Житомирський апеляційний суд
Справа №291/1235/21 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
19 червня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі матеріали судового провадження №291/1235/21 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2023 року,
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, та ухвалити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_8 запобіжний захід на будь-який, не пов'язаний з триманням під вартою. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, так як не ґрунтується на наявності обґрунтованого обвинувачення, підтвердженого матеріалами справи з моменту ухвалення попереднього рішення судді про продовження запобіжного заходу або обов'язків. При цьому, оцінка обґрунтованості має здійснюватися щоразу у процесі розгляду відповідного клопотання про продовження запобіжного заходу. Судом жодним чином не обґрунтовано, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, його зміни чи продовження відповідних строків, не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують подальше застосування запобіжного заходу чи відповідних обов'язків. Вказує, що прокурор не довів суду, що існують підстави для продовження запобіжного заходу, а також не довів наявність обґрунтованої підозри чи наявність спроб, перелічених у п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК, а тому таке клопотання є незаконним і не підлягає задоволенню. Версія про винуватість ОСОБА_8 не знаходить підтвердження системою незаперечних і при цьому достовірних, належних та допустимих доказів, які у взаємодії є достатніми для однозначного висновку про вчинення конкретного злочину чи іншого кримінального правопорушення та виключає будь-які сумніви щодо винуватості ОСОБА_8 . Прокурором будь-яких доказів на підтвердження обвинувачення до клопотання не приєднано, а тому суд першої інстанції не мав можливості без всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи прийти до висновку про обґрунтованість пред'явленого обвинувачення. При продовженні запобіжного заходу/обов'язків судом першої інстанції не надана будь-яка оцінка доказів, наданих сторонами кримінального провадження та зовсім не враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який не був судимим, є одруженим, має на утриманні дитину, характеризується позитивно, має ряд хронічних захворювань. Суд першої інстанції жодним чином не обґрунтовує суспільний інтерес тримання ОСОБА_8 під вартою під час воєнного стану, незважаючи на те, що до іншого обвинуваченого не застосовано будь-якого запобіжного заходу та виявляє упереджене ставлення до ОСОБА_8 . Також судом жодним чином не встановлено, що ОСОБА_8 становить будь-яку небезпеку для суспільства чи обґрунтовані та достатні підстави вважати, що існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України. Розгляд клопотання прокурора проводився упереджено, з грубим порушенням права на захист, з порушенням принципу змагальності, конституційних прав обвинуваченого та права обвинуваченого на справедливий суд, оскільки клопотання прокурора ОСОБА_8 та його захисник отримали 23 травня 2023 р. о 14-00, а о 14-15 розпочинався судовий розгляд справи по суті, що є суттєвим порушенням права на захист.
Згідно оскарженої ухвали Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2023 року, задоволено клопотання прокурора ОСОБА_6 та продовжено запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 26 липня 2023 року включно.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката та обвинуваченого, які просили апеляційну скаргу задовольнити, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
У відповідності до виділених матеріалів судового провадження №291/1235/21, в провадженні Ружинського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12021060480000503 про обвинувачення ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.296, ч.1 ст.186, ч.2 ст.185, ч.4 ст.296, ч.3 ст.185 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, ч.3 ст.185 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 23.05.2023 в судовому засіданні Ружинського районного суду Житомирської області, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
При цьому, на думку апеляційного суду зазначене клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Звернення прокурора до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з порушенням п'ятиденного строку до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, на чому наголошує адвокат у апеляційній скарзі, не є безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали суду.
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
Твердження захисника обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до нього будь-якого більш м'якого запобіжного заходу на думку апеляційного суду, є непереконливими.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкриміновані злочини може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.296, ч.1 ст.186, ч.2 ст.185, ч.4 ст.296, ч.3 ст.185 КК України, одні з яких ( ч.3 ст.185, ч.4 ст.296 КК України) відносяться згідно ст.12 КК України до тяжких злочинів, міра покарання, у разі визнання його винуватим, передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі від 4 до 8 років.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Крім того не виключається можливість, що ОСОБА_8 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме: перешкоджати шляхом не прибуття та несвоєчасного прибуття на виклики суду.
Разом з тим суд першої інстанції прийняв до уваги і ту обставину, що ухвалою слідчого судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05.10.2021 року відносно ОСОБА_8 був обраний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, та в подальшому ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 03.02.2022 останньому змінено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на тримання під вартою, в зв'язку з порушенням останнім обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України покладених на нього слідчим суддею, та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою видячи не з каральних міркувань, а лише з метою виконання ними покладених процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбачених ч.1 ст.177 КПК України. З чим погоджується й колегія суддів.
Продовжуючи дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Колегія суддів визнає безпідставними посилання апелянта на те, що судом першої інстанції жодним чином не обґрунтовано суспільний інтерес тримання ОСОБА_8 під вартою під час воєнного стану, та судом жодним чином не встановлено, що останній становить будь-яку небезпеку для суспільства, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_8 обвинувачується у злочині, передбаченому ч.2 ст.296 КК України, який скоєний безпричинно та обставини інкримінованого кримінального правопорушення викликають суспільний інтерес.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_8 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2023 року, якою продовжено запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 26 липня 2023 року включно - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :