Справа № 2-430/10
17 червня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді Яровенко Н.О.
при секретарях Бондар О.П., Щербині Н.А., Арюліній А.С.
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Києві цивільну справу за позовом Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та і інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення ,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та і інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення посилаючись на те, що у січні 2005 року відповідачі були поселені в рахунок ліміту вільної житлової площі в гуртожиток підпорядкований ДП «ДВРЗ» за адресою: АДРЕСА_1. В добровільному порядку відповідач відмовляється виселятись зі спірної кімнати. Відмова відповідачів виселитись є незаконною та необґрунтованою, оскільки відповідачі немають будь-яких законних підстав для подальшого проживання на зайнятій житловій площі і мають бути виселені без надання іншого житлового приміщення, так як в гуртожитку позивача мають право проживати виключно працівники підприємства, а відповідачі не знаходиться в трудових відносинах з позивачем.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просить суд виселити ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з житлового приміщення в АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Відповідачі та їх представники в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що відповідачі були поселенні в гуртожиток на підставі ордеру. В гуртожитку з моменту поселення зареєстровані. За комунальні послуги сплачують постійно. Після розірвання шлюбу в гуртожитку залишилась проживати ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_3. ЇЇ як одиноку мати не можна виселяти з гуртожитку. ОСОБА_4 заперечуючи проти позову пояснив, що він на даний момент живе в селі у матері, оскільки вона хворіє та потребує постійного догляду.
Представник 3-ої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, відповідно до листа начальника управління Дніпровського РУ ГУ МВС України керівництво Дніпровського РУ ГУ просило про виділення кімнати ОСОБА_4 в одному з гуртожитків, які перебувають на балансі ДВРЗ (а.с.7) В подальшому 25.01.2005 року ОСОБА_4 був виданий ордер на поселення в гуртожиток по вул.АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 та дочкою ОСОБА_3 (а.с.8).
Згідно довідки форми № 3 відповідачі з 2005 року, тобто з моменту вселення, і по даний момент зареєстровані в АДРЕСА_1 (а.с.6).
Наполягаючи на позові представник позивача пояснив, що право на проживання в гуртожитку, що знаходиться на балансі позивача мають виключно працівники підприємства, інші особи можуть бути виселені, крім тих категорій, що визначені ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення. Відповідачі немають законних підстав для подальшого проживання в гуртожитку.
Статтею 42 Конституції України передбачено, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішення суду.
Оскільки, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на законних підставах вселені в гуртожиток, тривалий час зареєстроваіа та фактично проживають в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1, а саме з 2005 року, та немають власного житла - на них розповсюджується сфера дії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Статтею 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менше як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми.
Відповідно до ст.19 цього ж Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.
За таких обставин підстав для виселення немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 8, 19 Закону України ««Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст.ст. 10, 58, 60, 88, 131, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
В Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та і інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення відмовити.
До суду може бути подана заява про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя