15.09.10 < копія >
31 серпня 2010 р. Справа № 2а-6770/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
суддів Барабаш М.В.,
Букіної Л.Є.
при секретаріМанько К.А.
за участю:
представників позивача ОСОБА_4
представника відповідачів Клименко Ю.В.
прокурора Харченко В.А.< ПІБ Пр. >
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №2а-6770/10/0470 за позовом Громадянина Німеччини ОСОБА_7 до до відповідачів: 1 - Сектору міграційної служби у Дніпропетровській області,
2 - Державного комітету України у справах національностей та релігій
про визнання протиправним повідомлення, скасування повідомлення та зобов'язання вчинити дії, -
Громадянин Німеччини ОСОБА_7 звернувся до суду з адміністративним позовом до Сектору міграційної служби у Дніпропетровській області, Державного комітету України у справах національностей та релігій з вимогами визнати протиправним та скасувати повідомлення сектору міграційної служби у Дніпропетровській області вих. 17-9-76 від 23.04.2010р., про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання ОСОБА_7 статусу біженця, визнати неправомірною бездіяльність Державного комітету України у справах національностей та релігій у зв'язку з неприйняттям рішення за розглядом скарги на відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язати сектор міграційної служби у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_7 про надання статусу біженця у відповідності до Закону України «Про біженців».
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до сектору міграційної служби у Дніпропетровській області для отримання статусу біженця, проте повідомленням сектору міграційної служби у Дніпропетровській області від 23.04.2010р., яке було отримане тільки 27.04.2010 р., було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Позивачем була подана скарга на відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця до Державного комітету України у справах національностей і релігій, але з Державного комітету України у справах національностей і релігій була отримана відповідь, якою було відмовлено в розгляді скарги та запропоновано звернутися до суду. Дані рішення є незаконними, оскільки під час неодноразових співбесід з працівниками міграційної служби позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що надав відомості про корумпованість державних осіб республіки Білорусь, у зв'язку з чим почалось його політичне переслідування. ОСОБА_7 активний борець з беззаконням та самосудом у республіці Білорусь, є організатором та фінансистом опозиційних сил. Його буде піддано в республіці Білорусь політичним переслідуванням, і це підтверджується раптовим, неоргументовним рішенням, прийнятим Генеральною прокуратурою Республіки Білорусь 22.02.2010 р., без повідомлення та участі при цьому позивача. Сектором міграційної служби у Дніпропетровській області не було виявлено обставин, зазначених у ст. 10 Закону України «Про біженців», відповідно до яких статус біженця не надається, однак відповідач, всупереч вищезазначеному відмовив в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Враховуючи вищенаведене, сектором міграційної служби у Дніпропетровській області, всупереч ч.ч. 3, 5 ст. 14 Закону, не були всебічного вивченні та оцінені всі докази наявності умов для набуття ОСОБА_7 статусу біженця.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечував надавши письмові заперечення та зазначив, що повідомлення сектору міграційної служби у Дніпропетровській області вих. 17-9-76 від 23.04.2010р., про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання ОСОБА_7 статусу біженця є обґрунтованим та законним, оскільки відповідачем були об'єктивно та повністю дослідженні обставини, які позивач зазначив у своїй заяві про надання статусу біженця.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09 квітня 2010 року в міграційну службу області через адвоката із заявою про надання статусу біженця в Україні звернувся громадянин Німеччини ОСОБА_7, який на підставі постанови Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.03.2010р. знаходився в слідчому ізоляторі м.Дніпропетровська. Заява обґрунтована тим, що на території республіки Білорусь ОСОБА_7 переслідують за політичними мотивами, оскільки він неодноразово фінансував та підтримував опозиційні організації, які протистоять білоруському режиму, є противником діючого в Білорусії режиму, та йому відомі факти корупції та хабарництва високопосадовців республіки Білорусії.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про біженців", 09.04.2010р. наказом № 5 заяву було прийнято до розгляду.
23.04.2010р. повідомленням сектору міграційної служби у Дніпропетровській області № 17-9-76, яке було отримане позивачем 27.04.2010 р., було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
06.05.2010р. ОСОБА_7, була подана скарга на відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця до Державного комітету України у справах національностей і релігій.
29.05.2010 р. Державний комітет України у справах національностей і релігій надав відповідь за № 9/1-27-383 від 20.05.2010р., якою відмовив у розгляді скарги пославшись на Постанови КМУ від 29.07.2009 р. № 810 та роз'яснив, що згідно з чинним законодавством України будь-які дії/бездіяльність органу виконавчої влади може бути оскаржено до суду в установленому порядку.
В судовому засіданні представник позивача, також зазначив, що Сектор міграційної служби у Дніпропетровській області своїм повідомленням від 23.04.2010р., порушив Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», яка використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, оскільки заяви є обґрунтованими, якщо заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів, твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою.
Суд не погоджується з доводами позивача та вважає, що відповідачі діяли у відповідності до норм законодавства з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача із заявою про надання статусу біженця від 09.04.2010р. Сектором міграційної служби у Дніпропетровській області були вчинені всі необхідні заходи та дії для її об'єктивного розгляду, в результаті яких було встановлено наступне.
В ході проведеної 14 квітня 2010 року співбесіди ОСОБА_7 пояснив, що він є громадянином Німеччини, народився в Росії, а в 1999 році виїхав в Німеччину і в 2004 році одержав громадянство цієї країни. 22.02.2010р. він прибув в Україну легальним шляхом у службове відрядження по паспорту громадянина Німеччини НОМЕР_1.
Статтею 9 Закону України «Про біженців» встановлений порядок порушення клопотання про надання статусу біженця, де зазначено, що особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України.
Отже, вказані обставини свідчать про те, що наміру набуття статусу біженця в Україні як передбачено ст. 9 Закону позивач не мав.
Як було встановлено, тільки після затримання ОСОБА_7 правоохоронними органами України, він звернувся з заявою про набуття статусу біженця в Україні. Своє звернення він мотивував тим, що існує вірогідність його екстрадиції до республіки Білорусії, де можуть бути порушені його права та існує загроза життю, незважаючи чи на те, що він державною, політичною або громадською діяльністю на території Білорусії не займається. З його слів він матеріально підтримував опозиційні фонди в Польщі, Німеччині. В період с 1998р. по 2000р. періодично приїздив до республіки Білорусії де приймав участь у трьох демонстраціях в 2000 р.
Отже, зі вказаних обставин не вбачається, що позивач був активним учасником опозиційного руху в республіки Білорусь.
Згідно до ст.1 Закону України «Про біженців», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Країна громадянської належності - країна, громадянином (підданим) якої особа є. За умови, коли особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є.
10.04.2010р. на адресу міграційної служби з Дніпропетровської обласної прокуратури надійшли копії матеріалів на ОСОБА_7 в яких говориться про те, що він розшукується правоохоронними органами Республіки Білорусь для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення на території Білорусії кримінальних злочинів у вигляді - утворення злочинної організації, зловживання владою або службовими повноваженнями, одержання та дача хабара. Генеральна Прокуратура Білорусії не має мети переслідувати позивача за політичні переконання і тим самим гарантує йому захист від переслідувань зазначених Міжнародною Конвенцією 1950 р. «Про статус біженця».
Про те, що проти позивача порушено правоохоронними органами Р.Білорусії кримінальну справу, він знав ще в липні 2008 року і за захистом своїх прав в державні органи Німеччини не звертався, незважаючи на те, що Німеччина є учасницею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з 1950 року. За інформацією бюро у справах демократії, прав людини та праці від 11 березня 2010 року на території Німеччини не було зафіксовано наявності порушення прав людини.
Отже, з пояснень позивача вбачається, що до прибуття в Україну він перебував в третій безпечній країні, якою є Німеччина, так як ця країна є учасницею Конвенції про захист прав люди і основоположних свобод з 1950 року.
Відповідно до ч.7 ст.10 Закону України «Про біженців» статус біженця не надається особі яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
Також, інформація Генеральної Прокуратури Білорусії, свідчить про те, що громадянин Німеччини ОСОБА_7 до прибуття на територію України скоїв тяжкі злочини.
Згідно до ч.3 ст.10 Закону України «Про біженців» статус біженця не надається особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів
Позивачем було зазначено, що ним була зроблена реальна спроба обґрунтувати свою заяву, про надання статусу біженця. Проте, з огляду на вищевказані обставини вбачається, що в заяві, яка надійшла через законного представника на адресу сектору міграційної служби про надання статусу біженця заявником жодної обставини, передбаченої ст.1 Закону «Про біженців» наведено не було.
З метою більш досконалого вивчення обставин, за яких ОСОБА_7 звернувся з заявою про надання йому статусу біженця, 20 квітня 2010 року з ним було проведено додаткову співбесіду, в ході якої позивач не назвав причин, за яких звертається за наданням йому статусу біженця в Україні, та не зміг пояснити яка загроза його життю і здоров'ю і від яких державних органів Білорусії надходить.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що сектором міграційної служби у Дніпропетровській області було вжито всіх заходів для встановлення обставин за якими позивач звернувся з заявою про надання статусу біженця.
Також, суд вважає недоречним посилання представника позивача на порушення відповідачем-1 вимог ст.14 Закону України «Про біженців», оскільки вказана стаття Закону відносно ОСОБА_7 не застосовувалась, так як йому було відмовлено в оформлені документів відповідно до абзацу 6 ст. 12 Закону України «Про біженців».
Щодо позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльність Державного комітету України у справах національностей та релігій у зв'язку з неприйняттям рішення за розглядом скарги на відмову Сектору міграційної служби у Дніпропетровській області в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, то суд вважає, що дана вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке:
Відповідно до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. № 201, комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед основних завдань якого є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, забезпечення захисту прав національних меншин України, депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, а також у сфері релігії, відносин із церквою і релігійними організаціями.
Статтею 6 Закону України "Про біженців" встановлено, що до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема віднесено: прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; розгляд скарг на рішення органів міграційної служби про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, скасування зазначених рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців. Проте, відповідно до Постанови КМУ від 29.07.2009р. № 810 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМУ», було внесено зміни до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, який затверджений постановою КМУ від 14.02.2007р. № 201, згідно яких Держкомнацрелігій призупинив прийняття рішень за скаргами шукачів притулку, видачу довідок про оскарження рішень органів міграційної служби, довідок про оскарження рішень Держкомнацрелігій у судовому порядку, а також прийняття рішень щодо надання статусу біженця в Україні на невизначений термін. Таким чином, Державним комітетом України у справах національностей та релігій правомірно не було прийнято скаргу Громадянина Німеччини ОСОБА_7 від 06.05.2010р., на повідомлення Сектору міграційної служби у Дніпропетровській області від 23.04.2010р., оскільки на даний час Держкомнацрелігій не має для цього відповідних повноважень.
З урахуванням того, що надана позивачем інформація про політичний стан в Р.Білорусії носить більш загальний характер і безпосередньо його не стосується, у зв'язку з відсутністю у громадянина Німеччини ОСОБА_7 цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, зазначених ст.1. Закону України «Про біженців», колегія суддів доходить висновку, що відповідачем цілком правомірно на підставі абз. 6 ст.12 Закону України „ Про біженців" було прийняте рішення про відмову в оформленні документів щодо надання ОСОБА_7 статусу біженця.
Вимоги позивача про зобов'язання Сектору міграційної служби у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_7 про надання статусу біженця у відповідності до Закону України «Про біженців» суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Громадянина Німеччини ОСОБА_7 до Сектору міграційної служби у Дніпропетровській області, Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання неправомірною бездіяльність, визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку встановленому ст. 186 КАС України.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України.
Повний текст постанови складений < Текст >
Головуючий < (підпис) >
Суддів
< Список >
< Список >
< Список >О.В. Врона
М.В.Барабаш
Л.Є. Букіна
< ПІБ Судді >
< ПІБ Судді >