Справа № 2-2979/10
13 вересня 2010 року Оболонський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Махлай Л.Д.
при секретарях Поліщук А.Л., Шаровар М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „Софткей-Україна” про визнання дій щодо зменшення розміру заробітної плати протиправними, стягнення недоотриманої заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
у березні 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом.
В обґрунтування позову зазначав, що 08.09.2003 року він на підставі рішення учасників відповідача був призначений на посаду директора. З 01.02.2009 року його фактично було відсторонено власниками відповідача від управління рахунками підприємства, а 16.02.2009 року його було повідомлено в усній формі про те, що власниками відповідача було прийняте рішення про тимчасове призупинення виконання ним обов'язків директора та відсторонення від управління рахунками в банках.
Надалі, 08.06.2009 року його в усній формі повідомили, що зборами учасників товариства прийнято рішення про його звільнення.
Таким чином, останнім його робочим днем було 08.06.2009 року, але до теперішнього часу йому не виплачено належних сум заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.
Крім того, йому безпідставно зменшено розмір заробітної плати: починаючи з січня 2009 року з 6 157 грн. до 3 000 грн. Вважає зменшення розміру заробітної плати з грубим порушенням норм чинного законодавства.
Таким чином, відповідач повинен йому виплатити недоотриману заробітну плату за період з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року в розмірі 3 157 грн., за період з 01.02.2009 року по 28.02.2009 року - 4 511 грн.; невиплачену заробітну плату за період з 01.03.2009 року по 08.06.2009 року в сумі 20 010 грн. 25 коп., грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за п'ять років роботи в сумі 40 783 грн. 97 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 08.06.2009 року до 23.03.2010 року в розмірі 67 252 грн. 62 коп.
Безпідставне та протизаконне зменшення розміру заробітної плати, безпідставне відсторонення від роботи та невиплата заробітної плати призвели до погіршення матеріального становища його родини, внаслідок чого в родині почалися сварки, скандали, що в свою чергу призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків та спричинило моральну шкоду, яку оцінює у 30 000 грн.
У зв'язку з викладеним просив визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру його заробітної плати, стягнути з відповідача на його користь зазначені суми.
Надалі позивач уточнив позовні вимоги не змінюючи підстави позову та просив визнати дії відповідача щодо зменшення розміру заробітної плати такими, що порушують норми трудового законодавства, стягнути з відповідача на його користь недоотриману заробітну плату з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року - 3 157 грн., з 01.02.2009 року по 13.02.2009 року - 3 078 грн. 50 коп., компенсацію за всі невикористані відпустки 138 днів з 08.09.2003 року по 08.06.2009 року - 40 123 грн. 12 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку з 08.06.2009 року по 17.07.2010 року - 60 996 грн. 81 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 30 000 грн.
Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позов з підстав, викладених у позовній заяві та уточненнях до неї та просили задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивач працював директором товариства за сумісництвом. З 16.02.2009 року перестав з'являтися на робочому місці, а тому за рішенням зборів учасників товариства від 10.03.2009 року та відповідно до наказу від 10.03.2009 року позивач був звільнений за ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули з 16.02.2009 року та з ним було проведено повний розрахунок і виплачені всі суми, належні при звільненні. У день звільнення позивач не працював, а після звільнення будь-яких вимог про проведення розрахунку чи оспорювання суми розрахунки при звільненні не звертався. Оскільки позивач щорічно брав відпустку для відпочинку, що підтверджується даними його закордонних паспортів, але не оформляв це відповідними наказами, вважає вимоги про виплату компенсації за невикористані відпустки безпідставними.
31.12.2008 року позивачем як директором товариства було видано наказ про затвердження штатного розкладу з 01.01.2009 року, яким було зменшено розміри заробітної плати. Рішенням зборів учасників товариства від 02.01.2009 року таке рішення було схвалено. А тому позивач знав про зменшення заробітної плати.
Крім того, вказав, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно з рішенням зборів учасників ТОВ «Софткей-Україна» від 08.09.2003 року ОСОБА_1 призначений на посаду директора товариства. Дане рішення не містить даних про призначення на цю посаду позивача за сумісництвом, проте сам позивач визнає той факт, що він працював у відповідача за сумісництвом, про що зазначено у позовній заяві (а.с.119).
Згідно з актами від 16,17,18,19,20,27 лютого 2009 року, 10.03.2009 року позивач був відсутній на робочому місці у ці дні протягом всього робочого дня ( а.с.38-44).
У зв'язку з цим рішенням зборів учасників товариства від 20.02.2009 року виконуючим обов'язки директора товариства було призначено Обручева О.Є.
Згідно з ч. 1 ст. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом. одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Згідно з рішенням зборів учасників товариства від 10.03.2009 року та відповідно до наказу від 10.03.2009 року № 14/1-03/2009 позивач був звільнений з роботи з 16.02.2009 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (а.с.50, 51).
10.02.2009 року та 03.03.2009 року відповідач виплатив позивачу заробітну плату за січень, за відпрацьовані дні лютого 2009 року та компенсацію за невикористану відпустку за 2009 рік, що підтверджується розрахунковими листами (а.с. 55, 56) та випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 122). Позивач будь-яких заяв до відповідача щодо неправильності проведеного розрахунку не подавав та до суду у встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк не звернувся.
Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відпустки» щорічна основна і додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило до закінчення робочого часу.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним щорічні відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 4 цієї статті та згідно зі ст. 24 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше 24 календарних дні. Таким чином, працівник повинен використати щорічну відпустку тривалістю не менше 24 календарних дня в натурі та якщо щорічна відпустка перевищує такий термін або працівник має право на додаткові відпустки, тоді він одержує суб'єктивне право на грошову компенсацію за іншу частину невикористаних днів щорічної відпустки. Однак реалізувати це право можна лише в тому випадку, якщо працівник готовий реально використати щорічну основну відпустку тривалістю не менше 24 календарних дні. І тільки у тому випадку, коли працівник побажає одержати лише частину щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних дня, а за іншу частину основної відпустки - одержати грошову компенсацію, він повинен вести з власником переговори на предмет надання не всієї щорічної відпустки, а лише частини.
Позивач, будучи директором товариства та виконуючи обов'язки керівника, до яких входило і дотримання вимог трудового законодавства відносно себе вимоги вищезазначених норм щодо надання відпусток не виконував та фактично сам відносно себе порушував трудове законодавство. Будь-яких доказів того, що основна щорічна відпустка позивача перевищувала 24 календарних дня або про те, що він мав право на додаткову відпустку позивач не надав.
Крім того, з копій закордонних паспортів позивача вбачається, що позивач щорічно брав дні відпочинку. Сам позивач у судовому засіданні визнав, що частина його виїздів за межі України стосується саме виїзду на відпочинок, а частина - є виїздом у відрядження для ведення переговорів. Проте, будучи директором товариства позивач не видавав наказів ні про свої відпустки, ні про відрядження, ніякі кошти на виїзд у відрядження не нараховувалися.
За таких обставин підстав для стягнення компенсації за невикористані відпустки за весь час роботи позивача немає. Відповідно до розрахункового листа за лютий 2009 року компенсація за дні невикористаної відпустки щодо останнього року роботи позивачу була нарахована та виплачена.
Згідно зі ст. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Згідно з наказом № 38/1-10/2008 від 29.10.2008 року у зв'язку зі зниженням ринкового попиту на продукцію підприємства з 01.01.2009 року затверджено новий штатний розклад та заступника директора зобов'язано забезпечити ознайомлення працівників з новими розмірами оплати праці (а.с.116). Даний наказ не підписаний позивачем, проте містить підписи працівників товариства, які були ознайомлені з наказом. Відповідно до штатного розкладу оклад директора з 01.01.2009 року склав 3 000 грн. Наказом № 42-12/2008 від 31.12.2008 року затверджено новий штатний розклад з 01.01.2010 року та даний наказ підписаний позивачем як директором товариства (а.с. 105). Відповідно до штатного розкладу оклад директора з 01.01.2010 року склав 3000 грн. Позивач у судовому засіданні зазначив, що він видавав накази про затвердження штатного розкладу на кожний місяць та відповідачем до його наказу долучено штатний розклад з іншими сумами, ніж було затверджено ним. Проте, такі доводи доказами не підтверджені. Натомість, позивач зазначив, що не підписав наказ від 29.10.2008 року, оскільки не був згоден з рішенням засновників щодо зменшення заробітної плати. Такі пояснення позивача свідчать про належне ознайомлення його з новими умовами оплати праці за два місяці до їх зміни. Той факт, що позивач не був згоден з новими умовами оплати праці та з тим, що змінювати такі умови має право він, як директор, а не засновники на висновки суду не впливають, оскільки встановлення умов оплати праці, якщо заробітна плата при цьому не складає меншого розміру, ніж визначений законом як мінімальний, є внутрішньогосподарською діяльністю самого товариства та визначення правомірності чи неправомірності встановлення таких умов праці не відноситься до компетенції суду.
Суд не приймає до уваги надані позивачем протоколи загальних зборів учасників товариства від 16.02.2009 року відповідно до якого тимчасово було призупинено виконання обов'язків позивача як директора товариства та протоколу від 08.06.2009 року відповідно до якого звільнено позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри, оскільки питання законності звільнення з роботи позивача не було предметом судового розгляду, а висновків суду щодо тих позовних вимог, які є предметом судового розгляду дані докази не спростовують.
Позивач надав не завірену належним чином копію протоколу зборів учасників товариства від 02.01.2009 року та штатний розклад як додаток до цього протоколу. Відповідно до цього штатного розкладу оклад директора товариства з 01.01.2009 року встановлено у розмірі 3 330 грн. Суд критично відноситься до зазначених документів, оскільки сам позивач у позові та у судовому засіданні вказував на те, що його оклад з 01.01.2009 року за зміненим штатним розкладом склав 3 000 грн. а не 3 330 грн.
Оцінюючі всі зібрані у справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивач був завчасно повідомлений про зміну умов оплати праці, отримав належні при звільненні суми у встановлений законом строк та не має права на отримання компенсації за невикористані відпустки за весь період роботи, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. 83, 102-1, 103, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про відпустки», ст. ст. 10, 11,60, 88, 213-215 ЦПК України, суд
У задоволення позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя підпис
Рішення не набрало законної сили.
Копія вірно
Суддя