м. Вінниця
26 червня 2023 р. Справа № 120/8984/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову до подачі позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про зупинення дії рішення, заборону вчинення дій.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представника заявника зазначає, що неповнолітня донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 навчається в позашкільному закладі - Будинку школярів м. Могилів-Подільський. Рішенням Могилів-Подільської міської ради Вінницької області №754 від 16.06.2023р. вирішено припинити шляхом ліквідації юридичну особу - Будинок школярів м. Могилева-Подільського. Представник зазначає, що вказаним рішенням порушується право дитини заявниці на позашкільну освіту. Крім того, під час прийняття вказаного рішення допущено ряд процедурних порушень, оскільки таке рішення прийнято без проведення в обов'язковому порядку консультації з громадськістю з приводу конституційних прав та свобод громадян, зокрема, права на освіту, та щодо розроблення та реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову представник заявниці зазначає про існування вірогідності того, що державна реєстрація припинення навчального закладу як юридичної особи буде проведена до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Звільнення педагогічних працівників навчального закладу, який ліквідується, ймовірне прийняття відповідачем рішень, направлених на перерозподіл видатків на фінансування діяльності такої гімназії фактично призведе до того, що навчальний процес буде зірвано, у зв'язку з відсутністю вчителів та відповідного фінансування.
Ознайомившись з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 КАС України якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, а також відомі заявнику: реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
Як свідчать подані матеріали, заявником не зазначено відомості щодо закладу позашкільної освіти - Будинку школярів міста Могилів-Подільський, який, виходячи з обґрунтування заяви про забезпечення позову, може отримати статус учасника справи (третьої особи).
Крім того, згідно з ч. 4 ст. 152 КАС України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Разом з тим, до заяви про забезпечення позову не на додано документ на підтвердження сплати судового збору, як і не зазначено підстави звільнення заявника від сплати такого.
Поряд з цим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 153 КАС України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Таким чином, вказана норма містить імперативну норму, згідно з якою заява про забезпечення позову має бути подана до того суду, до якого має бути подана позовна заява.
Підставою для звернення із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви стала незгода заявника з рішенням Могилів-Подільської міської ради Вінницької області №754 від 16.06.2023р. "Про припинення шляхом ліквідації юридичної особи - Будинку школярів м. Могилева-Подільського".
Слід зауважити, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Порівняльний аналіз змісту статті 20 Господарського процесуального кодексу України та статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
За змістом ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України припинення суб'єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.
Згідно з частинами 1, 3 та 4 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно з ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Частиною третьою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади.
Таким чином, засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Отже, до компетенції міської ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Згідно з ч. 2 ст. 169 Цивільного кодексу України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України " Про позашкільну освіту" рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію та перепрофілювання закладу позашкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності приймає його засновник (засновники).
Засновником закладу позашкільної освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад позашкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов'язків засновника.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що створення, реорганізація та припинення органом місцевого самоврядування комунального закладу (закладу позашкільної освіти) є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки приватноправового спору з майнових відносин.
ОСОБА_1 має намір звернутися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області №754 від 16.06.2023 р. "Про припинення шляхом ліквідації юридичної особи - Будинку школярів м. Могилева-Подільського".
Суд зазначає, що вказане рішення прийнято відповідачем в межах повноважень ради та є розпорядчим документом щодо власності територіальної громади, який передбачає індивідуалізовані приписи щодо реорганізації конкретної юридичної особи.
Тож, скликаючи відповідну сесію ради та приймаючи на ній спірне рішення Могилів-Подільська міська рада реалізовувала організаційно-господарську діяльність та діяла не як суб'єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи, а тому рішення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області №754 від 16.06.2023 р., в цьому випадку, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є рішенням власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи.
Спори з приводу оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 813/1232/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 та у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 694/1174/16-а, від 29 вересня 2022 року у справі № 260/583/20, від 07 грудня 2022 року у справі №816/1260/17.
Суд звертає увагу заявника, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справах № 1340/5441/18 та № 813/1368/18, згідно яких, спори у подібних правовідносинах належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, та сформувала висновок про те, що такі спори є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
Таким чином, спір щодо оскарження рішення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області №754 від 16.06.2023 р. "Про припинення шляхом ліквідації юридичної особи - Будинку школярів м. Могилева-Подільського" не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства і має розглядатись за правилами господарського судочинства.
Отже, заява про забезпечення позову подана до суду, якому не належить розглядати спір по суті.
Приписами Кодексу адміністративного судочинства України не визначені наслідки подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, якщо таку заяву подано з порушенням правил підсудності.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
З огляду на зазначені приписи суд застосовує пункт 3 частини 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
В даному випадку, заява про забезпечення позову не містить предмета спору, який підсудний адміністративному суду, а тому слід застосувати наслідки, що визначені частиною 7 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам статті 152 КАС України, а тому підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Керуючись ст.ст. 152, 154, 248, 256 КАС України, -
Заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення повернути заявнику без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна