26 серпня 2010 р. № 47/36
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:Першикова Є.В.,
суддів:Коробенка Г.П.,
Жаботиної Г.В.,
розглянула
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ферум Фрахт-Україна" (далі -Товариство)
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від18.05.10
у справі№ 47/36
господарського судуміста Києва
за позовомфізичної особи -підприємця ОСОБА_4 (далі -Підприємець)
доТовариства
простягнення 3 890,30 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:не з'явились;
- відповідача:Пиш'єв І.М. (за дов. б/н від 16.08.10);
Гайдукевич І.І. (директор Товариства).
Ухвалою від 03.08.10 колегії суддів у складі головуючого - Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційна скарга Товариства б/н від 18.06.10 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 26.08.10.
Зазначена ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 26.08.10 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 26.08.10 представники Підприємця не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 26.08.10 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, за участю представників Товариства.
У зв'язку з перебуванням суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. у відпустках, розпорядженням від 18.08.10 заступника Голови Вищого господарського суду України для касаційного перегляду справ, призначених до розгляду у судовому засіданні на 26.08.10 колегією суддів у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Коробенко Г.П., Жаботина Г.В., яка переглядає справу по суті.
Про вказані обставини присутніх представників сторони повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу по суті, не заявлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.08.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 03.02.10 господарського суду міста Києва (суддя Станік С.Р.) позовні вимоги Підприємця задоволено частково.
З Товариства на користь Підприємця стягнуто 2 100,00 грн. основного боргу, 1 068,47 грн. пені, 83,07 грн. державного мита та 192,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою від 18.08.10 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Лосєва А.М., суддів -Мартюк А.І., Зубець Л.П.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 03.02.10 господарського суду міста Києва -без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується факт надання Підприємцем послуг Товариству з перевезення вантажу по маршруту: Німеччина -Україна на суму 26 400,00 грн., в т.ч. 2 100,00 грн. штрафу за понаднормовий простій автомобіля. При цьому Товариством підтверджено прийняття такої послуги шляхом підписання акту приймання-передачі послуг, всупереч чому частина суми у розмірі 2 100,00 грн. сплачена не була.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій, з урахуванням уточнень, просить рішення від 03.02.10 господарського суду міста Києва та постанову від 18.05.10 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 43, ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 38, ст. 43, п. 2 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 26.08.09 від Підприємця письмового відзиву на касаційну скаргу не надійшло, разом з тим згідно ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 18.11.08 між Підприємцем та Товариством було укладено договір № 12 на здійснення транспортно-експедиторських послуг (далі -Договір), згідно умов п.п. 1.1, 3.1 якого Товариство від свого імені та за рахунок замовника замовляє, а Підприємець, діючи від свого імені та за рахунок Товариства, забезпечує здійснення послуг по організації та доставці вантажів у міжнародному та міжміському сполученнях, з наданням транспортних послуг перевізником, довіреною особою якого він являється. Товариство надсилає Підприємцю не пізніше п'яти днів до початку завантаження заявку на перевезення вантажу.
Судами встановлено, що у п.п. 6.1 - 6.3 Договору сторони передбачили, що оплата за перевезення проводиться Товариством платіжним дорученням на розрахунковий рахунок Підприємця протягом десяти банківських днів з дня отримання рахунку Підприємця з доданим оригіналом акта виконаних робіт, податкової накладної, СМR накладної чи товарно-транспортної накладної, яка підтверджена печатками, штампами одержувача. За кожну добу прострочення сплати рахунків Товариством сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості. Якщо прострочення в погашенні заборгованості перевищує 90 календарних днів з дня виставлення рахунку на сплату послуг, то Товариство додатково сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Вартість кожного перевезення узгоджується сторонами додатково у кожному окремому випадку та вказується у заявці на перевезення яка є невід'ємною частиною Договору.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі заявки б/н від 18.11.08 до Договору, Підприємець надав одержувачу (Товариству) транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу по маршруту: Німеччина -Україна. При цьому, встановлено, що вартість фрахту становила 26 400,00 грн.
Разом з тим, судами встановлено, що факт надання Підприємцем вказаних послуг з перевезення вантажу підтверджується СМR, які містять підпис уповноваженої особи та відбиток печатки вантажоодержувача із зазначенням дати отримання вантажу -02.12.08.
Судами першої та апеляційної інстанцій взято до уваги, що обґрунтовуючи свої вимоги, Підприємець зазначав про те, що 06.12.08 він виставив Товариству для сплати рахунок № СФ-0000057 від 02.12.08 на загальну суму 26 400,00 грн. та надав акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000057 від 02.12.08 на суму 26 400,00 грн.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Товариство отримало перелічені документи 09.12.08, про що свідчать відповідні відмітки на поштовому повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення за № 509762 від 06.12.08 та підписало акт здачі-приймання виконаних робіт від 02.12.08 на суму 26 400,00 грн.
Також, встановлено, що в період з 18.12.08 по 27.02.09 Товариство перерахувало на користь Підприємця грошові кошти за надані транспортно-експедиторські послуги у розмірі 24 300,00 грн., однак решта суми Товариством сплачена не була.
Судами враховано, що 25.03.09 Підприємець звернувся до Товариства з претензією за вих. № 07 від 24.03.09, в якій вимагав сплатити заборгованість за Договором та заявкою б/н від 18.11.08 у сумі 2 870,69 грн., однак дане звернення було залишене Товариством без задоволення та реагування, у зв'язку з чим Підприємець звернувся з позовом у даній справі.
Вирішуючи спір, попередні судові інстанції вказали, що твердження Товариства про те, що заборгованість, про стягнення якої Підприємцем заявлено вимоги, є заборгованістю за простій автомобіля і дана сума не оформлювалась належним чином до сплати, не виставлявся відповідний рахунок за простій автомобілю, а тому вона не підлягає оплаті, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, Товариством підписано без жодних зауважень та/або заперечень наданий Підприємцем акт виконаних робіт № ОУ-0000057 від 02.12.08 на суму 26 400,00 грн., до складу якої включено в тому числі спірний штраф за понаднормативний простій автомобіля у розмірі 2 100,00 грн. При цьому належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство зверталось до Підприємця із зауваженнями або запереченнями відносно наданих послуг до попередніх судових інстанцій надано не було.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує положення ст. 627 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також, враховується, що згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Положення гл. 65 Цивільного кодексу України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом ст.ст. 931, 932 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Щодо посилань скаржника на недійсність договору транспортування у зв'язку з недосягненням сторонами згоди щодо усіх істотних умов, то судом касаційної інстанції вони не можуть бути враховані, оскільки Товариство з відповідним зустрічним позовом у межах даної справи не зверталось.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ферум Фрахт-Україна" б/н від 18.06.10 залишити без задоволення.
Постанову від 18.05.10 Київського апеляційного господарського суду у справі № 47/36 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді:Г.Коробенко
Г.Жаботина