Справа № 420/10180/22
26 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, -
25 липня 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, в якій представник позивача просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.06.2019 року по 23.06.2022 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2022 року справа № 420/10180/22 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 01.08.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працював з 07.11.2015 року на посадах поліцейського роти № 1 батальйону № 2 управління патрульної поліції у місті Одесі та молодшого інспектора відділу озброєння патрульної поліції в Одеській області. 05.06.2019 Позивач звільнений з органів поліції. Департаментом патрульної поліції не було виплачено Позивачеві грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 05.06.2019 (включно) та заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 (включно). Вважаючи вказану бездіяльність Відповідача неправомірною, Позивач звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 по справі № 420/11683/21, з урахуванням постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07 листопада 2015 року по 13 червня 2018 року (включно); зобов'язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07 листопада 2015 року по 13 червня 2018 року (включно); визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року (включно); зобов'язано Департамент патрульної поліції здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року (включно). На виконання вказаного рішення суду 23.06.2022 Відповідачем було виплачено Позивачеві грошові кошти у сумі 9011,43 грн. в якості доплати за службу в нічний час за період з 07 листопада 2015 року по 13 червня 2018 року (включно) та заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року, що підтверджується квитанцією з банку про зарахування коштів на рахунок Позивача, яка додається до даної позовної заяви. Отже, датою проведення Відповідачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні з Позивачем є 23.06.2022. Позивач вважає, що у даному випадку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за період з 05.06.2019 (дата звільнення Позивача) по 23.06.2022 (дата проведення остаточного фактичного розрахунку при звільненні Позивача).
16.08.2022 року відповідач подав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Середньоденний розмір грошового забезпечення становить: 12081,22 грн. + 11065,99 грн. / 61 день = 379,46 грн./день. В свою чергу за період з 05.06.2019 по 23.06.2022 (1114 день) позивач намагається стягнути з Департаменту патрульної поліції суму середнього заробітку, яка становить 379,46 грн. * 1114 день = 422718,44 грн. Однак, така сума є значно завищеною та неспівмірною із сумою основної заборгованості (9011,43 грн). Сума середнього заробітку більш ніж в 47 разів перевищує суму основної заборгованості. Відповідач вказує, що сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,13 % становить: 379,46 (середньоденний заробіток позивача) х 2,13 % = 8,08 грн. 8,08 грн. х 1114 (днів затримки розрахунку) 9001,12 грн.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 з 07.11.2015 року по 05.06.2019 року проходив службу в Департаменті патрульної поліції.
05.06.2019 року ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції.
При звільненні позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення та доплата за службу в нічний час.
Вважаючи, що відповідач при звільненні зі служби в поліції протиправно не виплатив індексацію грошового забезпечення та доплату за службу в нічний час, позивач звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року у справі № 420/11683/21:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 р. по 31.10.2017 р. (включно).
Зобов'язано Департамент патрульної поліції здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 р. по 31.10.2017 р. (включно).
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 року:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо доплати ОСОБА_1 за службу в нічний час за період з 07 листопада 2015 року по 05 червня 2019 року (включно) в розмірі 6972 грн. - скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким відповідні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07 листопада 2015 року по 13 червня 2018 року (включно).
Зобов'язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07 листопада 2015 року по 13 червня 2018 року (включно).
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року залишено без змін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписки по банківському рахунку кошти у сумі 9011,43 грн. від Департаменту патрульної поліції в рахунок індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час були сплачені на користь ОСОБА_1 23.06.2022 року.
Відповідно до положень ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Суд встановив, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року (включно) та грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 року по 13.06.2018 року (включно).
У зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час на підставі рішення суду, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2019 року по 23.06.2022 року.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейського зі служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Згідно положень ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд зазначає, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).
Відповідно до п. 57 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02), остаточне рішення від 04.10.2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
У п. 65 зазначеного вище рішення Суд зазначив, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.
Разом з цим, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15), висновок, викладений у рішенні Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Як вбачається із рішення Європейського суду з прав людини позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 Кодексу законів про працю України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, Європейський суд з прав людини у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 Кодексу законів про працю України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення Європейський суд з прав людини вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, Європейський суд з прав людини 1999-I).
Відповідно за висновком Європейського суду з прав людини не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Нормами ст. 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 року у справі № 420/11683/21, просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.06.2019 року по 23.06.2022 року.
Як вже було зазначено вище, відповідач виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 року у справі № 420/11683/21, перерахував на рахунок позивача 9011,43 грн. індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час 23.06.2022 року за його власним розрахунком.
Таким чином, Департамент патрульної поліції провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час поза межами строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 сформулювала висновок, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Суд встановив, що відповідач здійснив затримку по проведенню фактичного розрахунку з позивачем при звільненні на 1114 днів щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року (включно) та грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 року по 13.06.2018 року (включно).
Згідно з довідкою Департаменту патрульної поліції від 12.08.2022 року № 1352 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 перед звільненням складала 379,46 грн., яка розрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
В свою чергу, застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, суд виходить з наступного: позивач звернувся до суду з позовом щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час 07.07.2021 року, в той час як звільнення позивача мало місце 05.06.2019 року; відповідач заперечував проти права позивача на виплату індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час, а тому факт порушення цього права було встановлено лише під час судового розгляду 30.05.2022 року, виплачена 23.06.2022 року сума індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час у розмірі 9011,43 грн. набагато менша, аніж можлива сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні.
Суд зазначає, що істотність частки складової грошової допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 9011,43 грн. / 422718,44 (1114 * 379,46) грн. * 100 % = 2,13 %.
З огляду на наявну та очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних при звільненні позивача сум у розмірі 9003,90 грн. із розрахунку 379,46 грн. (середньоденний заробіток) х 2,13 % (істотність частки недоплаченої суми) х 1114 (днів затримки розрахунку).
Така сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 05.06.2019 року по 23.06.2022 року у сумі 9003,90 грн. шляхом зобов'язання нарахування та виплати йому цієї суми.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним, достатнім та адекватним в даному випадку, оскільки зобов'язання нарахувати та виплатити без зазначення певної суми коштів може спричинити виникнення нового спору щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд також враховує, що позивач свого розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не наводить та не спростовує зазначений у відзиві розрахунок відповідача, зокрема, ним не було подано відповіді на відзив.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, оскільки спір за заявленими вимогами (без визначення суми) задоволений судом.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. (а.с.6), ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч. 1 ст. 139 КАС України.
Суд дійшов висновку про стягнення з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судового збору у сумі 992,40 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити повністю.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 05.06.2019 року по 23.06.2022 року у сумі 9003 (дев'ять тисяч три) грн. 90 коп.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян