29 березня 2023 року № 320/1838/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання - Ставничому Н.В., за участю позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Вовк І.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора з вимогою:
- визнати неправомірною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в період з 30.09.2020 по 27.09.2021, яка полягає в невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 в частині його негайного виконання про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код СДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 30.09.2020 по 27.09.2021 у розмірі 597392,32 грн.;
- стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6881,93 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2022 відкрито загальне позовне провадження у даній адміністративній справі.
Протокольною ухвалою від 20.07.2022 закрито підготовче засідання та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 зупинено провадження в адміністративній справі №320/1838/22 до набрання законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/17798/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 поновлено провадження у справі №320/1838/22, постановлено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок тривалого невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України, відповідачем протиправно затримано негайне виконання рішення суду, у зв'язку з чим у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 30.09.2020 по 27.09.2021, оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, виконане 28.09.2020 відповідно до наказу №1405ц, а тому період з 30.09.2020 по 27.09.2021 є часом затримки виконання судового рішення та періодом, упродовж якого відповідач вчиняв протиправну бездіяльність щодо поновлення позивача на посаді.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що системний аналіз положень статей 21, 24 КЗпП України вказує на те, що працівник не може бути допущений до роботи без видання уповноваженою особою відповідного наказу, необхідною умовою (підставою) для видання якого є його письмова заява. Така заява не тільки підтверджує волевиявлення на продовження роботи, але й свідчить про зобов'язання працівника виконувати роботу, визначену трудовою угодою, з дотриманням внутрішнього службового розпорядку, а уповноважена особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання передбаченої трудовим договором роботи.
Вказано, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судових рішень до Офісу Генерального прокурора не надходила. Позивачем оригінал виконавчого документа для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до Офісу Генерального прокурора для виконання не надавався. Крім того, вказано, що ОСОБА_2 певний час здійснював адвокатську діяльність, тоді як відповідно до вимог частини другої статті 18 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції». Також відповідно до пункту 1 частини першої статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» прокурорам забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Зазначене перешкоджало належному вирішенню питання щодо поновлення позивача на посаді за судовим рішенням.
Відповідач зазначає, що Офісом Генерального прокурора рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано повністю, а тому порушень вимог статті 236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора не вбачається, а відтак відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій додатково наголошено на обгрунтованності позовних вимог та вказано, що твердження відповідача про відсутність вини Офісу Генерального прокурора у не виданні наказу про поновлення позивача на посаді є безпідставними та суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки є усталена позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Щодо доводів відповідача про неможливість своєчасного виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді у зв'язку з наявністю в позивача свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю, позивач зазначив, що він дійсно має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.04.2019, однак його право на заняття адвокатською діяльністю зупинено 03.12.2020 на підставі заяви позивача. Посилаючись на позицію Верховного Суду, позивач зазначив, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу від 23.10.2014 №2519-ц, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2519-ц про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1226155,00 грн.;
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16525,00 грн.
При цьому, позивач не погоджуючись із визначеним судом першої інстанції у вказаному рішенні розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, подав апеляційну скаргу. Зазначене рішення, також було оскаржене відповідачем.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 залишено без змін.
В подальшому, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просив суд: скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги та змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 в мотивувальній частині: стосовно висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає: 1226155,00 грн., врахувавши обґрунтування, що міститься у касаційній скарзі.
За результатом касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 30.06.2021 у справі №826/17798/14 скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 у частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направив справу в цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Наказом Генерального прокурора від 28.09.2021 №1405ц позивача поновлено на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України з 24.10.2014.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №826/17798/14 позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- стягнуто з Офісу Генеральної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 29 вересня 2020 року у розмірі 5 002 288,33грн. (п'ять мільйонів дві тисячі двісті вісімдесят вісім гривень, 33 копійки);
- допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 50 687,70грн. (п'ятдесят тисяч шістсот вісімдесят сім гривень, 70 копійок).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №826/17798/14 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року змінено, викладено абзац 2 резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 29 вересня 2020 року в сумі 1 315 213,59 грн (один мільйон триста п'ятнадцять тисяч двісті тринадцять) грн 59 коп.». Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 50 687,70 грн (п'ятдесят тисяч шістсот вісімдесят сім) грн 70 коп.
На думку позивача, внаслідок протиправної бездіяльності з 30.09.2020 по 27.09.2021 Офісом Генерального прокурора безпідставно та незаконно затримано виконання рішення суду щодо, зокрема, поновлення на посаді.
З огляду на викладене позивач вважає, що час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 починається з 30.09.2020 та закінчується днем, що передував виконанню рішення - 27.09.2021.
Вважаючи, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 30.09.2020 по 27.09.2021, останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частин першої і сьомої статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на момент вирішення справи про звільнення позивача) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
За змістом частини четвертої статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Крім того, за приписами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Положеннями статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, а також визначено випадки, за яких додержання письмової форми є обов'язковим.
Частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.
На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції».
Так, спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли внаслідок невиконання негайно Офісом Генерального прокурора рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 та непоновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до цього рішення.
З аналізу вищевказаних положень КАС України та КЗпП України висновується, що звільнений без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Роботодавець зобов'язаний виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі добровільно і негайно шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. В разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями статті 236 КЗпП України.
Така відповідальність на роботодавця покладається незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Судом встановлено, що згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі №826/17798/14 залишено без змін, ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України.
Проте, відповідачем указане судове рішення виконано лише 28.09.2021 (наказ Генерального прокурора від 28.09.2021 №1405ц, підстава: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021, постанова Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №826/17798/14).
Отже, відповідачем допущено затримку виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, що, в свою чергу, відповідно до приписів статті 236 КЗпП України тягне за собою обов'язок виплатити останньому середній заробіток за весь час затримки.
З огляду на викладене, суд вважає, що час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 починається з 30.09.2020 (наступний день після проголошення судового рішення) та закінчується днем, що передував виконанню рішення, 27.09.2020.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 30.09.2020 по 27.09.2021, оскільки вказаний період є часом затримки виконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді.
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача стосовно неможливості негайного виконання ним судового рішення про поновлення позивача на посаді через здійснення ним адвокатської діяльності, оскільки негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, зокрема, заняття ним адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Також суд зазначає про безпідставність тверджень відповідача про неподання позивачем заяви на підставі статей 21, 24 КЗпП України, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі, оскільки ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 640/10445/21.
Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на встановлене, суд також зазначає, що оскільки звільнення позивача було здійснено з порушенням порядку установленого законом, а виконання судового рішення не відбулося, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді, за весь період такої затримки з 30.09.2020 (наступний день після ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 29.09.2020 у справі №826/17798/14) по 27.09.2021 (день, що передував виконанню рішення), що становить 248 робочих днів.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №809/4462/15.
Щодо посилань позивача на пункт 10 Порядку №100, який був чинний до 12.12.2020, суд зазначає наступне.
Вказаним пунктом було передбачено, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Питання застосування пункту 10 Порядку №100 неодноразово розглядалось Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 09.11.2021 у справі №826/17790/14, в яких зазначено, що при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів), суд має врахувати наведену правову норму.
В постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №1.380.2019.002126 наведено правовий висновок, що для правильного розрахунку суми, що підлягає стягненню при затримці виконання рішення про поновлення на роботі необхідно враховувати, - чи мало місце збільшення посадових окладів державних службовців одночасно зі зміною структури заробітної плати за вказаний період.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №640/7825/19.
Як встановлено в судових рішення у справі №826/17798/14 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №826/17798/14), відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 15.11.2021 №21-802зп, середня заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням (серпень - вересень 2014 року) складала 17 351,25 грн; середньоденна заробітна плата складала 826,25 грн.
Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 15.10.2020 №21-1198зп з 01.12.2015 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» підвищено розмір посадового окладу за посадою, яку обіймав позивач, у зв'язку з чим коефіцієнт підвищення його посадового окладу становить 1,29.
Згідно з вищевказаним листом Офісу Генерального прокурора з 06.09.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» також підвищено розмір посадового окладу за посадою, яку обіймав позивач, у зв'язку з чим коефіцієнт підвищення його посадового окладу становить 2,26.
Так, в судових рішення у справі №826/17798/14 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №826/17798/14) судами скориговано розмір середньоденного заробітку позивача за період з 06.09.2017 по 29.09.2020 на коефіцієнт підвищення 2,26. Отже, середньоденний заробіток позивача за вказаний період з урахуванням вказаного коефіцієнта підвищення становить 2408,84 грн. (1 065,86 грн. х 2,26 = 2408,84 грн.).
Враховуючи висновки, викладені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №826/17798/14, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді становить 597392,32 (2408 грн. * 248 робочих днів).
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 30.09.2020 по 27.09.2021 у розмірі 597392 (п'ятсот дев'яносто сім тисяч триста дев'яносто дві) грн., 32 коп.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6881,93 грн. (квитанція від 28.12.2021 №0.0.2397682187.1 та від 28.12.2021 №0.0.2397672760.1) тому суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача сплачений судовий збір.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в період з 30.09.2020 по 27.09.2021, яка полягає в невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 в частині його негайного виконання про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України.
3. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №826/17798/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 30.09.2020 по 27.09.2021 у розмірі 597392 (п'ятсот дев'яносто сім тисяч триста дев'яносто дві) грн. 32 коп.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6881 (шість тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн. 93 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 23 червня 2023 р.