Справа № 204/5438/21
Провадження № 2/204/250/23
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
22 червня 2023 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
при секретарі Кошелюк Д.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,-
У липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якій просив суд:
-поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_1 на праві власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована у житловому будинку зазначеному у плані: А-9 та складається з: 1- коридору; 2,6 - кладових; 3 - туалету; 4 - ванної; 5 - кухні; 7,8 - житлових кімнат; І - балкону, житловою площею 29,4 кв.м., загальною площею 48,3 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 01.07.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіним М.М., реєстр №Д-621, зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.07.2003 року, реєстраційний номер: 522684;
-припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована у житловому будинку зазначеному у плані: А-9 та складається з: 1- коридору; 2,6 - кладових; 3 - туалету; 4 - ванної; 5 - кухні; 7,8 - житлових кімнат; І - балкону, житловою площею 29,4 кв.м., загальною площею 48,3 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 01.07.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіним М.М., реєстр №Д-621, зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.07.2003 року, реєстраційний номер: 522684;
-поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з: 1 - коридору; 2 - туалету; 3 - ванної; 4 - кухні; 5 - житлова кімната; 6 - кладова; 7 - кладова; 8 - житлова кімната; приведеною площею 67,90 кв.м., загальною площею 63,50 кв.м., житловою площею 42,60 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.06.1998 року та згідно реєстраційного посвідчення від 30.06.1998 року зареєстровано в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №112 п за реєстровим №29;
-припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з: 1 - коридору; 2 - туалету; 3 - ванної; 4 - кухні; 5 - житлова кімната; 6 - кладова; 7 - кладова; 8 - житлова кімната; приведеною площею 67,90 кв.м., загальною площею 63,50 кв.м., житловою площею 42,60 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.06.1998 року та згідно реєстраційного посвідчення від 30.06.1998 року зареєстровано в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №112 п за реєстровим №29;
-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 201463,61 грн. за різницю дійсної ринкової вартості квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та дійсної ринкової вартості квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
-стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.
В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що 16 травня 1987 року він уклав з відповідачем шлюб, який рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2018 року було розірвано. За час перебування у шлюбі та ведення спільного господарства, сторонами у спільну сумісну власність подружжям було набуто наступне майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , яка зареєстрована за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 червня 1998 року; двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , яка зареєстрована за позивачем на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 липня 2003 року. Позивач вважає, що поділ зазначеного майна слідує здійснити відповідно до вимог, передбачених ст.ст.69-72 СК України та ст.372 ЦК України, а саме: двокімнатну квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , залишити на праві власності за позивачем, а трикімнатну квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , слідує залишити на праві власності за відповідачем, що є правильним на законним. Так, позивач наголошує суду, що між сторонами існують конфліктні відносини, тому в разі поділу спільного майна по частині кожному, стане неможливо реально користуватись ним, володіти на розпоряджатись. Крім того, виділення в натурі по частини квартир є технічно неможливим. Одночасно з цим позивач зазначає суду, що на даний час в нього фактично склалась нова сім'я, а тому спільне проживання за однією адресою суперечитиме його інтересам. У зв'язку із чим, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом, оскільки не може з відповідачем дійти згоди щодо поділу вищезазначеного майна.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2023, головуючим визначено суддю Токар Н.В.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2023 року справа прийнята до свого провадження, відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 14.03.2023 року.
З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву протягом встановленого судом строку не скористалась, у зв'язку з чим, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 16 травня 1987 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 16 травня 1987 року Софіївським відділом РАЦС Дніпропетровської області, актовий запис №40 (а.с17).
Згодом, заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 16 травня 1987 року Софіївським відділом РАЦС Дніпропетровської області за актовим записом №40 - розірвано (а.с.18-19).
10 червня 1998 року, у період шлюбу, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 10.06.1998 року, посвідчений генеральним директором товарної біржі «Лідер» Врублевською Н.С. (а.с.20-21); записано в реєстрову книгу №112п за реєстровим №29 (а.с.25); видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_2 (а.с.26-30).
ОСОБА_1 , у період шлюбу, 01 липня 2003 року придбав квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 01.07.2003 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіним М.М. та зареєстровано в реєстрі за №Д-621 (а.с.31); на підставі чого складено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.34-38).
Відповідно до Висновку про вартість об'єкта оцінки затвердженого директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм оцінка», станом на 31.05.2021 року ринкова вартість квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , складає 799 565 грн. (а.с.39-49).
Відповідно до Висновку про вартість об'єкта оцінки затвердженого директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм оцінка», станом на 31.05.2021 року ринкова вартість квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , становить 1 001 028,61 грн. (а.с.50-62).
Згідно Висновку експерта за результатами проведення судово-будівельної експертизи №3205/3206-22 по цивільній справі №204/5438/21 складеного 07.12.2022 року, ринкова вартість двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на момент проведення дослідження складає 1 358 251 грн.; ринкова вартість трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ,на момент проведення дослідження складає 1 718 391 грн. (а.с.170-191).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція також висловлена у постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі 6-843цс17 та Верховного Суду від 06.02.2018 року 61-2446св18, 07.02.2018 року у справі 61-524св18, 19.06.2019 року у справі 621/302/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17.
Як вбачається з матеріалів справи, в період шлюбу подружжям придбано: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Обставини спільного придбання вказаних квартир під час шлюбу, та як наслідок, поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на них сторонами у справі не заперечується, а тому, відповідно до ст.81 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягають.
При поділі майна, частки сторін є рівними, оскільки іншого не визначено домовленістю між ними та підстав для відступлення від рівності часток не вбачається.
Таким чином, оскільки спірні квартири було придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, в період сумісного проживання та ведення спільного господарства, не надання позивачем доказів, які б свідчили про те, що вони є його особистою власністю відповідно до положень ч.1 ст.57 СК України, суд приходить до висновку про обґрунтованість та необхідність задоволеннях позовних вимог позивача в частині поділу спільного майна подружжя.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Аналогічної правової позиції також дотримується і Верховний Суд в постановах від 03.10.2018 року у справі №127/7029/15-ц та від 09.01.2019 року у справі №643/4589/15-ц.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 464/7011/16-ц.
Аргументи позивача про те, що вирішуючи питання про поділ майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, суд має застосувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України, є неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому, залишення речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, суд робить висновок, що ця норма вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц та від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19-ц.
Таким чином, аналізуючи наведені норми закону та беручи до уваги спосіб захисту, обраний позивачем у позові, а також те, що сторони не досягли згоди між собою стосовно поділу спільного майна набутого за час шлюбу, суд дійшов висновку, що придбані сторонами під час шлюбу квартири підлягають поділу шляхом визнання за кожним із подружжя по частини із кожної квартири.
Саме такий спосіб поділу не буде виходом за межі позовних вимог та буде відповідати закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, знайшли своє підтвердження, оскільки, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд вважає позов частково обґрунтованим, а тому, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 405,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 372, 364 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 89, 258, 263, 264, 265, ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .
Залишити за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .
Залишити за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 3405 (три тисячі чотириста п'ять) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Токар