Справа № 583/395/23
2/583/284/23
26 червня 2023 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді Сидоренка Р.В.,
за участю секретаря Якубович В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача
адвоката Єфіменко Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в м. Охтирка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач 02.02.2023 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.06.2010 року ОСОБА_4 взяла у нього в борг грошові кошти в сумі 2550,00 доларів США, які зобов'язувалася повернути до 31.12.2010 року. В додатковій угоді від 08.07.2014 року, яка є невід'ємною частиною договору позики від 03.06.2010 року, зазначено, що ОСОБА_5 передала ОСОБА_1 відсотки за договором позики від 03.06.2010 року в розмірі 600,00 доларів США за період користування позикою із червня 2010 року по червень 2014 року в рахунок використання зобов'язань. Крім того, в даній додатковій угоді було визначено, що основну суму позики в розмірі 2550,00 доларів США ОСОБА_5 зобов'язується повернути за першою вимогою. Позивач зазначає, що періодично ОСОБА_5 виплачувала йому відсотки за користування позикою, остання виплата була здійснена нею у вересні 2020 року, про сплату відсотків між ними була усна домовленість, але основну суму боргу в обумовлений строк вона не повернула. На неодноразові звернення ОСОБА_1 щодо повернення боргу, відповідачка починаючи з 2014 року обіцяла повернути основну суму боргу пізніше. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
07 липня 2021 року він звернувся з позовною заявою про стягнення боргу за договором позики з вимогою повернення грошових коштів до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Рішенням Охтирського міськрайонного суду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , який є спадкоємцем боржниці ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 борг в сумі 2550 доларів США. Постановою апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики. 01 серпня 2022 року Ухвалою Верховного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження, оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що з наданих Охтирською міською державною нотаріальною конторою Сумської області матеріалів спадкової справи №4/2021 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 вбачається, що спадкоємцями після смерті позичальника ОСОБА_4 є ОСОБА_3 та чоловік померлої - ОСОБА_2 .
Посилаючись на викладене, враховуючи прострочення ОСОБА_5 терміну виконання зобов'язання, а також неможливість мирного вирішення спору, позивач просить стягнути на його користь з правонаступників (спадкоємців) боржниці ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку борг в сумі 2550,00 доларів США за договором позики від 03.06.2010 року та судові витрати.
27.02.2023 від позивача надійшла заява про заміну відповідача в якій він зазначає про те, що ОСОБА_6 не є належним відповідачем по справі, оскільки згідно спадкової справи вона не прийняла спадщину після смерті боржниці.
Ухвалою суду від 26.06.2023 вимоги позивача до відповідача ОСОБА_6 , були залишені без розгляду.
27.02.2023 року ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено справу до розгляду з повідомленням сторін. Відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
22.03.2023 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність позовних вимог. Відповідач просив застосувати позовну давність. ОСОБА_2 зазначив, що йому взагалі нічого не було відомо про те, що його дружина ОСОБА_4 отримувала від позивача кошти у позику. ОСОБА_4 зверталася до ОСОБА_1 щодо посвідчення складеного нею заповіту, жодних інших стосунків вони ніколи не мали, що виключає можливість укладення між ними договору позики. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 грошові кошти у позивача не позичали, а тому його посилання на взяті ними зобов'язання з погашення позики є недоречним. Також, у розписці від 03.06.2010 року вказано, що позичальник бере на себе зобов'язання повернути позику в термін до 31.12.2010 року, а не за першою вимогою. Позивачем не надано доказів погодження ОСОБА_5 умови про повернення позики за першою вимогою, визнання нею існування заборгованості перед позивачем та виконання зобов'язань, в тому числі частково шляхом сплати грошових коштів до вересня 2020 року. Позивач вказує на те, що за змістом договору позики нарахування та сплата будь-яких відсотків позичальником не передбачена, між сторонами договору не могло існувати жодної усної домовленості про сплату відсотків. З огляду на викладене, посилання позивача на сплату ОСОБА_5 відсотків за позикою до вересня 2020 року включно не узгоджується з умовами договору позики, а тому не може прийматися судом до уваги. Крім того, позивачем не надано договору позики від 03.06.2010 року, укладеного між ним та ОСОБА_7 . В матеріалах справи наявний договір, в якому не вказано дату його укладення, однак зазначено, що позика надається у строк на 6 місяців, датою повернення позики є 31.12.2010 року. Таким чином, договір позики було укладено 01.07.2010 року, а не 03.06.2010 року, як про те зазначає позивач. Відповідач ОСОБА_2 звертає увагу на те, що з моменту отримання позики пройшло більше десяти років. Укладення у червні чи серпні 2014 року додаткової угоди до вказаного договору позики, строк дії якого закінчився, суперечить діючому законодавству та не відновлює дію договору, з дати порушення строку виконання зобов'язання про повернення позики, а саме з 31.12.2010 року у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_5 про повернення позики, яким він не скористався, а отже пропустив строк позовної давності (а.с. 120-121).
Також 22.03.2023 року від представника відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона проти задоволення позовних вимог заперечувала, пославшись на їх безпідставність. ОСОБА_6 не може бути відповідачем у даній справі, оскільки обов'язок задовольняти вимоги кредиторів спадкодавця закон покладає на спадкоємців, які прийняли спадщину. Разом з тим, ОСОБА_6 після смерті матері ОСОБА_5 спадщину не приймала, а відтак не має жодних зобов'язань перед її кредиторами (а.с. 125-128).
07.04.2023 року від позивача надійшли заперечення на відзив, в яких він стверджує про наявність боргових зобов'язань ОСОБА_4 , які підтверджуються письмовими матеріалами (розпискою, договором позики, додатковою угодою). Вважає, що строк позовної давності не пропущений, так як у додатковій угоді сторони погодили про повернення боргу за першою вимогою, а тому строк позовної давності рахується після перебігу 30 днів після пред'явлення вимоги. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла, тому позов заявлено до спадкоємців.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у ньому.
Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував, пояснив, що йому невідомо про наявність боргових зобов'язань його дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову та пояснила, що у письмовому договорі не вказана дата його укладення, а в розписці вказано до 31.12.2010 року, а додаткова угода укладена в 2014 році поза межами строків позовної давності, тому вважає, що у договорі відсотки не вказані, а отже не погоджені сторонами, а з вимогою звернувся до суду поза строком. Просила застосувати строки позовної давності.
Відповідач ОСОБА_3 до суду не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, про причини неявки до суду не повідомляв.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно умов договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , позикодавець передав позичальнику грошові кошти в сумі 2550,00 доларів США, які зобов'язувався повернути до 31.12.2010 року.
В п. 3 договору позики зазначено, що у разі якщо позичальник не повертає позикодавцю отриману у позику суму грошей до вказаного строку, то позикодавець має право звернутися до суду з позовом про стягнення боргу з позичальника за рахунок його майна та майна членів його родини.
У підтвердження передачі грошових коштів складено письмову розписку від 03.06.2010 року, відповідно до якої ОСОБА_4 отримала у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2550,00 доларів США на строк до 31.12.2010 року. ОСОБА_4 зобов'язувалася повернути вищевказану суму до 31.12.2010 року.
Згідно додаткової угоди до договору позики від 03.06.2010 року, укладеної 08.07.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , остання передала ОСОБА_1 відсотки за договором позики від 03.06.2010 року в розмірі 600,00 доларів США за період користування позикою з червня 2010 року по червень 2014 року включно в рахунок зобов'язань. Крім того, сторони домовилися, що основну суму позики в розмірі 2550,00 доларів США ОСОБА_4 зобов'язується повернути за першою вимогою, про що письмово зазначено в додатковій угоді.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 04.01.2021 року Охтирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).
За життя ОСОБА_4 був складений заповіт, за яким належну їй земельну ділянку, надану для ведення товарного сільськогосподарського призначення вона заповіла ОСОБА_3
13 січня 2021 року Охтирською міською державною нотаріальною конторою Сумської області заведено спадкова справа №4/2021 до майна померлої ОСОБА_4 , з якої слідує, що спадщина після ОСОБА_4 була прийнята ОСОБА_3 і чоловіком померлої - ОСОБА_2 , які у встановлений законом строк подали заяви про прийняття спадщини.
02 вересня 2021 року державним нотаріусом Охтирського міської державної нотаріальної контори Сумської області Теличко М.І. видані свідоцтва про право на спадщину за законом, на наступне спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 : житловий будинок під АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастровим номером 5910200000:21:009:0126, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастром номером 5910200000:21:009:0171, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 102, 104, 106).
З наданих Охтирською міської державною нотаріальною конторою Сумської області матеріалів спадкової справи №4/2021 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 вбачається, що спадкоємцями після смерті позичальника ОСОБА_4 є ОСОБА_3 та чоловік померлої - ОСОБА_2 .
В ч. 1 ст. 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
В ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року справа № 2-383/2010 зроблено висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За правилами, передбаченими статтями 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо це не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно правового висновку, зробленого в постанові Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей.
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином. Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За змісту ст.ст. 1046, 1047 ЦК України вбачається, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
В постанові Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 міститься висновок, що реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
Згідно правового висновку, зробленого в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 209/3022/16-ц аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 року у справі № 604/1038/16, від 23.04.2020 року у справі № 501/1773/16-ц, 06.10 2021 року у справі №644/6982/16-ц.
Суд дослідив та проаналізував договір позики на його відповідності нормам Цивільного кодексу України та позиковим відносинам, дійшов висновку про те, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено саме договір позики від 03.06.2010 року, який відповідає нормам діючого законодавства України, а тому породжує права та обов'язки сторін щодо надання та повернення позики. Розпискою від 03.06.2010 року підтверджується факт отримання ОСОБА_4 у борг за договором позики грошових коштів у розмірі 2550,00 доларів США.
Також, наявність основної суми заборгованості за спірним договором позики у розмірі 2550,00 доларів США зафіксована у додатковій угоді до договору позики від 08.07.2014 року, яка підписана зокрема ОСОБА_4 , є чинною, недійсною у судовому порядку не визнавалась.
В судовому порядку відповідачами не оспорювалися вищевказані письмові документи, про існування таких зобов'язань між сторонами свідчать письмові докази, які перевірені та досліджені судом, також не спростовані стороною відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року справа № 14-134цс18, постанові Верховного Суду від 08.02021 року справа № 266/3946/17.
При вирішенні позову про стягнення із правонаступників боржника у солідарному порядку зазначеної у позові суми позики суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
За змістом статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Статтею 1281 ЦК України (в редакції,чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) визначено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України про обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Саме на підставі норм статті 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до відповідачів у цій справі.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.
Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
З огляду на викладене суд не погоджується із вимогою позивача про солідарне стягнення суми боргу з обох відповідачів по справі.
В п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначені основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач не надав суду доказів про вартість успадкованого майна кожного із спадкоємців та не звертався із клопотанням про сприяння у витребування таких доказів, призначенні експертизи, тощо. У матеріалах справи мається лише копії договорів дарування від 06.12.2012 на підставі яких спадкодавець набула у власність житловий будинок та земельну ділянку під ним у яких визначена із оціненою сторонами вартістю вказаного нерухомого майна яке успадкував ОСОБА_2 . Доказів про вартість інших земельних ділянок успадкованих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду не надано.
Із огляду на надані докази, позивач у встановлений законом спосіб не довів який саме розмір частки успадкованого майна припадає на кожного із спадкоємців боржника та яка їхня вартість, що позбавляє суд самостійно визначити розмір часток із загальної суми боргу, що припадає на кожного із спадкоємців. Тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Крім іншого, встановлені статтею 1281 ЦК України строки це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі №14-53цс18.
Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5,зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за №283/8882, нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.
Таким чином, стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.
Частиною другою статті 1220 ЦК України визначено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 13 січня 2021 року звернувся до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 .. Матеріали спадкової справи надійшли на вимогу суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення цієї ж суми боргу 21.09.2021 р. Отже, позивач із цього часу, знав або повинен був знати про наявність вказаного спадкоємця.
Проте, ані матеріали спадкової справи, ані матеріали цієї цивільної справи не містять доказів звернення позивача ОСОБА_1 із вимогою до цього спадкоємця, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову до даного відповідача.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи, аналізуючи приведені докази та даючи їм оцінку, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а саме солідарному стягненню коштів у розмірі 2550 доларів США з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які прийняли спадщину.
Оскільки наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог по суті, суд не надає оцінку доводам відповідача ОСОБА_2 та його представника про пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати слід залишити за позивачем без відшкодування.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 10 - 13, 133, 137, 141, 258, 259, 263- 265, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем без відшкодування.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко