28 червня 2023 року Справа № 280/2501/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головною управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить:
-визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.03.2023 №033050006775 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про призначення пенсії за віком 24.02.2023, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 18.12.1992 по 31.03.1993 та з 01.04.1993 по 31.08.1997.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що звернувшись до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою та необхідним пакетом документів для призначення йому пенсії у зв'язку із досягненням пенсійного віку, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.03.2023 №033050006775 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком. Позивач вважає вказане рішення протиправним. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 01.05.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
24.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою та необхідним пакетом документів для призначення йому пенсії у зв'язку із досягненням пенсійного віку.
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 03.03.2023 №033050006775 відмовлено позивачеві в призначенні пенсії за віком.
Підставою відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначенні пенсії ОСОБА_1 є не зарахування періодів його роботи згідно записів трудової книжки з 18.12.1992 та з 01.04.1993, оскільки відсутні записи про звільнення з роботи.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV; тут та надалі - у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).
Відповідно до частин 1 3 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Розділом ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено перелік документів, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II Порядок №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Судом досліджено трудову книжку позивача, дата заповнення книжки 17 грудня 1992 року, у якій наявні трудові записи спірного періоду.
Так, ОСОБА_1 18.12.1992 прийнято на посаду водія-заготовника в МЧП “Илюс” (мовою оригіналу).
З 01.04.1993 позивача прийнято на посаду механіка в МЧП “Вторма” (мовою оригіналу).
З 03.05.1994 позивача переведено на тосаду обіймав посаду директора в МЧП “Вторма” (мовою оригіналу).
З 01.11.1995 позивача переведено на посаду заступника директора в МЧП “Вторма” (мовою оригіналу).
Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; назву підприємства; місце роботи та посаду; відомості про переведення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці, а саме, що з 18.12.1992 позивача прийнято на посаду водія-заготовника в МЧП “Илюс” (мовою оригіналу) та на даній посаді вказаного підприємства позивач працював по 31.03.1993 до моменту прийняття на роботу до МЧП “Вторма” (мовою оригіналу), з 01.04.1993 по 03.05.1994 позивач обіймав посаду механіка в МЧП “Вторма” (мовою оригіналу, з 03.05.1994 по 01.11.1995 позивач обіймав посаду директора в МЧП “Вторма” (мовою оригіналу), зЗ 01.11.1995 по 31.08.1997 позивач обіймав посаду заступника директора в МЧП “Вторма” (мовою оригіналу).
Однак, як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.03.2023 за №033050006775 за доданими документами ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 18.12.1992 та з 01.04.1993, оскільки відсутні записи про звільнення з роботи.
Слід зазначити, що на момент вчинення записів у трудовій книжці за спірний період діяла Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та наявність у ній всіх даних, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, відсутність записів про звільнення з роботи у трудовій книжці, не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв'язку із неправильним заповненням роботодавцем першої сторінки трудової книжки.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Окрім того, позивачем разом із позовною заявою надані наступні документи:
- лист Державного архіву Донецької області від 17.03.2023 року №01-31/99 щодо підтвердження трудового стажу у зв'язку з тим, що вказані підприємства знаходяться на тимчасово окупованій російською федерацією території України;
- лист Донецького обласного центру зайнятості б/н та б/дати щодо неможливості надати ОСОБА_1 запитувану інформацію про підприємства у зв'язку з тим, що все майно та первинні документи центру зайнятості залишились на тимчасово окупованій території.
За викладених обставин, суд вважає, що рішення Головного управління пенсійного фонду України у Запорізькій області від 03.03.2023 №033050006775 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прийняте без урахування усіх обставин, які мали значення для їх прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.».
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.».
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.
Відповідно до ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Таким чином з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про призначення пенсії за віком 24.02.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 18.12.1992 по 31.03.1993 та з 01.04.1993 по 31.08.1997, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, яким прийнято спірне рішення.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 03.03.2023 №033050006775 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про призначення пенсії за віком 24.02.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 18.12.1992 по 31.03.1993 та з 01.04.1993 по 31.08.1997.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1073, 60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н. В. Стрельнікова