Справа № 453/463/21
№ провадження 2/453/17/23
12 червня 2023 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Ясінського Ю.Є.,
секретаря судового засідання Гринюк Л.Я.,
розглянувши в залі суду у місті Сколе Львівської області за порядком спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми,-
07 квітня 2021 року позивач звернулася до суду із позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з останнього на її користь 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 40040 грн. 72 коп. Крім цього, просить судові витрати покласти на відповідача та розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 05 травня 2021 року було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 03 липня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 1 376 694, 67 грн., з яких 1 232 810 грн. сума основного боргу та 143 884 грн. 67 коп. - 3% річних від простроченої суми.
Рішення суду набрало законної сили та звернуто до виконання. Оскільки з того часу відповідач не сплатив визначених рішенням суду коштів в користь позивачки, вона звернулась до суду з вимогою про стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат по вищевказаній заборгованості.
Так, рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 01 березня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 - 97 326 грн. 40 коп. 3% річних та втрат від інфляції та 973 грн. 26 коп. судового збору.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 29 серпня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 - 61 059 грн. 17 коп. 3% річних та втрат від інфляції та 768 грн. 40 коп. судового збору.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 02 червня 2020 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 - 30 747 грн. 91 коп. 3% річних та втрат від інфляції та 840 грн. 80 коп. судового збору
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, рішення Сколівського районного суду Львівської області від 02 червня 2020 року в частині стягнення 6 040 грн. 77 коп. інфляційних витрат скасовано та в тій частині прийнято нове рішення про відмову в позові.
09 грудня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень з виконання вищевказаних рішень суду у зведене виконавче провадження № 60828366.
Зазначила, що станом на даний час зазначене вище рішення суду відповідачем не виконано. Оскільки відповідач на виконання судового рішення не сплатив позивачу заборгованість у сумі 1232810 грн., а тому просить стягнути на свою користь три відсотки річних у сумі 40040 грн. 72 коп.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, однак 08 березня 2023 року представник позивача - адвокат Решота В. надіслав на електрону адресу суду клопотання (вх.№337) про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, 09 червня 2023 року його представник - адвокат Горох В.В. подав до суду клопотання (вх.№3091) про розгляд справи у його відсутності та відсутності відповідача. При прийняті рішення покладається на розсуд суду.
На підставі ч.3 ст. 211, ч.2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 03 липня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 376 694 грн. 67 коп. (що є гривневим еквівалентом 52 785, 50 доларів США на дату ухвалення судового рішення), з яких 1 232 810 грн. - сума основного боргу за договором позики, 143 884 грн. 67 коп. - 3% річних від простроченої суми.
Рішення суду набрало законної сили, внаслідок чого 16 листопада 2018 Сколівським районним судом Львівської області було видано виконавчий лист № 453/233/18, який пред'явлено позивачкою до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 01 березня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 - 97 326 грн. 40 коп. 3% річних, інфляційних втрат та 973 грн. 26 коп. судового збору.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 29 серпня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 - 61 059 грн. 17 коп. 3% річних, інфляційних втрат та 768 грн. 40 коп. судового збору.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 02 червня 2020 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 - 30 747 грн. 91 коп. 3% річних, інфляційних втрат та 840 грн. 80 коп. судового збору
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року рішення Сколівського районного суду Львівської області від 02 червня 2020 року в частині стягнення 6 040 грн. 77 коп. інфляційних втрат скасовано та в тій частині прийнято нове рішення про відмову в позові.
09 грудня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень з виконання вищевказаних рішень суду у зведене виконавче провадження № 60828366.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц) щодо необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві. Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 40 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453- VI «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд України здійснив аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві з метою забезпечення однакового застосування законодавства у вирішенні справ зазначеної категорії, виявлення проблемних і спірних питань у судовій практиці.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Позиція Позивача узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 08 листопада 2019 року в справі №127/15672/16-ц.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачкою, 3% річних за період з 01 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року становить 40040 грн. 72 коп. Суд погоджується з даним розрахунком.
Таким чином, задовольняючи позов і стягуючи три проценти річних, суд виходить із того, що боржник не може бути звільнений від передбаченої частиною другою ст. 625 ЦК України відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно норм ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Такі докази, які б підтверджували надання правових послуг, до матеріалів справи додані не були, що внеможливлює суд задовольнити судові витрати в пункті витрат на правничу допомогу адвоката.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 908 грн., підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2,12-13,76-81,141,137,263-265,268,280-282,354 ЦПК України, ст.ст. 525,526,625 ЦК України, суд, -
ухвалив:
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) - 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 40040 (сорок тисяч сорок) грн. 72 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) - 908 (дев'ятсот вісім) грн. сплаченого судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).
Суддя Ю.Є. Ясінський