08.09.2010 Справа № 2/51
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Стальканат маркет”, м. Одеса
ДО державного підприємства „Солотвинський солерудник”, смт. Солотвино Тячівського району
ПРО стягнення суми 240636,58грн., в тому числі 189992грн. заборгованості по оплаті за отриману продукцію, 31348,68грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 13299,44грн. штрафних санкцій, 2576,60грн. трьох відсотків річних та 3419,86грн. інфляційних втрат,
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Позивач просить позовні вимоги з урахуванням заяви про їх збільшення задовольнити в повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Вказує на пропущення відповідачем строку оплати вартості отриманого товару, що завдає шкоди позивачу, яка полягає у неотриманні відповідного прибутку. З урахуванням цього, а також відсутністю заперечень відповідача по суті заявлених позовних вимог, просить позов задовольнити та стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням штрафних санкцій, визначених ч.2 ст. 231 ГК України, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь період прострочки.
Відповідач письмово викладеної позиції суду не надав, однак, вказує на те, що підприємство на сьогоднішній день потребує значних коштів на ліквідацію наслідків затоплення шахт, а оскільки фінансується з державного бюджету, то зазначає, що така заборгованість склалась у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування. У підтвердження отримання згоди на залучення коштів на відновлення діяльності солерудника надав суду копію постанови Кабінету Міністрів України №653 від 28.07.2010р. та зазначає, що найближчим часом буде вжито заходи по ліквідації заборгованості. Разом з тим, на день розгляду справи доказів про часткову оплату боргу суду не подав.
Враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення сторони про час та місце проведення судового засідання по розгляду позовної заяви (за адресами, які наведені у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), неявка представників відповідача не тягне перенесення розгляду справи на інші строки, в зв'язку з чим
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.09.2010 року по справі № 2/51
суд вважає можливим відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу за наявними матеріалами та без участі представників відповідача.
Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Між сторонами, а саме ТОВ „Стальканат маркет”, м. Одеса та Державним підприємством „Солотвинський солерудник”, с. Солотвино Тячівського району 12.11.2009р. було укладено договір за №145/10/314 про продаж товару, який необхідний для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, що склалася на ДП „Солотвинський солерудник” згідно проекту „Консервація шахти №9 ДП „Солотвинський солерудник”, а саме канати для Головного та Вентиляційного стволів шахти №8, в тому числі:
- канат сталевий ДСТ 7667-80 ГЛ-В-Н-Р-1770 ф 34мм 2х500м по ціні 64,46грн/м з ПДВ;
- канат сталевий ДСТ 7667-80 ГЛ-В-Н-Р-1860 ф 31мм 4х450м по ціні 53,46грн/м з ПДВ;
- канат сталевий ДСТ 2688-80 ГЛ-В-Н-Р-1770 ф 22,5мм 2х550м по ціні 26,64грн/м з ПДВ.
Всього позивачем було відпущено відповідачу даної продукції на суму 189992грн. згідно накладної №6481/Кв від 23.12.2009р. за довіреністю серії НБЖ №415986 від 22.12.2009р.
Відповідно до вимог п.2.4 договору сторонами визначено, що оплата за отриману продукцію здійснюється протягом п'яти банківських днів після отримання товару, що підтверджується накладною.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, відповідна продукція була отримана ним 23.12.2009р. і строк оплати за таких обставин сплив 28.12.2009р. Однак, після зазначеного строку відповідачем не було сплачено позивачу вартості отриманої продукції, у зв'язку з чим останній звернувся з вимогою про її примусове стягнення.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГКУ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, а також ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільні законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання, одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, законом.
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.09.2010 року по справі № 2/51
Наявність даної заборгованості відповідача перед позивачем за договором №145/10/314 від 12.11.2009р. та накладною №6481/Кв від 23.12.2009р. підтверджується наявними у справі матеріалами, відповідачем не заперечена, а відтак, вимоги позивача про її стягнення в примусовому порядку підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача в порядку вимог абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України суми 45028,10грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та 13299,44грн. штрафу у розмірі 7% за порушення зобов'язання понад 30 днів, які задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно з приписами ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині позивач виходить з того, що актом цивільного законодавства, яким встановлений розмір неустойки в розумінні ст. 551 ЦК України, є ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки положення цієї статті застосовуються незважаючи на недодержання письмової форми вчинення правочину про встановлення неустойки у всіх випадках порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Разом з цим, зі змісту приписів ч. 2 ст. 231 ГК України вбачається, що вказаною статтею встановлена відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
В свою чергу, за порушення грошових зобов'язань штрафні санкції встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 наведеного Закону містить припис, що розмір пені, передбачений цим законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на наведене, визначення в ч. 2 ст. 231 ГК України розміру пені та штрафу у відсотковому відношенні до вартості товарів, робіт та послуг, з яких допущено прострочення, свідчить, що в розумінні вказаної статті пеня та штраф не можуть застосовуватись за порушення грошового зобов'язання.
Відтак, оскільки умовами договору сторонами не передбачений порядок нарахування та розмір неустойки, яку відповідач, як замовник товарів, має
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.09.2010 року по справі № 2/51
сплатити за прострочення їх оплати, безпідставним є стягнення пені та штрафу із застосуванням встановленого ч. 2 ст. 231 ГК України розміру.
Окрім того, позивачем також заявлено вимогу у відповідності до вимог 625 ЦК України про стягнення з відповідача суми 8853грн. інфляційних втрат та 3699грн. трьох відсотків річних за період з 29.12.2009р. по 20.08.2010р.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи та позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що останнім порушено терміни виконання зобов'язання за договором №145/10/314 від 12.11.2009р. та накладною №6481/Кв від 23.12.2009р., оскільки до 28.12.2009р. вартість отриманої продукції не сплачено.
Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 8853грн. інфляційних втрат та 3699грн. трьох відсотків річних за період з 29.12.2009р. по 20.08.2010р. підлягають задоволенню.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 202544грн., в тому числі 189992грн. основного боргу, 8853грн. інфляційних втрат та 3699грн. трьох відсотків річних.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 48, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з державного підприємства „Солотвинський солерудник”, смт. Солотвино, вул. Шахтарська, 36 Тячівського району (код ЄДРПОУ 00383544) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Стальканат маркет”, м. Одеса, вул. Михайлівська, 44 (код ЄДРПОУ 33072229) суму 202544грн., в тому числі 189992грн. основного боргу, 8853грн. інфляційних втрат та 3699грн. трьох відсотків річних, а також 2026грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.Ф. Ремецькі
В.о. помічника судді В.В. Мазюта