Справа № 420/13338/23
26 червня 2023 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Аракелян М.М., розглянувши матеріали позовної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
09 червня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій представник позивача просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті з 01.07.2021 року доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити з 01.07.2021 року ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/13338/23 розподілена на суддю Аракелян М.М. Ухвалою суду від 14.06.2023 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності подання суду копії заяви представника ОСОБА_1 від 09.05.2023 року до ГУПФ України в Одеській області та заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав, ніж у заяві, поданій разом із позовною заявою, для поновлення строку, та підтверджуючих доказів; встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня вручення копії даної ухвали позивачці.
20.06.2023 року до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, в додатки до якої надано копію заяви представника ОСОБА_1 від 09.05.2023 року до ГУПФ України в Одеській області та заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
В обґрунтування заяви зазначено, що нарахування пенсії в повному («правильному») розмірі покладається на відповідний територіальний орган ПФУ. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїй постанові від 29 вересня 2022 р. у справі № 500/1912/22 дійшов висновку, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами - може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду. У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану був продовжено і він діє на цей час. Крім того, у місті Одесі майже щодня оголошувались повітряні тривоги, під час яких припиняли роботу державні установи, в тому числі і відповідач. Також певний період часу відповідач не здійснював прийом громадян, що унеможливило звернення Позивачки до нього після 01.03.2022 та позивач не звертався до нього з міркувань власної безпеки (позивач проживає в іншому населеному пункті). Також слід врахувати той факт, що щомісячна доплата згідно з Постановою № 713 є не одноразовою виплатою, а постійним щомісячним платежем. Тобто порушення прав позивача триває по цей час і здійснюється щомісяця.Відповідач неодноразово порушував права позивача, і останній проявляв дії щодо поновлення своїх порушених прав. Так, Одеським окружним адміністративним судом розглядалась справа № 420/15839/21 щодо не проведення перерахунку пенсії позивача (рішення від 04.11.2021), справа № 420/12101/22 щодо обмеження розміру пенсії (рішення від 24.01.2023) та повторно розглядається справа № 420/12101/22 в частині не виконання рішення суду, що набрало законної сили. Принцип «належного урядування» є дотичним і до пенсійних спорів. Вочевидь, що таке сталося з неналежного виконання службовими особами держави своїх посадових обов'язків і тому зоною відповідальності саме держави є те, що сума пенсії при призначені, є протиправно недорахована або несвоєчасно перерахована. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок «неналежного урядування». Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і органи ПФУ, зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді невиплати всієї суми недоотриманої пенсії, призначеної у неправильному розмірі або перераховану несвоєчасно, в тому числі застосовуючи обмежений строк звернення за захистом своїх порушених прав, та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України щодо невиплати позивачу щомісячної доплата згідно з Постановою №713 слід розглянути принаймі в частині не виплати зазначеної доплати за останні шість місяців.
Розглянувши заяву представника позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з цим, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі “Рисовський проти України” підкреслено особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об'єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Крім того, кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 року). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов'язано з їх реалізацією.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Така позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, відповідно до ч.2 якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка має об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Верховний Суд у постанові від 02.03.2021р. у справі № 758/7700/17 зазначив, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, з моменту отримання грошових виплат, при отриманні від органу Пенсійного фонду України повідомлення про призначення пенсії, відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 р. у справі №340/1019/19).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Позивач повинен був дізнатися (та мав таку можливість) про порушення своїх прав, починаючи з 01.03.2022 року, коли отримав пенсію за лютий 2022 року у перерахованому за рішенням суду розмірі.
Проте звернувся до пенсійного органу з проханням нарахувати та виплатити йому з доплату до пенсії у розмірі 2000грн. відповідно до Постанови №713 лише у травні 2023 року, при цьому вимагаючи вже виплати вже спірної доплати, а не демонструючи необізнаність щодо складових виплачуваної пенсії.
Позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк протягом часу з 01.03.2022 року до 09.06.2023 року.
При цьому, суд констатує, що у заяві про поновлення строку не наведено будь-яких доречних аргументів та не надано доказів на спростування мотивів ухвали від 14.06.2023 року, якою констатовано, що попереднє звернення до органу ПФУ із заявою у травні 2023 року стосувалося вже виплати спірної доплати, а не з'ясування складових пенсійного забезпечення.
ОСОБА_1 міг звернутися до відповідача із запитом щодо нарахованих йому сум пенсії та до суду у визначений законодавством строк із позовом до ГУПФ України в Одеській області, скориставшись послугами поштового відправлення або подати позовну заяву через підсистему «Електронний суд».
Суд зазначає, щоправові позиції щодо застосування норм КАС України стосовно підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом не підлягають застосуванню автоматично, не мають універсального характеру, без урахування обставин конкретної справи, що розглядається судом, на що звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22.03.2023 року у справі №154/3029/14-ц.
Щодо посилань позивача на обставину введення в Україні воєнного стану суд їх до уваги не приймає, оскільки Верховний Суд неодноразово наголошував, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (ухвала КАС ВС від 10.03.2023 року у справі №540/1285/22). Воєнний стан наразі триває, що не завадило зверненню позивача до суду з позовом (з пропуском строку).
Доводи клопотання не містять конкретних підстав щодо поважності причин пропуску строку, клопотання містить обґрунтування, яке не висвітлює дати (01.03.2022 року), на яку вказав суд в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Суд залишається на цій позиції щодо обчислення строку з 01.03.2022 року та відхиляє аргументи позивача в цій частині.
Зазначаючи у заяві про поновлення строку про те, що порушення прав позивача триває щомісяця та що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України щодо невиплати позивачу щомісячної доплата згідно з Постановою №713 слід розглянути принаймі в частині не виплати зазначеної доплати за останні шість місяців представник позивача не скористався правом змінити предмет або підстави позову ОСОБА_1 шляхом подання позовної заяви із вимогами здійснити перерахунок пенсії за останні шість місяців, що передували зверненню позивача до суду з позовом.
Дійсно, невиплата спірної доплати є триваючим порушенням (на думку позивача), проте це не впливає на визначення початку перебігу строку, адже норми КАС України відповідних особливостей обчислення строку звернення до суду з позовом не встановлюють, а судова практика у цьому контексті не відрізняється сталістю.
Натомість, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі №154/3029/14-ц констатує, що правові позиції щодо застосування норм КАС України стосовно підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом не підлягають застосуванню автоматично, не мають універсального характеру, без урахування обставин конкретної справи, що розглядається судом.
Суд обмежений у питанні поновлення строку звернення до суду з позовом в частині викладення підстав поважності причин пропуску цього строку, оскільки ч.1 ст.121 КАС України містить застереження, що суд поновлює строк, встановлений законом, за заявою учасника справи, на відміну від продовження строку, встановленого судом (ч.2 ст.121 КАС України, який може буди продовжений і з ініціативи суду). Така оцінка судом фактичних обставин справи та доказів не може свідчити про надмірний формалізм у підходах до вирішення питання поновлення строку, навпаки, на думку суду, сприяє юридичній визначеності у спірних правовідносинах та стимулює учасників процесу до добросовісного ставлення до реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, шляхом запобігання створенню штучних умов для поновлення строку звернення до суду з позовом, та використання прикладів судової практики з метою, що не відповідає обов'язку суду враховувати висновки щодо застосування норм права, а не відірвані від контексту фактичних обставин правові позиції суду касаційної інстанції.
Причини пропуску строку, наведені у заяві, суд оцінює як загальні, не пов'язані з конкретними обставинами, що стосуються саме позивача та свідчать про непереборний характер таких обставин в контексті можливості подати позовну заяву у встановлений законом строк, та про поважність причин пропуску строку.
Виходячи із встановлених обставин та враховуючи вищенаведені правові позиції, суд вважає, що належних та допустимих доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали звернення і не залежали б від волі позивача, із змісту заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, поданої позивачем на виконання ухвали суду від 22.05.2023р., не вбачається, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Згідно ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду. При цьому позивачем на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху вказані підстави, які визнані судом неповажними, а тому заява позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №420/13338/23 не підлягає задоволенню як необґрунтована.
Поряд із цим суд зауважує на аргумент заяви щодо розгляду справи по суті в межах 6-місяців, що передують зверненню до суду, що позивач не позбавлений права подати новий позов, предмет якого охоплює такий період нездійснення спірних виплат.
Згідно п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 ча слід повернути позивачу відповідно до приписів ч. 2 ст. 123 КАС України.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 169, 243, 248, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- повернути позивачеві.
Копію ухвали разом з позовною заявою та всіма додатками до неї надіслати позивачеві згідно ч.6 ст.121 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення у повному обсязі до суду апеляційної інстанції (П'ятого апеляційного адміністративного суду).
Суддя М.М. Аракелян