07 вересня 2010 р. № 2-7/5019-2008
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді:
суддів:Кравчука Г.А.,
Мачульського Г.М.,
Шаргала В.І.
розглянувши матеріали
касаційної скаргиЯлтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2008р.
на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 року
у справі№2-7/5019-2008
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру електрозв'язку №5 Кримської філії ВАТ "Укртелеком"
до Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим
про стягнення 596952,37 грн.
Касаційна скарга Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим оформлена з порушенням вимог розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України, тому не приймається Вищим господарським судом України до касаційного провадження з наступних підстав.
Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 02.07.2008 року позов задоволений частково, з Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру електрозв'язку №5 Кримської філії ВАТ "Укртелеком" стягнуто 353993,22 грн. основного боргу, 25467,93 грн. пені, 43122,26 грн. -3% річних, 169064,16 грн. інфляційних втрат та відповідні судові витрати.
При цьому, представник відповідача був присутнім в судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання та вступною частиною рішення суду ( а.с. -147-153 т.1).
За заявою відповідача ухвалою господарського суду Автономної республіки Крим від 18.12.2008 року Ялтинському міському управлінню Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим надано розстрочку виконання вищезазначеного судового рішення в частині стягнення 597 681 грн. на шість місяців, а саме: з січня по червень 2009 року із щомісячною сплатою 99613, 50 грн.
При цьому, представник відповідача також був присутнім в судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання та вступною частиною рішення суду ( а.с. -23-24 т.2).
Таким чином, лише у травні 2010 року Ялтинським міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим до Севастопольського апеляційного господарського суду подана апеляційна скарга на вищезазначене судове рішення.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 року відмовлено у прийнятті названої апеляційної скарги з підстав пропуску скаржником встановленого ст. 93 Господарського процесуального кодексу України тримісячного терміну, протягом якого можливе відновлення строку для подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням господарського суду та ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач 14.06.2010 року ( поштовий штемпель на конверті, в якому надіслана скарга) звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить названі судові акти скасувати.
Відповідно до вимог ст.ст. 107, 11113 Господарського процесуального кодексу України, сторони мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду що набрало законної сили, ухвалу господарського суду та постанову апеляційного суду, тобто перегляд конкретного судового рішення здійснюється в окремому касаційному провадженні на підставі подання окремої касаційної скарги. Винятковими є випадки оскарження стороною постанови апеляційного господарського суду, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
За приписами пункту 2 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга повинна містити найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови, тобто у касаційній скарзі має бути чітко визначено який процесуальний документ та якої судової інстанції оскаржується.
Враховуючи вищезазначене, касаційна скарга повинна містити відповідні вимоги особи, що подала касаційну скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при прийнятті судовою інстанцією оскаржуваного документу (рішення, постанови, ухвали) цієї інстанції (п.4 ст. 111 ГПК України).
Судова колегія Вищого господарського суду України зауважує на тому, що розгляд по суті касаційної скарги на ухвалу апеляційної інстанції та касаційної скарги на рішення місцевого суду тягнуть за собою різні процесуальні наслідки. Зокрема, при скасуванні ухвали апеляційної інстанції апеляційна скарга разом зі справою направляється до апеляційного господарського суду для розгляду по суті (в такому разі оскаржуване рішення вважається таким, що не набрало законної сили ( див.ст.85, 107 ГПК), при скасуванні рішення господарського суду повноваження касаційної інстанції визначаються нормами ст.1119 вказаного Кодексу.
У поданій касаційній скарзі касатор просить:
- скасувати ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 року, якою скаржнику відмовлено в прийнятті апеляційної скарги у зв'язку з пропуском встановленого ст. 93 названого Кодексу тримісячного терміну, протягом якого можливе відновлення строку для подання апеляційної скарги;
- скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2008р., однак, при цьому клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подання касаційної скарги відсутнє.
Тобто вимоги касаційної скарги не відповідають наведеним нормам.
Відповідно до вимог ст. 46, ч.4 ст. 111 Кодексу до касаційної скарги додаються докази сплати державного мита у визначеному законом порядку і розмірі.
З вимогами норм статті 46 цього Кодексу кореспондуються приписи пункту 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України №15 від 22.04.1993 р. та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 19.05. 1993р. за №50, відповідно до яких при перерахуванні мита з рахунку платника до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту “Зараховано в доход бюджету ______ грн.(дата). Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.
Подане платіжне доручення від 14.06.2010 року №25 (банк платника -Кр РФ ОАО "Кредобанк") не містить відповідного напису, тобто скаржником не дотримані вимоги вищенаведеного законодавства стосовно порядку сплати державного мита, що справляється при зверненні до касаційної інстанції, тому вказане доручення не приймається судовою колегією як належний доказ сплати державного мита.
Отже, до скарги не додано документу, що підтверджує сплату державного мита у визначеному законом порядку.
Наведені порушення норм розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України є підставою для повернення касаційної скарги без розгляду.
Касаційна інстанція зауважує на тому, що відповідно до приписів частини 3 статті 111 3 Господарського процесуального кодексу України після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4, 6 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу в загальному порядку, а також враховуючи вимоги ст. ст. 53, 109, 110 зазначеного Кодексу.
Керуючись статтями 86, 111, пунктами 4, 5 6 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 року у справі №2-7/5019-2008 повернути скаржнику без розгляду.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало