79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
16 липня 2010 р. № 2а-6911/09/1370
Львівський окружний адміністративний суд в складі :
головуючого - судді Гулкевич І.З.
при секретарі судового засідання Галійчук А.В.
з участю представників:
від позивача -Семків Н.М.,
від відповідача -Кінь А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом
ТзОВ "Інформ Захід Плюс"
до < Текст >
про про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002012340/0/16608 від 20.07.2009 року ,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформ Захід Плюс» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002012340/0/16608 від 20.07.2009р. по податку на додану вартість в сумі 16273,13 грн.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що договірна ціна реалізації товарно-матеріальних цінностей є більшою, ніж остання договірна ціна придбання цих товарно-матеріальних цінностей, а отже відповідає рівню справедливих ринкових цін на ідентичні товари, і відповідно до приписів п. 1.20.1. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є звичайною ціною, а тому база оподаткування податком на додану вартість позивачем занижена не була та відповідно відсутні правові підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання із податку на додану вартість.
Представник позивача просив суд позов задоволити повністю з підстав зазначених в позовній заяві.
Відповідач по суті позову заперечив з тих підстав, що при проведенні перевірки встановлено значну розбіжність в цінах на реалізацію однотипних будівельних матеріалів та вартістю придбання залишків даних матеріалів, що обліковуються у позивача на початок березня 2009р., чим занижено базу оподаткування податком на додану вартість в сумі 26 410,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 5 282,00 грн. та занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 5 282,00 грн. На основі цього позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за березень 2009р. на 12 198,00 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Безпосередньо, всебічно, повно га об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, заслухавши думку представників сторін, давши їм оцінку, суд встановив наступне.
ДПІ у Шевченківському районі м. Львова у період з 01.07.2009 р. по 07.07.2009 р. було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок за березень 2009 р. за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.02.2009 р. по 28.02.2009 р., за результатами якої 10.07.2009 р. було складено акт № 1271/182/23-4/35327257, яким встановлено порушення п. 4.1, 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі вказаного акту ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002012340/0/16608 від 20.07.2009 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із податку на додану вартість та зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 11623,66 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4649,47 грн.
В ході процедури адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга позивача без задоволення рішення відповідача від 24.09.2009 р. № 21647/25-009/65.
Як зазначено у висновку акту перевірки позивачем в порушення п. 4.1, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено суму бюджетного відшкодування за березень 2009 р. на 12 198 грн.
Такий висновок випливає з результатів перевірки правильності визначення податкових зобов'язань за лютий 2009р. та березень 2009р.
В ході перевірки первинних документів, а саме податкових накладних, видаткових накладних, реєстрів виданих податкових накладних, декларації з ПДВ, уточнюючого розрахунку за лютий 2009 р. відповідач прийшов до висновку, що в порушення вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»занижено базу оподаткування податком на додану вартість в сумі 34 573, 00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 6 915 грн.
Протягом лютого 2009р. позивачем було реалізовано товарно-матеріальні цінності на користь ПП «ВЕЕМ»на суму 126 121,18 грн. (видаткова накладна № НР-2702092 від 26.02.2009р.), ТОВ «Грін Медіа Вест»- 3377,95 грн. (податкова накладна № 4 від 27.02.2009р.), та ТОВ «Карат»- 6 587,30 грн. (податкова накладна № 1 від 04.02.2009р.), всього 136 086,43 грн., в т.ч. ПДВ -22 681,07 грн.
Відповідач вважає, що ціни реалізації цих товарно-матеріальних цінностей були занижені на суму 34 573 грн. та посилається при цьому на представлену до перевірки оборотно-сальдову відомість по рахунку 281, згідно якої вартість придбання залишків даних матеріалів, що обліковуються на підприємстві значно відрізняється від ціни їх реалізації.
На думку відповідача для цілей оподаткування операцій з ПДВ підприємство повинно було визначити об'єкт оподаткування на рівні звичайних цін, які дорівнюють вартості придбання даних товарно-матеріальних цінностей.
Крім того, на протязі березня 2009р. позивачем було реалізовано товарно-матеріальні цінності на користь ПП «ВЕЕМ»- в сумі 222851,91 грн. (видаткова накладна № РН-2702093 від 18.03.2009 р. на суму 55 408,69 грн., видаткова накладна № РН-2702094 від 20.03.2009 р. на суму 56 299,00 грн., видаткова накладна № РН-2702095 від 20.03.2009 р. на суму 99 054,22 грн., видаткова накладна № РН-2702098 від 26.03.2009 р. на суму 120 090,00 грн.), в т.ч. ПДВ - 37 141,99 грн.
В ході перевірки первинних документів, а саме податкових накладних, видаткових накладних, реєстрів виданих податкових накладних, декларації з ПДВ, уточнюючого розрахунку за березень 2009р. відповідач прийшов до висновку:
1. що в порушення вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено базу оподаткування податком на додану вартість в сумі 20 285,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 4 057, 00 грн.;
2. що в порушення вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено базу оподаткування податком на додану вартість в сумі 6 125, 00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 1 225, 00 грн.,
всього занижено базу оподаткування податком на додану вартість в сумі 26 410,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 5 282, 00 грн.
Проте, з такими висновками відповідача погодитись не можна виходячи з наступного.
Зазначені в акті перевірки дані про кількість та ціни залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01.02.2009 р. та на 01.03.2009 р. не відповідають даним бухгалтерського обліку підприємства, а саме, оборотно-сальдовій відомості по рахунку 281 за лютий 2009 р. та березень 2009 р.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Згідно п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (абзац перший підпункту 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 вищезазначеного Закону).
Відповідно до п. 1.20.1. ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.
Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Відповідно до п. 1.20.2. ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Протягом листопада 2008р. - січня -2009р. підприємство здійснювало придбання товарно-матеріальних цінностей, які згодом були реалізовані в лютому та березні 2009 р. При цьому, умови придбання товарно-матеріальних цінностей та їх реалізації є співставними в частині строків розрахунків (не обумовлено), обсягів товарних партій, місце придбання та реалізації товарів -(в межах Львівської області), за даними позивача контрагенти позивача є взаємно незалежними юридично та фактично відносно позивача.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи накладних та податкових накладних позивач здійснював реалізацію товарно-матеріальних цінностей дорожче ніж їх придбавав, зокрема: придбана в листопаді 2008р. за ціною 3191,00 грн. без ПДВ арматура ф8 була реалізована в березні 2009р. за ціною 3540,00 без ПДВ, придбана в листопаді 2008р. за ціною 3150,00 грн. без ПДВ арматура ф12 була реалізована в лютому 2009р. за ціною 3833,00 без ПДВ, придбана в листопаді 2008р. за ціною 3208,00 грн. без ПДВ арматура ф16 була реалізована в лютому 2009р. за ціною 3916,00 без ПДВ.
Оскільки арматура ф18 у 2008 р. та січні-березні 2009р. позивачем не придбавалась, звичайною ціною для даного виду товару є ціна, яка склалась на ринку ідентичних товарів і станом на 23.01.2009 р. становить 3,150 грн. без ПДВ за 1 т., для підтвердження чого позивач надав рахунок-фактуру № М-00000764 від 23.01.2009р. Дана арматура була реалізована в березні 2009р. за ціною 3 283,00 грн. без ПДВ.
Як зазначено у листі Львівської торгово-промислової палати № 19-09/585 від 23.06.2010р., наданому на виконання вимог ухвали суду та запит позивача б/н від 21.06.2010р. для пред'явлення Львівському окружному адміністративному суду у зв'язку із розглядом справи, внаслідок проведеного пошуку цінової інформації на внутрішньому ринку металів України на основі цін вільного ринку спеціалізованого видання по питаннях металургійного комплексу та ринку металів -бюлетень «Металл-Курьер»та порівнянням із цінами реалізації товару з урахуванням вимог п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»ціни реалізації товару арматура А400С/А500С/А III/А400 наступних діаметрів 8,12,16,18 мм у період лютий-березень 2009 не перевищують більш ніж на 20% рівень справедливих ринкових цін (звичайних цін). Перевищення звичайної ціни на ідентичні товари над договірною ціною на такі товари більше ніж на 20 відсотків не встановлено.
Вищенаведене свідчить про те, що договірна ціна реалізації товарно-матеріальних цінностей є більшою, ніж остання договірна ціна придбання цих товарно-матеріальних цінностей, відповідає рівню справедливих ринкових цін на ідентичні товари, і відповідно до приписів п. 1.20.1. ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», є звичайною ціною, а тому база оподаткування ПДВ позивачем занижена не була.
В акті перевірки зазначено, що серед представлених до перевірки документів щодо реалізації товарно-матеріальних цінностей відсутня реалізація товарів, отриманих від ТзОВ «Комерційний центр «Зевс»та проведених по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»в березні 2008р. на суму 6125,00 грн., ПДВ -1225,00 грн.
Оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по рахунку 20 в березні 2009р. не здійснювалось. Відповідно до даних оборотно-сальдової відомості по рахунку 28 станом на 01.04.2009 р. відсутні залишки товарно-матеріальних цінностей.
Звідси відповідачем зроблено висновок, що позивачем занижено базу оподаткування податком на додану вартість в сумі 6125,0 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань по ПДВ на суму на 1225,0 грн.
Однак такі висновки погодитись не можна, виходячи з наступного:
Позивачем придбано у ТзОВ «Комерційний центр «Зевс»згідно видаткової накладної № РНВ10-003941 від 16.10.08 р. товарно-матеріальні цінності на суму 7062,50 грн. без ПДВ, ПДВ -1412,50 грн., разом з ПДВ -8475,00 грн.
Ці товарно-матеріальні цінності являють собою складові частини одного виробу -двері в кількості 1 шт. Дані товарно-матеріальні цінності були оприбутковані в березні 2009 р. під найменуванням двері 1шт., вартістю 7062,50 грн. без ПДВ, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 28 за березень 2009р.
Дані двері були реалізовані ПП «ВЕЕМ»згідно видаткової накладної № РН-2702095 від 20.03.2009р. та податкової накладної № 9 від 20.03.2009 р. Вартість реалізації дверей -7085,00 грн. без ПДВ.
Реалізація дверей відображена в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 28 за березень 2009 р.
Таким чином, факт реалізації придбаних у ТзОВ «Комерційний центр «Зевс»товарно-матеріальних цінностей належним чином відображено у бухгалтерському обліку позивача та первинних документах (видаткова накладна, податкова накладна).
Як зазначено в акті перевірки при перевірці правильності визначення податкових зобов'язань за березень 2009р. встановлено, що на формування цих показників вплинуло здійснення операцій з продажу ПП «ВЕЕМ», сума ПДВ по яких становила 37141,99 грн., а серед назви товарно-матеріальних цінностей відображено, зокрема, «двері».
Тому висновки відповідача, що відсутні документи на реалізацію цих цінностей, не відповідають дійсності.
У підсумку, за результатами перевірки відповідач прийшов до висновку, що позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і податкового кредиту з ПДВ: за лютий 2009 р. -6 915 грн., а за березень 2009 р. -5 282 грн., всього 12 198 грн.
В зв'язку з цим позивачем, на думку відповідача, завищено суму бюджетного відшкодування за березень 2009 р. на 12 198 грн. Оскільки на момент перевірки позивачу було відшкодовано ПДВ в сумі 11 623, 66 грн. (про це вказано безпосередньо в оскаржуваному рішенні) то відповідач прийняв оскаржуване повідомлення-рішення, яким зобов'язав позивача сплатити суму 11 623,66 грн., а також штрафні санкції в сумі 4 649,47 грн.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи те, що відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень та заперечує проти адміністративного позову, на нього покладається обов'язок доказування факту порушення податкового законодавства позивачем, а саме тих обставин, що позивачем проведено реалізацію товарно-матеріальних цінностей за цінами нижче звичайних, що тягне за собою відповідні наслідки у вигляді особливостей визначення бази оподаткування податком на додану вартість.
Оскільки зібраними у справі доказами підтверджується, що позивачем не було занижено базу оподаткування операцій з податку на додану вартість та не занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, тому відповідач неправомірно визначив оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкові зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні санкції.
Таким чином, позовні вимоги позивача про визнання про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002012340/0/16608 від 20.07.2009р. з податку на додану вартість на суму 16273,13 грн., підлягають задоволенню.
Керуючись ст.. 7 -14, 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -
постановив:
1.Адміністративний позов задоволити повністю.
2.Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова № 0002012340/0/16608 від 20.07.2009р. з податку на додану вартість на суму 16273,13 грн.
3.Судові витрати покласти на відповідача.
4.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5.Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 20 липня 2010 року
Суддя І.З.Гулкевич