23 червня 2023 року ЛуцькСправа № 140/5448/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності в частині незарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «є» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та на виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), періоду роботи з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року (період роботи під час навчання у Кримському медичному інституті); періоду служби в армії з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року, а також незастосування коефіцієнта 1,2 місяці за 1 місяць роботи медичним працівником у сільській місцевості (селищі міського типу) на посаді лікаря швидкої допомоги Іваничівської центральної районної лікарні Волинської області з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року; зобов'язання зарахувати вказані періоди роботи з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року, з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 рік та з урахуванням коефіцієнта 1,2 місяці за 1 місяць роботи медичним працівником у сільській місцевості (селищі міського типу) з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «є» статті 55 Закону №1788-XII, та виплатити грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.
Позов мотивований тим, що позивачу 14 жовтня 2022 року призначена пенсія за віком. Однак при призначенні пенсії органом Пенсійного фонду не було виплачено грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. На звернення позивача ГУ ПФУ у Волинській області письмово повідомило про відмову у виплаті грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, оскільки для її призначення не виконується вимога щодо спеціального медичного стажу роботи (35 років для чоловіків), який становить лише 32 роки 11 місяців 8 днів. До спеціального стажу роботи не зараховано період з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року, який частково співпадає в часі з періодом навчання у Кримському медичному інституті, та відсутня інформація про приналежність закладу до державної чи комунальної форми власності та інформація щодо періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати чи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку.
Таке рішення відповідача позивач вважає протиправним, оскільки у період з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року він працював у 6 міській лікарні міста Сімферополя Кримської області Української РСР на посаді виїзного фельдшера швидкої допомоги. Українська РСР до 1991 року перебувала у складі СРСР, у якому не було міських лікарень з відділеннями швидкої допомоги з недержавною формою власності й тому ця обставина не потребує окремого доказування. Для вирішення питання про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій визначальним є не сам факт безперервного трудового стажу 35 років в установах державної та комунальної форми власності, а сам факт перебування на відповідних посадах в медичних установах державної або комунальної власності на момент виходу або отримання пенсії за віком; перебування працівника у відпустках без збереження заробітної плати чи по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку не переривають трудовий стаж, якщо він був набутий до 01 січня 2004 року згідно із Законом №1788-XII, а після 01 січня 2004 року - згідно із Законом №1058-IV, тому такі відомості не є необхідними у цьому випадку.
Також безпідставним позивач вважає незарахування до спеціального стажу період його роботи з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року тільки тому, що він частково співпадає в часі з періодом навчання у Кримському медичному інституті. Цей період роботи підтверджений відповідними записами трудової книжки, що є основним документом для підтвердження трудового стажу.
Неправомірно, на думку позивача, йому не зараховано до спеціального трудового стажу період служби в армії з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року. Відповідно до законодавства, що діяло до 01 січня 1992 року, а саме відповідно до Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397, до стажу роботи за спеціальністю зараховується військова служба медпрацівників за фахом в складі Збройних Сил СРСР. Також нормами статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, час перебування громадян України на військовій службі, якщо на момент призову особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Крім того позивач вказав, що з невідомих причин йому не було враховано до спеціального трудового стажу у кратному обчисленні 1,2 місяці за 1 місяць роботи медичним працівником у сільській місцевості (селищі міського типу) відповідно до записів трудової книжки період роботи з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року, коли він був зарахований на посаду лікаря швидкої допомоги Іваничівської центральної районної лікарні Волинської області.
Позивач зазначив, що перерахунок стажу у вказаний спосіб матиме наслідком виплату відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на час її призначення.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.34-38). В обґрунтування цієї позиції вказав, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідач зауважив, що служба в армії з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 роки зарахована до страхового стажу на загальних підставах за записами військового квитка та оскільки не підтверджено факт проходження військової служби в закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, підстави для зарахування до спеціального страхового стажу спірного періоду відсутні. Також при опрацюванні матеріалів пенсійної справи та трудової книжки НОМЕР_1 встановлено, що на дату призначення пенсії за віком до спеціального страхового стажу роботи не зараховано період з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року на посаді фельдшером швидкої медичної допомоги 6 міської лікарні, що частково співпадає в часі з періодом навчання у Кримському медичному інституті (з 01 вересня 1983 року по 27 червня 1989 року). Крім того, відсутня інформація про приналежність закладу до державної чи комунальної форми власності та щодо періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку.
На думку відповідача, не підлягає задоволенню вимога про зарахування до спеціального страхового стажу періоду роботи з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року із застосуванням коефіцієнта 1,2 за один місяць роботи на посаді лікаря швидкої допомоги Іваничівської центральної районної лікарні Волинської області, оскільки медичний заклад не відноситься до закладів, передбачених статтею 60 Закону №1788-XII; цей період роботи зараховано до спеціального страхового стажу в загальному порядку.
Відповідач вважає, що за відсутності спеціального страхового стажу (не менше 35 років) ОСОБА_1 правомірно відмовлено у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.
Інші заяви по суті справи, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 27 вересня 2022 року отримує пенсію за віком, яка йому призначена відповідно до Закону №1058-IV, що підтверджується рішенням про призначення пенсії від 14 жовтня 2022 року №032450005878 (а.с.22).
На звернення позивача щодо виплати грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, ГУ ПФУ у Волинській області листом від 26 грудня 2022 року №11742-9894/Т-02/8-0300/22 повідомило, що в ході розгляду звернення встановлено, що до спеціального стажу роботи не зараховано період з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року, який частково співпадає в часі з періодом навчання у Кримському медичному інституті. Крім цього, відсутня інформація про приналежність закладу до державної чи комунальної форми власності та щодо періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати чи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку. Тому стаж роботи в медичних закладах на посадах, які передбачені Переліком, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-XII, становить 32 роки 11 місяців 8 дні (при необхідних 35 років), а отже підстави для проведення виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відсутні (а.с.21).
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 вказаного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі - Порядок №1191) встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Тлумачення зазначених норм в частині того, які саме вимоги мають бути дотримані особою задля отримання грошової допомоги, є ключовим правовим питання у цій справі.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону №1788-XII. Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Крім того, право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV не залежить та не пов'язується із призначенням саме пенсії за вислугою років, а є окремим правовим механізмом відповідної соціальної виплати, який також може реалізовуватись при призначенні пенсії за віком.
Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 червня 2022 року у справі №200/854/19-а сформулював такі висновки щодо умов, за яких виплачується установлена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошова допомога: станом день досягнення пенсійного віку особа повинна працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону №1788-XII; пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили); станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на зазначених вище посадах.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Не заперечуючи досягнення позивачем на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV, та виходу на пенсію за віком саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, неотримання позивачем іншої пенсії, ГУ ПФУ у Волинській області вказує на те, що позивач не має спеціального стажу 35 років (наявний становить 32 роки 11 місяців 8 днів).
Як передбачено пунктом 2 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (ЗП України, 1994 р., №4, ст. 70; Офіційний вісник України, 2002 р., №39, ст. 1820; 2004 р., №46, ст. 3052) (далі - Перелік №909).
Згідно з розділом 2 «Охорона здоров'я» Переліку №909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працювали у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органів Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.
Відповідно до примітки 2 Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
У примітці 3 Переліку №909 уточнено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-ІV установлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як видно з розрахунку стажу при призначенні пенсії (а.с.24) та установлено з листа ГУ ПФУ у Волинській області від 26 грудня 2022 року №11742-9894/Т-02/8-0300/22, до спеціального стажу не зараховано період роботи з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року, оскільки цей період частково співпадає в часі з періодом навчання у Кримському медичному інституті (період навчання з 01 вересня 1983 року по 27 червня 1989 року зараховано до страхового стажу), а також з тієї причини, що відсутня інформація про приналежність закладу охорони здоров'я до державної чи комунальної форми власності та про періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати чи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного ріку.
Судом враховано, що відповідно до Переліку установ, організацій та посад, робота у яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 (далі - Перелік №1397), лікарям, зубним лікарям, технікам, фельдшерам, помічникам лікаря, акушеркам, масажистам, лаборантам та медичним сестрам - всім незалежно від найменування посади; дезінфекційним інструкторам до стажу роботи за спеціальністю зараховується робота у лікарняних установах всіх типів та найменувань незалежно від відомчої приналежності установи і організації та найменування посади.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначається статтею 62 Закону №1788-ХІІ. Згідно із цією статтею основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), яким встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , позивач у період з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року працював виїзним фельдшером швидкої медичної допомоги 6 міської лікарні міста Сімферополя (а.с.12).
При цьому посада фельдшера передбачена Переліком №1397 для визначення права на пенсію за вислугу років.
Отже, відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу позивача період його роботи з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року на посаді виїзного фельдшера швидкої медичної допомоги в 6 міській лікарні, який підлягав зарахуванню незалежно від відомчої приналежності лікарні. При цьому твердження відповідача про відсутність інформації щодо періодів перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати чи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку суд вважає безпідставними, оскільки ні у листі відповідача від 26 грудня 2022 року №11742-9894/Т-02/8-0300/22, ні у відзиві на позовну заяву відповідачем не обґрунтовано з посиланням на норми законодавства обов'язок позивача надавати інформацію про перебування у відпустках без збереження заробітної плати чи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку у вказаних цілях.
Поряд з тим згідно з частиною другою статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін, зокрема, щодо наявності/відсутності підстав зарахування до спеціального стажу періоду служби в армії з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року суд зазначає, що згідно з підпунктом «г» пункту 1 Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397, учителям, лікарям і іншим працівникам освіти та охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю зараховується служба в Збройних Силах СРСР.
Згідно з пунктом 4 зазначеного Положення час роботи, вказаний в пунктах 1, 2 и 3 цього Положення, зараховується в стаж роботи за спеціальністю при умові, якщо не менше 2/3 стажу, необхідного для призначення пенсії згідно з цим Положенням припадає на роботу в установах, організаціях і на посадах, робота на яких дає право на цю пенсію. Служба медичних працівників за фахом в складі Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за фахом незалежно від цієї умови.
Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Зазначені положення застосовуються і до громадян, які проходили строкову військову службу до прийняття зазначених Законів України.
Оскільки проходження строкової військової служби за призовом було і є обов'язком громадянина, ухилення від якого тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, то будь-які обмеження трудових прав особи, пов'язані з проходженням такої служби, недопустимі.
Частиною третьою статті 36 Кодексу законів про працю УРСР на час виниклих правовідносин було передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 25 березня 1981 року по 31 березня 1981 року працював на посаді медичної сестри хірургічного відділу Локачинської центральної районної лікарні та був звільнений з посади у зв'язку з призовом на військову службу.
З військового квитка НОМЕР_2 (а.с.16) вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року на таких посадах: з 09 квітня 1981 року по 13 квітня 1981 року - стрілок; з 13 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року - санінструктор.
В Переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397, було визначено, що правом на пенсію за вислугу років користуються окремі працівники охорони здоров'я, зокрема, медичні сестри.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 на момент призову на строкову військову службу працював на посаді медичної сестри хірургічного відділення Локачинської центральної районної лікарні, тобто на посаді, яка відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 «Про пенсію за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров'я та сільського господарства» давала право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику закладу охорони здоров'я і був звільнений з цієї посади саме у зв'язку з призовом на військову службу (записи №1, №2 трудової книжки НОМЕР_1 ), то суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для зарахування періоду проходження строкової військової служби з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року до стажу роботи позивача на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зарахування періоду роботи позивача з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року до спеціального трудового стажу з врахуванням коефіцієнта 1,2 місяці за один місяць роботи медичним працівником суд зазначає, що відповідно до пункту 5 Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397, якщо частина роботи лікарів та інших працівників охорони здоров'я проходила в сільській місцевості та селищах міського типу, а частина - у містах, то пенсію призначати при стажі роботи не менше ніж 30 років. При цьому місяць роботи у сільській місцевості чи селищі міського типу (робочому селищі) рахувати за 1,2 місяці.
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що він у період з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року працював на посаді лікаря швидкої допомоги Іваничівської центральної районної лікарні. При цьому Іваничі є селищем міського типу Волинської області.
Отже, позивач має право на зарахування періоду його роботи з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року до спеціального трудового (страхового) стажу з врахуванням коефіцієнта 1,2 місяці за 1 місяць роботи.
Суд вважає безпідставним посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на статтю 60 Закону №1788-ХІІ. Вказана стаття встановлює пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах (в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги), у подвійному розмірі.
Позивач просив зарахувати до спеціального стажу період роботи медичним працівником у селищі міського типу з розрахунку 1,2 місяці за 1 місяць роботи, а не в подвійному розмірі у закладах, визначених у статті 60 Закону №1788-ХІІ.
Підсумовуючи наведене, оскільки судом встановлено наявність підстав для зарахування спірних періодів роботи позивача з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року, з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року, до спеціального стажу роботи, та про необхідність зарахування періоду роботи позивача з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року з розрахунку 1,2 місяця за 1 місяць роботи, спеціальний страховий стаж позивача становить понад 35 років.
Таким чином, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що позивач досяг пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV; на день досягнення пенсійного віку працював на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ; враховуючи те, що період роботи з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року, з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року повинні бути зараховані до спеціального стажу роботи, а період роботи позивача з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року повинен бути зарахований до спеціального стажу з розрахунку 1,2 місяця за 1 місяць роботи, позивач має спеціальний страховий стаж понад 35 років; іншого виду пенсії раніше не отримував. А тому слід дійти висновку, що позивач має право на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, а дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті такої грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій є протиправними.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення взаємопов'язаних позовних вимог у спосіб визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати періоди роботи позивача з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року, з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року з урахуванням 1,2 місяці роботи за 1 місяць роботи та нарахувати і виплатити позивачу грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1073,60 грн, що підтверджуються квитанцією від 29 березня 2023 року №0.0.2925186303.1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.6, 30).
З огляду на задоволення позовних вимог на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 09 квітня 1981 року по 14 травня 1983 року, з 16 січня 1986 року по 14 липня 1989 року до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також з 01 серпня 1990 року по 01 січня 1992 року з урахуванням 1,2 місяці роботи за 1 місяць роботи та нарахувати і виплатити грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк