Постанова від 22.06.2023 по справі 913/567/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року

м. Київ

Cправа № 913/567/19(913/725/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г.,

суддів: Картере В. І., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві - Бойко М. А.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яке діє від імені відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2023

у складі колегії суддів: Медуниця О. Є. (головуючий), Стойка О. В., Попков Д. О.

та на рішення Господарського суду Луганської області від 21.12.2021

у складі судді Яресько Б. В.

у справі № 913/567/19 (913/725/21)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання"

до 1. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення безпідставно набутих коштів

в межах справи № 913/567/19

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання",

На розгляд суду постало питання щодо наявності/відсутності підстав повернення на користь позивача виконавчого збору, стягнутого з нього в межах виконавчого провадження, як безпідставно набутих коштів.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. У провадженні Господарського суду Луганської області перебуває справа № 913/567/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (далі - ТОВ "ЛЕО").

2. Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

3. 25.07.2008 ухвалою Господарського суду Луганської області у справі № 4/75 за позовом Державного підприємства "Енергоринок" (далі - ДП "Енергоринок") до ТОВ "ЛЕО" про стягнення 94 420 425,34 грн затверджено мирову угоду, згідно з якою ТОВ "ЛЕО" надана розстрочка з погашення заборгованості в сумі 86 979 493,65 грн, пені в сумі 1 438 447,45 грн, 3% річних в сумі 252 349,04 грн, інфляційних нарахувань в сумі 3 722 334,79 грн, штрафу в сумі 10 640,88 грн, згідно з графіком з 01.07.2008 по 30.06.2014.

4. 28.03.2012, на підставі заяви ДП "Енергоринок", постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з виконання ухвали Господарського суду Луганської області від 25.07.2008 у справі № 4/75.

5. 17.03.2017 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС) в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 винесено постанову про стягнення з ТОВ "ЛЕО" виконавчого збору в розмірі 4 129 149,36 грн.

6. 21.03.2017 Відділом ДВС було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови НОМЕР_3, винесеної 17.03.2017 про стягнення з ТОВ "ЛЕО" виконавчого збору у розмірі 4 129 149,36 грн на користь держави.

7. ТОВ "ЛЕО" із вказаними постановами державного виконавця не погодилось, звернулось до Господарського суду Луганської області зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

8. 14.06.2017 ухвалою Господарського суду Луганської області у справі №4/75, залишеною без змін постановою Донецької апеляційного господарського суду від 02.08.2017, скаргу задоволено повністю:

- визнано незаконними дії ВДВС з винесення у межах ВП НОМЕР_3 постанови від 17.03.2017 про стягнення виконавчого збору у розмірі 4 129 149,36 грн;

- визнано незаконними дії ВДВС з винесення у межах ВП НОМЕР_3 постанови від 17.03.2017 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн;

- визнано незаконними дії ВДВС з винесення постанови від 21.03.2017 про відкриття ВП НОМЕР_1 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 4 129 149,36 грн;

- визнано незаконними дії ВДВС з винесення постанови від 21.03.2017 про відкриття ВП НОМЕР_2 щодо стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн;

- визнано недійсною постанову від 17.03.2017 про стягнення виконавчого збору у розмірі 4 129 149,36 грн, винесену у межах ВП НОМЕР_3 ВДВС.

- визнано недійсною постанову від 17.03.2017 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн, винесену у межах ВП НОМЕР_3 ВДВС;

- визнано недійсною постанову від 21.03.2017 про відкриття ВП НОМЕР_1 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 4 129 149,36 грн, винесену ВДВС;

- визнано недійсною постанову від 21.03.2017 про відкриття ВП НОМЕР_2 щодо стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн, винесену ВДВС.

9. Також, ухвалою Господарського суду Луганської області № 4/75 від 14.06.2017 було встановлено, що станом на січень 2017 року мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.07.2008 у справі 4/75 була виконана ТОВ "ЛЕО" повністю.

10. Судами встановлено, що в період з 24.03.2017 по 21.06.2017 Відділ ДВС в примусовому порядку стягнув з банківських рахунків позивача грошові кошти в сумі 2 128 145,18 грн, які були зараховані до державного бюджету.

11. 05.05.2020 позивач направив Відділу ДВС запит №01-19/2/106 з вимогою надати інформацію щодо розподілу грошових коштів, стягнутих з банківських рахунків ТОВ "ЛЕО" в період з 03.02.2017 по 25.07.2017.

12. У відповідь, Відділ ДВС направив позивачу лист від 05.06.2020, до якого додав копії розпоряджень, платіжних доручень та витягів з Автоматизованої системи виконавчого провадження щодо коштів, зазначених у запиті:

- відповідно до розпорядження НОМЕР_1 від 10.05.2017 та платіжного доручення №2259 від 10.05.2017, державним виконавцем перераховані з рахунку позивача на користь держави 340 381, 90 грн виконавчого збору при примусовому виконанні виконавчого документа НОМЕР_3, виданого 17.03.2017;

- відповідно до розпорядження НОМЕР_1 від 18.04.2017 та платіжного доручення №1860 від 20.04.2017, державним виконавцем перераховані з рахунку позивача на користь держави 1 047 493, 78 грн виконавчого збору при примусовому виконанні виконавчого документа НОМЕР_3, виданого 17.03.2017;

- відповідно до розпорядження НОМЕР_1 від 21.06.2017 та платіжного доручення №2995 від 23.06.2017, державним виконавцем перераховані з рахунку позивача на користь держави 16 947,16 грн. виконавчого збору при примусовому виконанні виконавчого документа НОМЕР_3, виданого 17.03.2017;

- відповідно до розпорядження НОМЕР_1 від 24.03.2017 та платіжного доручення №1567 від 28.03.2017, державним виконавцем перераховані з рахунку позивача на користь держави 723 322,34 грн виконавчого збору при примусовому виконанні виконавчого документа НОМЕР_3, виданого 17.03.2017;

13. 04.08.2020 та 26.05.2021 ТОВ "ЛЕО" звернулося до Відділу ДВС листами №01-19/2/221 та №01-19/2/221 відповідно, з проханням про повернення надмірно стягнутого виконавчого збору та наданням подання за формою, передбаченою додатком 1 до "Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, далі - Порядок № 787) на повернення позивачу 2 128 145, 18 грн виконавчого збору.

Подання позову

14. У жовтні 2021 року ТОВ "ЛЕО" в межах цієї справи про банкрутство звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Відділу ДВС та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якій просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві в сумі 2 128 145,18 грн на користь ТОВ "ЛЕО". Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу ДВС на користь ТОВ "ЛЕО" витрати по сплаті судового збору в сумі 23 122 грн.

15. Позивач мотивує свої вимоги тим, що в межах виконавчого провадження з нього були незаконно стягнуті грошові кошти в сумі 2 128 145,18 грн як виконавчий збір, які підлягають стягненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивач стверджує, що Відділом ДВС на вимогу позивача не було складено та направлено до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення надмірно стягнутого виконавчого збору, відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів від 03.09.2013 № 787.

16. Заперечуючи проти позовних вимог ТОВ "ЛЕО", Відділ ДВС посилався на те, що на момент стягнення з позивача коштів в сумі 2 128 145,18 грн у період з 24.03.2017 по 21.06.2017 його дії були правомірні, оскільки стягнення коштів відбувалося до ухвалення Донецьким апеляційним господарським судом постанови від 02.08.2017 та до набрання чинності ухвали Господарського суду Луганської області від 14.06.2017 у справі № 4/75.

17. Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджету, зокрема виконавчого збору, врегульовано Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. № 787.

18. Кошти в сумі в сумі 2 128 145,18 грн, які надійшли до бюджету, можуть бути повернути позивачу за умови подання ним документів, передбачених Порядком № 787. Також відповідач вказує, що від Міністерства юстиції України, яке несе відповідальність за формування та несвоєчасну подачу до органів Казначейства подання про повернення сум коштів з відповідного бюджету, не надходило.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду

19. 21.12.2021 рішенням Господарського суду Луганської області у справі №913/567/19(913/725/21), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь ТОВ "ЛЕО" 2 128 145,18 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ТОВ "ЛЕО" витрати по сплаті судового збору у сумі 31 922,18 грн.

20. Місцевий господарський суд, в яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідне подання для передачі органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

21. Суд апеляційної інстанції також вказав, що перерахування державним виконавцем з рахунку позивача до Державного бюджету України грошових коштів на виконання постанови державного виконавця НОМЕР_3 від 17.03.2017 (винесеної з порушенням вимог законодавства, що стало підставою для її визнання в подальшому недійсною судом) свідчить про те, що вказані дії державного виконавця були неправомірними.

22. Щодо розподілу судового збору, суд першої інстанції зауважив, що позивачем було сплачено судовий збір в сумі 34 192,18 грн. При цьому, з урахуванням суми позову, відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір", належало сплатити 1,5% ціни позову - 31 922,18 грн, які і покладено на Відділ ДВС, оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. 13.03.2023 Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України, яке діє від імені Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 та рішення Господарського суду Луганської області від 21.12.2021 у справі №913/567/19 (913/725/21); ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "ЛЕО" до Відділу ДВС та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів - відмовити у повному обсязі.

24. Скаржник стверджує, що при винесенні оскаржуваної постанови, Східний апеляційний господарський суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 по справі № 910/23967/16 щодо формулювання резолютивної частини рішення.

25. Також, скаржник вважає, що стягнення коштів з рахунків ТОВ "ЛЕО" в період з 24.03.2017 по 21.06.2017 здійснювались до ухвалення Донецьким апеляційного господарським судом постанови від 02.08.2017 у справі №4/75, а тому висновки про незаконність вказаних дій державного виконавця є необґрунтованими та безпідставними, оскільки під час саме вчинення виконавчих дій державний виконавець діяв в межах та у спосіб, передбачений законом.

26. Відділ ДВС із посиланням на трирічний строк позовної давності також вказує, що стягнення коштів з рахунків ТОВ "ЛЕО" відбувалось в період з 24.03.2017 по 21.06.2017, а позов про стягнення безпідставно набутих коштів було подано у жовтні 2021. Скаржник вказує, що в позовній заяві ТОВ "ЛЕО" не міститься прохання про поновлення пропущеного процесуального строку. Також про поновлення пропущеного строку або про визнання причин пропуску поважними не зазначено в ухвалі Господарського суду Луганської області від 11.10.2021 про відкриття провадження у справі № 913/567/19 (913/725/21).

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

27. 23.05.2023 до Верховного Суду від Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати прийняті у справі судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

28. Відповідач стверджує про законність дій державного виконавця під час стягнення виконавчого збору, пропуск позивачем строків позовної давності, а також, що до Головного управління казначейства подання від Міністерства юстиції України про повернення позивачу спірних коштів не надходило. Таким чином, відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

30. Предметом касаційного перегляду цій справі є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позову про стягнення на підставі статті 1212 ЦК України з Державного бюджету України безпідставно стягнутих Відділом ДВС з позивача грошових коштів виконавчого збору.

31. Верховний Суд дійшов наступних висновків.

32. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

33. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

34. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

35. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

36. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).

37. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час стягнення з позивача виконавчого збору) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

38. Частиною сьомою зазначеної статті передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

39. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що Відділом ДВС 21.03.2017 було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови державного виконавця НОМЕР_3 від 17.03.2017 про стягнення з ТОВ "ЛЕО" виконавчого збору у розмірі 4 129 149,36 грн на користь держави та списано з рахунків позивача й перераховано до Державного бюджету України грошові кошти на загальну суму 2 128 145,18 грн.

40. Судами першої та апеляційної інстанції, в порядку положень частини четвертої статті 75 ГПК України, встановлено, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.06.2017 у справі №4/75, яка набрала законної сили, визнано неправомірними дії державного виконавця з винесення постанови від 17.03.2017 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 4 129 149,36 грн в межах виконавчого провадження НОМЕР_3; визнано незаконними дії державного виконавця з винесення постанови від 21.03.2017 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 щодо стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 4 129 149,36 грн, у зв'язку з чим, вказані постанови державного виконавця визнано недійсними.

41. Таким чином, визнання незаконними дії державного виконавця з відкриття виконавчого провадження та постанови державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, у зв'язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.

42. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що зазначене свідчить про безпідставне стягнення Відділом ДВС з позивача виконавчого збору в сумі 2 128 145,18 грн та обґрунтованість позовних вимог ТОВ "ЛЕО" на підставі статті 1212 ЦК України.

43. Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що під саме вчинення виконавчих дій державний виконавець діяв в межах та у спосіб, передбачений законом, оскільки, по-перше, обставини щодо незаконності дій державного виконавця встановлені ухвалою господарського суду від 14.06.2017 у справі № 4/75, що має преюдиційне значення для цієї справи. По-друге, визначальним для цієї справи було встановлення обставини, що правова підстава для стягнення з позивача виконавчого збору відпала, що і було встановлено судами попередніх інстанцій.

44. Відносно посилань скаржника на звернення позивачем із позовом у цій справі поза межами строку позовної давності, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до положень частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

45. При цьому, особами, наділеними правом заявити про пропуск позивачем строку позовної давності у цій справі є відповідачі. Однак, відповідачами не заявлялося до прийняття рішення по суті спору про застосування наслідків спливу позовної давності. Разом з тим, Суд також звертає увагу, що в силу положень частини третьої статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи викладене, Верховний Суд не бере до увагу доводи скаржника щодо строків позовної давності.

46. Вирішуючи питання про те, за рахунок яких коштів має відшкодовуватись спірна сума та щодо суб'єктивного складу учасників такого спору, колегія суддів Верховного Суду враховує наступне.

47. Оскільки відповідно до наведених вище положень ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

48. Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

49. На виконання зазначеної статті Кодексу наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 затверджений Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, відповідно до п. 3 якого, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті, перерахування компенсації здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

50. Відповідно до п. 5 порядку № 787 (в редакції на час звернення позивачем до Відділу ДВС) повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

51. Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

52. У разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 551/1099/21.

53. Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, згідно з якою спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

54. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

55. При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

56. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

57. Відповідно до приписів частини п'ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

58. При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.

59. Отже, резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

60. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

61. Щодо судових витрат Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки за наслідками касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій рішення у справі залишається таким, що ухвалено на користь позивача, втім таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України

62. У цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "ЛЕО". Разом з тим, судом першої інстанції у резолютивній частині помилково зазначено про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь позивача заявленої суми коштів та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь позивача витрат по сплаті судового збору.

63. Таким чином, Суд дійшов висновку про необхідність зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду шляхом викладення їх в такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (ЄДРПОУ 31443937 поштовий індекс 91021, квартал Гайового 35-А м. Луганськ) 2 128 145 грн (два мільйона сто двадцять вісім тисяч сто сорок п'ять гривень) 18 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 31 922 грн (тридцять одна тисяча дев'ятсот двадцять дві гривні) 18 коп."

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

64. Згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

65. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 3 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а резолютивна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду - зміні.

В. Розподіл судових витрат

66. У зв'язку з тим, що рішення судів по суті справи не змінюються, витрати скаржника зі сплати судового збору слід покласти на скаржникам.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 3 частини першої статті 308, статтею 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яке діє від імені відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 та рішення Господарського суду Луганської області від 21.12.2021 у справі № 913/567/19(913/725/21) змінити.

3. Пункт 2 та 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Луганської області від 21.12.2021 викласти в такій редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (ЄДРПОУ 31443937, поштовий індекс 91021, квартал Гайового 35-А м. Луганськ) 2 128 145 грн (два мільйона сто двадцять вісім тисяч сто сорок п'ять гривень) 18 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 31 922 грн (тридцять одна тисяча дев'ятсот двадцять дві гривні) 18 коп."

4. Доручити Господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

В. Погребняк