"31" серпня 2006 р. справа № 4/161
За позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Чернівецький цегельний завод № 1»
про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів -29129,64 грн.
Суддя О. Г. Проскурняк
Секретар судового засідання О. С. Тинок
Представники:
Від позивача - Лінецький Р.І.
Від відповідача - Алексюк І.Д.
В засіданні приймали участь
СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Чернівецький цегельний завод № 1» про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 29129,64 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця. Далі позивач стверджує, що на підставі поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік» середньо облікова чисельність штатних працівників складає 199 осіб, тому норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів складає 8 осіб, однак на підприємстві працевлаштовані лише 4 інваліди, тобто не дотримано норматив щодо створення 4 робочих місць для інвалідів. Позивач зазначає, що згідно статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ та пунктам 3 -5 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку сплати підприємствами ( об'єднаннями ), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» від 28 грудня 2001 року № 1767 визначено, що підприємства де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, сплачують на користь відділення Фонду штрафні санкції не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Позивач вказує, що відповідач суму штрафу не перерахував, а тому повинен сплатити на користь позивача штрафні санкції у розмірі 29129,64 грн.
Відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує, що на підприємстві створено 10 робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що інформовано Чернівецький міський центр зайнятості, при цьому, надсилались листи до обласної МСЕК щодо участі їх представників в роботі комісії по атестації робочих місць. Так, відповідач стверджує, що на створенні місця працевлаштовано 6 інвалідів при нормативі 8 робочих місць.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Згідно частини 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
У відповідності до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2005 році середньооблікова чисельність штатних працівників складає 199 осіб. Тобто норматив робочих місць для інвалідів становить 8 чоловік.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Як вбачається з наказу № 147 від 31 грудня 2004 року, відповідач наказав відповідно створити 10 робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році. Наказом № 63 від 4 травня 2005 року на підприємстві створено комісію з атестації робочих місць для інвалідів. Листами № 82, № 179 від 31 травня, 28 листопада 2005 року відповідач повідомляв обласний МСЕК про необхідність направлення їх працівників для участі в роботі комісії по атестації робочих місць для інвалідів. Згідно звітів форми 3П-Н, відповідач щомісячно повідомляв Чернівецький міський центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у працевлаштуванні інвалідів. Розроблено заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, що включено до колективного договору.
Згідно наказів про прийняття на роботу № 223, 148, 147, 110, копій трудових книжок, копій посвідчень інваліда № 380792, 339045 350349,497335,383003, відомостей про отримання заробітної плати, особових карток на підприємстві працювало у 2005 році шість інвалідів.
Так, відповідач виконав всі необхідні умови щодо створення чотирьох робочих місць для працевлаштування інвалідів про що інформував відповідні установи, однак інваліди в необхідній кількості не направлялись, що унеможливило виконання підприємством нормативу з працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 і пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, слід дійти висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875 та пункті 10 Положення.
Позивачем не надано суду доказів направлення інвалідів для працевлаштування на підприємство.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку у задоволенні позову, відмовити.
Керуючись 94, 158, 160 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні позову, відмовити .
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення строку. У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Відповідно до статті 185, частини першої - третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної заяви або апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану постанову. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 60 цього Кодексу-з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О. Г.Проскурняк