Справа № 420/12856/23
26 червня 2023 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Аракелян М.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
05 червня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надіслана засобами поштового зв'язку 30.05.2023 року) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати з 01.07.2022 року доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб»;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату з 01.07.2022 щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум;
розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження та надіслати на мою адресу належним чином засвідчену копію ухваленого судового рішення;
судові витрати розподілити відповідно до чинного законодавства та стягнути з відповідача сплачений за пред?явлення цього позову судовий збір.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/12856/23 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 07.06.2023 року адміністративний позов залишено без руху з підстав необхідності подання суду заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням причин поважності його пропуску та підтверджуючих доказів, або пояснень та доказів на підтвердження того, що строк не пропущено; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня вручення копії даної ухвали.
Копія ухвали суду від 07.06.2023 року отримана позивачем засобами поштового зв'язку 14.06.2023 року, отже недоліки позовної заяви підлягали виправленню (з урахуванням вихідних днів) у строк до 26.06.2023 року включно
20.06.2023 року до суду поштою надійшла заява позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з позовом.
В обґрунтування заяви позивач з посиланням на практику Європейського суду з прав людини зазначив, що віг не міг передбачити, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке покликане захищати права та законні інтереси громадян у сфері пенсійного та соціального забезпечення, може ці права порушувати. ОСОБА_1 не знає особливостей пенсійного законодавства, у зв'язку з чим не міг знати, що його права порушуються; пенсійний орган не сповіщав позивача про скасування з 01.07.2022 року щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. після виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі № 420/22461/21. Позивач дізнався про невідповідність розміру пенсії 22.04.2023 року, коли звернувся із запитом до органу ПФУ. Позивач звертає особливу увагу суду на приписи ч. З ст. 51 Закону № 2262-ХП, згідно якого перерахунок пенсій у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення або у зв'язку із введе,нням нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Таким чином, з врахуванням наведених висновків та обставин, позивач вважає, що строк звернення до суду з вказаним позовом не пропущено. Аналогічний висновок викладено в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023 року у справі №420/17518/22. Окрім того, Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, а трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanьles v,'Spain"). До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2019 у справі №160/2551/19.
У заяві викладено вимогу визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом в частині вимог, що охоплюють період з 01.07.2022 року по 29.11.2022 року та відкрити провадження у справі в частині вимог, що охоплюють цей період.
Розглянувши заяву позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з цим, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі “Рисовський проти України” підкреслено особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об'єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Крім того, кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 року). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов'язано з їх реалізацією.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Така позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, відповідно до ч.2 якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка має об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Верховний Суд у постанові від 02.03.2021р. у справі № 758/7700/17 зазначив, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, з моменту отримання грошових виплат, при отриманні від органу Пенсійного фонду України повідомлення про призначення пенсії, відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 р. у справі №340/1019/19).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19 наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Позивач повен був дізнатися (та мав таку можливість) про порушення своїх прав, починаючи з 01.07.2022 року, коли отримав пенсію за червень 2022 року у перерахованому за рішенням суду розмірі без доплати, тобто перебіг строку звернення з позовом про виплату їй доплати розпочався з 01.07.2022 року. Проте звернувся до пенсійного органу з проханням нарахувати та виплатити йому з 01.07.2021 року доплату до пенсії у розмірі 2000грн. відповідно до Постанови №713 лише у квітні 2023 року.
Позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк протягом часу з 01.07.2022 року до 30.05.2023 року, а також поцікавитись розміром своєї пенсії після перерахунку за рішенням суду до 22.04.2023 року (дата звернення із запитом до органу ПФУ).
Більш того, із заяви від 22.04.2023 року убачається, що на цю дату позивач вже був обізнаний про відсутність доплати 2000грн. за постановою Кабміну України №713 та її неотримання починаючи з липня 2021 року.
Така позиція суду не спростована доречними аргументами та доказами у заяві про поновлення строку, натомість, всупереч мотивам ухвали від 07.06.2023 року знов стверджується, що про порушення прав позивач дізнався тільки у квітні 2023 року.
Суд ще раз констатує, що станом на 22.04.2023 року позивач вже знав, що після перерахунку за рішенням суду його пенсії спірна доплата була припинена виплатою відповідачем, і це однозначно убачається із змісту його заяви від 22.04.2023 року, тому перебіг строку звернення до суду з позовом не може припадати на цю дату. Поважність причин зволікань із запитом до органу ПФУ позивачем не обґрунтована та не доведена.
Позивач міг звернутися до суду у визначений законодавством строк із позовом до ГУПФ України в Одеській області скориставшись послугами поштового відправлення або подати позовну заяву через підсистему «Електронний суд».
Суд відхиляє посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.09.2019 року у справі №160/2551/19, оскільки правові позиції щодо застосування норм КАС України стосовно підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом не підлягають застосуванню автоматично, не мають універсального характеру, без урахування обставин конкретної справи, що розглядається судом, на що звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 року у справі №154/3029/14-ц.
Посилання на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023 року у справі №420/17518/22 також не можуть слугувати підставою для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд обмежений у питанні поновлення строку звернення до суду з позовом в частині викладення підстав поважності причин пропуску цього строку, оскільки ч.1 ст.121 КАС України містить застереження, що суд поновлює строк, встановлений законом, за заявою учасника справи, на відміну від продовження строку, встановленого судом (ч.2 ст.121 КАС України, який може буди продовжений і з ініціативи суду). Така оцінка судом фактичних обставин справи та доказів не може свідчити про надмірний формалізм у підходах до вирішення питання поновлення строку, навпаки, на думку суду, сприяє юридичній визначеності у спірних правовідносинах та стимулює учасників процесу до добросовісного ставлення до реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, шляхом запобігання створенню штучних умов для поновлення строку звернення до суду з позовом, та використання прикладів судової практики з метою, що не відповідає обов'язку суду враховувати висновки щодо застосування норм права, а не відірвані від контексту фактичних обставин правові позиції суду касаційної інстанції.
Причини пропуску строку, наведені у заяві, суд оцінює як не пов'язані з конкретними обставинами, що стосуються саме позивача та свідчать про непереборний характер таких обставин в контексті можливості подати позовну заяву у встановлений законом строк, та про поважність причин пропуску строку.
Виходячи із встановлених обставин та враховуючи вищенаведені правові позиції суд вважає, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали звернення і не залежали б від волі позивача, із змісту заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, поданої позивачем на виконання ухвали суду від 07.06.2023р., не вбачається, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду. При цьому позивачем на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху вказані підстави, які визнані судом неповажними, а тому заява позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №420/12856/23 не підлягає задоволенню як необґрунтована (ч.1 ст.121 КАС України).
Суд також звертає увагу, що шляхом подання заяви про поновлення строку позивач (п.2 прохальної частини заяви) змінив фактично предмет позову у неналежний процесуальний спосіб, оскільки не була надана редакція виправленої позовної заяви, що корелюється з такими вимогами.
При цьому, позивач вправі подати до адміністративного суду новий позов, вимоги якого дозволяли б чітко визначити предмет та підстави позову.
Згідно п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 слід повернути позивачу відповідно до приписів ч. 2 ст. 123 КАС України.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 169, 243, 248, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали разом з позовною заявою та всіма додатками до неї надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення у повному обсязі до суду апеляційної інстанції (П'ятого апеляційного адміністративного суду).
Суддя М.М. Аракелян