Справа № 464/3434/19 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.
Провадження № 22-ц/811/2833/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
13 червня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: О.О. Гай
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Львівської міської ради, Першої Львівської державної нотаріальної контори, Шостої Львівської державної нотаріальної контори про визнання протиправною та скасування ухвали, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, -
27.06.2019 ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Львівської міської ради, Першої Львівської державної нотаріальної контори, Шостої Львівської державної нотаріальної контори, в якому просила:
визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038, серія ЯД № 501053, виданий Львівським міським управлінням земельних ресурсів 28 лютого 2007 року;
визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 11 липня 1997 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 6-2957, в частині передання у спадок ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038;
визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2014 року, видане державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори, що зареєстроване в реєстрі за № 3-885.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 20.07.2021 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_4 від частини заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 , посвідченого 11.07.1997 року Першою ЛДНК за реєстровим номером № 6-2957, в частині передачі у спадок ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:03006:0038 та закрито провадження у справі в частині цих позовних вимог.
В подальшому, позивач уточнила позовні вимоги, просила:
визнати протиправною та скасувати ухвалу 17 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 20 жовтня 2005 року № 2596 в частині надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038, серія ЯД № 501053, виданий Львівським міським управлінням земельних ресурсів 28 лютого 2007 року;
визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2014 року, видане державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори, що зареєстроване в реєстрі за № 3-885.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачами при проведенні приватизації за громадянкою ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 було порушено її право користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 .
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
Вважає, що рішення суду ухвалене при неповному з'ясуванні обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом невіро застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Вказує, що земельна ділянка загальною площею 1611,30 кв.м, яку рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих №1353 від 23 грудня 1958 року було закріплено за будинком АДРЕСА_1 , з того часу не вибувала з постійного користування позивачки, станом на час прийняття Львівською міською радою оскаржуваної ухвали від 20.10.2005 року №2596 про передачу частини цієї ділянки в приватну власність ОСОБА_5 , її право користування земельною ділянкою не було припинено в передбачений законом спосіб.
При вирішенні питання про передачу ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1 га в приватну власність для обслуговування житлового будинку, Львівська міська рада не встановила, яка саме земельна ділянка (площа, конфігурація та метричні розміри) дійсно перебуває у користуванні, і на якій правовій підставі.
Поза увагою суду залишилося те, що до моменту передачі ОСОБА_5 спірної ділянки у приватну власність на підставі оскаржуваної ухвали, ОСОБА_5 користувалася цією земельною ділянкою на підставі того ж рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих №1353 від 23.12.1958 року, що і позивачка ОСОБА_1 . Тому і ОСОБА_5 , і ОСОБА_1 станом на 20.10.2005 року на одній і тій же правовій підставі належало право постійного користування земельними ділянками, яке не було припинено в спосіб, передбачений ЗК України.
Не визнання Львівською міською радою того, що позивач ОСОБА_1 станом на 20.10.2005 року була суміжним землекористувачем і земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 правомірно перебувала в її користуванні, хоча і без належно оформлених на землекористування документів, є проявом суперечливої поведінки, що відповідно до практики Верховного Суду України є порушенням добросовісності.
Крім того зазначила, що висновок судової будівельно-технічної експертизи №3769 від 19.12.2018 року, який судом не взято до уваги при вирішенні спору, та яким встановлено порушення прав позивачки не тільки як суміжного землекористувача, а як власника будинку, на безперешкодне володіння та користування ним, містить інформацію щодо предмета доказування, а тому є належним доказом у справі.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
У засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_4 скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Новінська Л.О., а також представник Львівської міської ради Гордєєва О.В. проти скарги заперечили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.116, ч.1 ст.122 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними. Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку з належними до нього господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 03.12.2001 року, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 18.1.2001 року. Згідно зазначеного договору ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_1 будинок загальною площею 57,7 м.кв з належними господарськими будівлями і спорудами; будинок розташований на земельній ділянці площею 1611,3 кв.м., що підтверджується архівними витягами від 23.12.2004 року та 04.11.2016 року. Рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 23.12.1958 року «Про розгляд матеріалів по обміру земель по кварталах» вирішено залишити в користуванні земельні ділянки відповідно до існуючих норм за землекористувачами в таких розмірах - ОСОБА_6 (Бережанська 101) земельну ділянку загальною площею користування 1513,8 кв.м, ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) загальною площею користування 1611, 3 кв.м., що підтверджується архівними витягами.
Межі земельних ділянок, відведених для обслуговування вищезазначених будинків ніколи не змінювались та в інших розмірах не були погоджені.
08.05.1961 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір міни будинковолодіннями, згідно якого ОСОБА_6 отримала право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 - право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою 17-ої сесії 4-го скликання Львівської міської ради 20 жовтня 2005 року за № 2596 у власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .
28 лютого 2007 року на підставі вищезазначеної ухвали ОСОБА_3 видано оспорюваний державний акт на право власності серія ЯД №501053 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Відповідач ОСОБА_2 28 жовтня 2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом та став власником спірної земельної ділянки.
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 20-2259, складеного 20 жовтня 2020 року експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (проведеної на підставі ухвали суду у даній справі), підпис у акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 від 19 серпня 2004 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Згідно висновку експерта № 3769 судової будівельно - технічної експертизи по заяві ОСОБА_1 від 19.12.2018 року, проведеного експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Годлевським Д.О., таким (експертом) встановлювалася відповідність фактичного землекористування земельною ділянкою АДРЕСА_1 у порівнянні з даними, що відображені на генеральному плані земельної ділянки 1959 року, генплані - схемі земельної ділянки 17.11.1958 року та плані земельної ділянки, що відображена в технічному паспорті від 25.11.1992 року, а також - чи накладається земельна ділянка АДРЕСА_1 (державний акт серії ЯД № 501053) на земельну ділянку АДРЕСА_1 з урахуванням генерального плану земельної ділянки за 1959 рік, генплану - схеми земельної ділянки від 17.11.1958 року та плану земельної ділянки, що відображена в технічному паспорті на будинковолодіння від 25.11.1992 року.
Згідно зазначеного висновку експерта фактичне (на даний час) землекористування земельною ділянкою АДРЕСА_1 в частині межування з земельною ділянкою АДРЕСА_1 не відповідає даним, що відображені на генеральному плані земельної ділянки 1959 року, генплану-схемі земельної ділянки 17.XI.1968 р. та плану земельної ділянки, що відображений в технічному паспорті від 25.XI.1992 р.
Розташування межі земельної ділянки АДРЕСА_1 по Державному акту серії ЯД №501053 в частині межування з земельною ділянкою № 101a, передбачає накладання частини земельної ділянки № НОМЕР_1 на частину земельної ділянки АДРЕСА_1 , що не відповідає розмірам, конфігурації та місцю розташування межі по фактичному користуванню та межі, яка відображена на генеральному плані земельної ділянки 1959 року, генплані-схемі земельної ділянки17.XI.1958 р. та плані земельної ділянки, що відображена в технічному паспорті від25.XI. 1992 p.
Межа земельної ділянки № НОМЕР_1 (зі сторони земельної ділянки 101а) відповідно Державного акту проходить (перетинає) по господарських будівлях, що розташовані на ділянці № НОМЕР_1 а та майже впритул проходить біля стіни будинку АДРЕСА_1 , захоплює прохід (стежку), яка сполучає частину земельної ділянки, де розташовані будівлі і частину ділянки, що нижче будинку, а також захоплює фактичну огорожу (див. таблицю 1 додаток 2 до висновку). По розмірах, конфігурації та за місцем розташування межа між будинковолодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 за даними Державного акту не відповідає розмірам, конфігурації та місцем розташування межі по фактичному користуванню, а також не відповідає розмірам, конфігурації та місцем розташування «історичної»межі, зазначеної на генеральному плані земельної ділянки 1959 року, генплані-схемі земельної ділянки 17.XI.1958 р. та плані земельної ділянки, що відображена в технічному паспорті від 25.XI.1992 р.
При такому розташуванню межі, як зазначено в Державному акті, для будинковолодіння АДРЕСА_1 не буде можливості ведення відповідного догляду та обслуговування житлового будинку та будівель, які розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_1 , матиме місце відсутність проходу на нижню частину ділянки, що суперечить вимогам п.3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій».
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що позивач, яка є власником житлового будинку АДРЕСА_1 з 2001 року, не надала жодних правовстановлюючих документів на підтвердження користування чи права власності земельною ділянкою за даною адресою, відсутні також належні дані щодо площі та меж такої. Суд критично оцінив покликання позивача щодо порушення її прав як суміжного землекористувача. Наданий позивачем висновок судово-технічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 3769, складений 19 грудня 2018 року про накладення земельних ділянок по фактичному користуванню, «історичній межі» та ДБН, за відсутності передбачених вище законодавчими актами документів щодо користування чи належності позивачу відповідної земельної ділянки, суд вважав неналежним доказом у справі.
Крім того, суд зіслався на те, що аналогічні висновки було зроблено також у рішенні Сихівського районного суду м. Львова від 05 грудня 2017 року, залишеному без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року та постановою Верховного Суду від 02 березня 2020 року у цивільній справі № 464/6276/16-ц, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Львівська міська рада про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Матеріалами справи встановлено, що позивачкає власником будинку з належними до нього господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 . Набула права власності на будинок та господарські споруди на підставі договору дарування від 03.12.2001 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ; будинок розташований на земельній ділянці площею 1611,3 кв.м. Земельна ділянка зазначеної площі залишена в користуванні попереднього власника будинку ОСОБА_6 рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 23.12.1958 року «Про розгляд матеріалів по обміру земель по кварталах». З 23.12.1958 року земельна ділянка за зазначеною адресою з користування як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_7 не вилучалася, межі земельних ділянок, відведених для обслуговування вищезазначених будинків не змінювались, в інших розмірах не буди погоджені. Крім того, висновком будівельно - технічної експертизи № 3769 від 19.12.2018 встановлено, що межа проходить по господарській споруді ОСОБА_1 .
Покликання суду, як на преюдицію, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 грудня 2017 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з підстав, що непогодження меж земельної ділянки не є підставою для скасування державного акта на землю, оскільки не встановлено, що право позивача на користування спірною земельною ділянкою є порушеним, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки після набрання зазначеним рішенням суду законної сили позивачем було проведено будівельно - технічну експертизу, якою встановлено порушення її права на користування земельною ділянкою.
З наведених мотивів, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 липня 2021 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволити.
Визнати протиправною та скасувати ухвалу 17 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 20 жовтня 2005 року № 2596 в частині надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038, серія ЯД № 501053, виданий 28 лютого 2007 року ОСОБА_3 .
Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2014 року, видане державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 3-885 ОСОБА_2 на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,10 га, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 23 червня 2023 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра