем, вартість виконаних позивачем робіт складає 42441,60 грн.
17.06.2009 позивачем на адресу відповідача надіслана претензія №2 про оплату виконаних робіт, проте, оплата зазначених робіт з боку відповідача не здійснена.
Вказані обставини стали причиною для звернення позивача до господарського суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України № 435-ІV від 16.01.2003, далі -ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України № 436-ІV від 16.01.2003 України, далі -ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 12.11.2009 року до участі у справі відповідачем залучено Головне управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації.
Суд вважає, що заявлені до Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 3.8 Положень „Про головне управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації” за №1591-р від 28.11.2005, головне управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації виконує в межах повноважень функції замовника з проектування, реконструкції і капітального ремонту об'єктів житлово-комунального господарства міста, газифікації і благоустрою (а.с.75-79).
Відповідно до розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації за № 32р від 14.01.2004 комунальні підприємства знаходились на оперативному управлінні районних державних адміністрацій, комунальні підприємства були повернуті в оперативне управління Севастопольської міської державної адміністрації тільки розпорядженням за № 915-р від 09.10.2007 (а.с.83).
Таким чином, на період виконання робіт з капітального будівництва роботи з технічного обслуговування і ремонту ліфтів та диспетчерських систем, Державне комунальне підприємство „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №22” знаходилось в оперативному управлінні Ленінської районної державної адміністрації, а отже зобов'язання по оплаті зазначених робіт у Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації відсутнє.
Крім того, жодних позовних вимог до Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації з боку ПП „Будівельне монтажне управління 545” заявлено не було.
Виходячи з викладеного, суд вирішив відмовити Приватному підприємству „Будівельне монтажне управління 545” в частини позовних вимог до Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами не було укладено письмової форми договору, проте факт виконання позивачем робіт з технічного обслуговування і ремонту ліфтів та диспетчерських систем відповідача підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт, локальним кошторисом та зведеним кошторисним розрахунком підписаним відповідачем.
Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Тому, суд вважає, що у цьому випадку має місце укладення господарського договору у спрощений спосіб, з якого виникли майнові зобов'язання у відповідача перед позивачем.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Статтею 509 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною першою статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома статті 193 Господарського кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконані роботи з технічного обслуговування та ремонту ліфтів та диспетчерських систем відповідача, що не заперечуется відповідачем, однак сплачені відповідачем вони не були.
Факт виконання позивачем зазначених робіт у червні 2007 року підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт, підписаним відповідачем (а.с.16-17).
Відповідно до договірної ціни, локального кошторису та зведеного кошторисного розрахунку (а.с.10-15), підписаних відповідачем Державним комунальним підприємством „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22”, вартість виконаних позивачем робіт складає 42441,60 грн.
Таким чином, у Державного комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №22” виникла заборгованість перед Приватним підприємством „Будівельне монтажне управління 545” у розмірі 42441,60 грн.
З огляду на викладене сума основного боргу у розмірі 42441,60 грн. підлягає стягненню з Державного комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22”.
У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань Позивач просить суд стягнути з Відповідача інфляційні втрати в розмірі 338,21 грн. за період з червня 2009 року по серпень 2009 року, 3% річних в розмірі 272,22 грн. за період з 19.06.2009 по 04.09.2009.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 610, частини третій статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок Позивача інфляційних втрат за період з червня 2009 року по серпень 2009 року (а.с.66) визнаний судом правильним, зокрема, розрахунок інфляційних втрат відповідає правилам, наведеним у рекомендаційному листі Верхового Суду України № 62-97р від 03.04.1997.
Згідно з вказаними нормами інфляційні втрати, які підлягають стягненню з Відповідача, складають 338,21 грн.
Розрахунок Позивача 3 % річних за період з 16.01.2010 по 16.04.2010 визнаний судом вірним.
Таким чином, вимоги Позивача щодо стягнення 3 % річних в розмірі 272,22 грн. за період з 19.06.2009 по 04.09.2009 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. У частині заявлених вимог до Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації відмовити.
3. Стягнути з Державного комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №22” (99055, м. Севастополь, вул. Ген.Хрюкіна, 10, ідентифікаційний код 20667456, відомостей про наявні рахунки в банківських установах немає) на користь Приватного підприємства „Будівельне монтажне управління 545” (99055, м. Севастополь, вул. Лоцманська, 5-28, код ЄДРПО України 34751642, відомостей про наявні рахунки в банківських установах немає) заборгованість у розмірі 42441,60 грн., 3% річних у розмірі 272,22 грн., збитки від інфляції у розмірі 338,21 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 657,53 грн. (шістсот п'ятдесят сім грн. 53 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя І.В. Євдокімов
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 13.09. 2010.