Справа № 420/4859/23
26 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ;
скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 24.08.2022 року № 1040 про відмову в призначенні пенсії;
зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію за вислугу років з 16.08.2020 року, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, виходячи з вислуги 27 років 10 місяців 17 днів.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, оскільки має вислугу років 27 років, а тому відмова відповідача у призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є протиправною.
Відповідачем надано до суду відзив на позов, в якому представник відповідача зазначає, що проти позовних вимог заперечує та вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В підтвердження своїх заперечень представник відповідача зазначає, що для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років. Закон №2262 не визначає набуття права на призначення пенсії за вислугу років за наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах.
Також представник відповідача вважає пропущеним строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що вимоги про призначення пенсії з 26.08.2020 року в його випадку визначенні в частині третьої статті 50 Закону №2262-ХІІ де вказано, що пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні, призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією. Цей відлік починається з дня звернення до Адміністрації державної прикордонної служби України (16.08.2021 року), який є уповноваженим структурним підрозділом через який надсилається документи для призначення пенсії до ГУ ПФУ. Також Верховний суд у справі №500/1912/22 від 29.09.22 року зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім цього, позивач вказує, що колегія суддів у вищенаведеній постанові дійшла висновку, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між тим, позивач зауважує на тому, що ним було додано до адміністративного позову відповідні докази поважних причин пропуску строку, а саме лист про відрядження та витяг з наказу який підтверджує, що в період до і після прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії та надсилання його на адресу позивача, він проходив службу в іншому місці, та по місцю проживання не перебував, також і умови його проходження служби в цьому місці (польовий артилерійський склад) не давало би змоги якісно підготувати та направити позов до суду.
Ухвалою суду від 14.03.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.05.2019 №223-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил України за пп. «а» п. 2ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» з 21.05.2019 року.
Вислуга років на 21.05.2019 року становить: календарна військова 19 р. 02 м. 26 дн., пільгова військова - 08 р. 07 м. 21 дн., всього військова - 27 р. 10 м. 17 дн.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року по справі №420/19974/21 Адміністрацією Державної прикордонної служби України складено подання про призначення пенсії за вислугу років на ОСОБА_1 від 06.08.2022 року №11/ПВ_10922/СУД.
Позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням від 24.08.2022 №1040 Головне управління ПФУ в Одеській області відмовлено в призначенні пенсії, з огляду на те, що позивач не набув права на пенсію відповідно до Закону №2262, оскільки на день звільнення зі служби, тобто на 21.05.2019, ОСОБА_1 не має вислугу 24 календарних роки і більше.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
В свою чергу в п.6 ч.1 ст.92 Конституції України зазначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Загальні умови і порядок пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі, зокрема, в органах поліції, визначені Законом №2262-XII. Цим законом установлені умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно ст.2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України як зазначено у ст.10 Закону № 2262-ХІІ.
Умови призначення пенсій за вислугу років визначено ст.12 Закону № 2262-ХІІ, а саме пенсія за вислугу років призначається: п."а" - особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби та мають календарну вислугу років згідно шкали, зазначеній в цій статті (зокрема, в цьому випадку звільнені з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.
Згідно із ч.4 ст.17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до ст.17-1 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.
Відповідно до п.1 Порядку № 393 для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" і "з" статті 1І такого Закону, до вислуги років зараховуються, військова служба в Державній прикордонній службі.
Згідно із пп."в" п.3 Порядку № 393 до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за півтора місяці: на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України.
Таким чином, ст.17 Закону № 2262-ХІІ визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а ст.17-1 Закону № 2262-ХІІ встановлений порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови визначаються Кабінетом Міністрів України.
Отже, Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зокрема п."а" ст.12, визначає мінімальний розмір вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугою років за цим Законом та для позивача він складає 24 календарних років і більше, оскільки позивач звільнений зі служби з 21.05.2019 р., тобто у період з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року.
Так, відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.05.2019 №223-ос вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення 21.05.2019 р. становить: календарна військова 19 р. 02 м. 26 дн., пільгова військова - 08 р. 07 м. 21 дн., всього військова - 27 р. 10 м. 17 дн.
В свою чергу, положеннями ст.17-1 Закону № 2262-ХІІ та постанови пп."в" п.3 Постанови № 393 передбачено визначення вислуги років у пільговому обчисленні, а посилання відповідача на необхідність врахування виключно календарної вислуги років є необґрунтованими та суперечать зазначеним вище положенням Закону № 2262-ХІІ і Постанови № 393.
Аналіз норм Закону № 2262-XII у взаємозв'язку з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ.
Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку, період часу. Така можливість передбачена постановою № 393.
З урахуванням викладеного, до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, а також постановами Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі № 640/12919/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 620/6139/20.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що правовою підставою для набуття особою, яка проходила службу, зокрема в прикордонній службі, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність в неї відповідного стажу роботи, набутого та розрахованого у відповідності до норм законодавства, що регулюють засади трудової діяльності зазначеної категорії осіб та їх соціального забезпечення.
Суд зазначає про необґрунтованість доводів відповідача про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному трактуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Отже, враховуючи викладене, оскільки позивач проходив службу, яка передбачена Постановою № 393, врахування відповідачем виключно календарної вислуги років є необґрунтованим та суперечить зазначеним вище положенням Закону № 2262-ХІІ і Постанови № 393, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним оскаржуваного рішення відповідача від 24.08.2022 №1040 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до вимог п."а" ст.12 Закону № 2262-ХІІ.
Щодо вимоги про зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію за вислугу років з 16.08.2020 року, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, виходячи з вислуги 27 років 10 місяців 17 днів, суд зазначає таке.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, та постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1).
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону № 2262 заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
Згідно з п. б ч.1 ст. 50 Закону № 2262 пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів а, в статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків.
Відповідно до частини третьої статті 50 Закону №2262-ХІІ пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Позивач, відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.05.2019 №223-ос позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Держприкордонслужби України з 21.05.2019 р..
26.08.2021 позивач звернувся із заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України з приводу оформлення та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року N 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Однак, Адміністрацією Державної прикордонної служби України скеровано до пенсійного органу документи про призначення позивачу пенсії лише 18.08.2022 на виконання рішення суду. Тобто, такі документи надійшли до відповідача лише в серпні 2022 року не з вини позивача.
Таким чином, з урахуванням вимог статей 48 та 50 Закону №2262-ХІІ позивач має право на призначення пенсії з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, тобто з 26.08.2021.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд прийшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вказаний спосіб відновлення порушеного права позивача також підтриманий Верховним Судом у складі колегія суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.11.2021 у справі № 360/3128/19, якою скасовано постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 у справі №360/3128/19 - залишено в силі.
Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 24.08.2022 року № 1040 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію за вислугу років з 26.08.2021 року, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, виходячи з вислуги 27 років 10 місяців 17 днів.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83
Суддя П.П. Марин