Справа № 495/3497/23
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
27 червня 2023 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,
при секретарі - Бучка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третя особа - Виконавчий комітет Шабівської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся 07 квітня 2023 року до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Третя особа - Виконавчий комітет Шабівської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком.
Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відносини між сторонами розладились, кожний з подружжя живе своїм життям, фактично сім'я припинила своє існування, примирення між сторонами не можливе. Окрім того, позивач ОСОБА_1 просить визначити місце проживання спільних з відповідачкою ОСОБА_2 дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним, оскільки станом на теперішній час діти перебувають на його утриманні та постійно проживають з ним, відповідачка ОСОБА_1 працює та фактично живе закордоном.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, не заперечував щодо заочного розгляду справи, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не відомі.
В судове засідання представник третьої особи - Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Фадеєва А.С. не з'явилась, однак надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, не заперечувала відносно заочного розгляду справи, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Вивчивши надані суду матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.
Дослідивши матеріали справи, надавши правову оцінку доводам сторін, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що сторони зареєстрували шлюб 18 травня 2010 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 18.05.2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис №131.
Від шлюбу сторони мають спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 27.06.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №288, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 15.20.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №935.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має в сім'ї рівні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За правилами ст.ст. 110, 114 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сімейні відносини між сторонами припинені. Подальше сімейне життя чоловіка і дружини, і збереження родини стали неможливими, шлюб носить формальний характер, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що у відповідності зі ст.112 Сімейного кодексу України є підставою для розірвання шлюбу.
Отже, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розірвання шлюбу між сторонами, підлягають задоволенню.
Відповідно до Договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідченого 30.03.2023 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю., реєстровий №423, місцем проживання спільних дітей сторін: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначено місце проживання батька - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Довідки №57 від 19.09.2022 року, виданої Виробничим Управлінням житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 працює на посаді головного інженера Виробничого Управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради.
Згідно рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району №60/2023 від 22.05.2023 року, «Про затвердження висновку служби у справах дітей Шабівської сільської ради «Про визначення місцем проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батька ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 », орган опіки та піклування Шабівської сільської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідає інтересам дітей.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини . Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Згідно частин 4, 5, 6 ст.19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Однак, судом під час розгляду справи не було встановлено, що Висновок Шабівської сільської ради як органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітніх дітей, суперечить інтересам малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому підстав для того, щоб суд з ним не погодився не має.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до обгрунтовного висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком, підлягають задоволенню.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона, відповідно до ст. 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Керуючись ст.ст. 3, 19, 110, 114, 116, 141, 150, 160, 161, 164 СК України, ст.ст. 4, 12-13, 200, 206, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третя особа - Виконавчий комітет Шабівської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений 18 травня 2010 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис №131.
Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Повний текст даного рішення складено 27.06.2023 року.
Суддя: