вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"20" червня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/225/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Рижій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс" (вул. Андрія Фабра, 2, оф.2, Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 41395877) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" (вул. Соборна, 112, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 43431254) про повернення передоплати за непоставлений товар, стягнення штрафних санкцій за Договором на загальну суму 590 238 грн 18 коп.
у судове засідання з'явилися:
- від позивача: не з'явився;
- від відповідача: Кузьмін Євген Валерійович
07.03.2023 на поштову адресу Господарського суду Рівненської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс" (далі - позивач) надійшов позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" (далі - відповідач), у якому позивач просить суд, стягнути з відповідача 590 238 грн 18 коп. (з яких - 349 100 грн 00 коп. - основний борг, 90 690 грн 43 коп. інфляційні втрати, 150 447 грн 75 коп. - штрафні санкції).
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс" посилається на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" своїх зобов'язань за Договором поставки нафтопродуктів № 344 від 14.02.2022 в частині поставки товару. Позивачем стверджує, що ним здійснено попередню оплату товару на підставі рахунку № 944 від 14.02.2022 відповідно до платіжного доручення № 86 від 14.02.2022 на суму 875 800 грн 00 коп., однак відповідачем не здійснено поставку товару у визначений Договором строк. При цьому відповідачем перераховано на рахунок позивача 526 700 грн 00 коп. у період з червня до серпня 2022 року. Станом на 28.02.2023 сума передоплати 349 100 грн 00 коп. не повернута.
Ухвалою від 10.03.2023 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку та способу на усунення недоліків позовної заяви.
Позивачем усунуто недоліки позовної заяви в межах процесуального строку, встановленого судом.
Ухвалою від 21.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/225/23. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 11.04.2023.
28.03.2023 від представника відповідача надійшли:
- заява про вступ у справу як представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" адвоката Кузьміна Євгена Валерійовича (ордер серія № ВВ № 1027613 від 27.03.2023.);
- заява про ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою від 11.04.2023 відкладено підготовче засідання на 25.04.2023.
24.04.2023 від представника відповідача через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання/заява у якій, адвокат Кузьмін Євген Валерійович просить суд провести судове засідання 25.04.2023 за його відсутності, підготовче провадження закрити та призначити справу до розгляду по суті Крім того, представник відповідача вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" заперечує проти задоволення позову у повному обсязі, а безпосередньо саме обгрунування заперечень буде надано при розгляді справи по суті.
Ухвалою від 24.04.2023 закрито підготовче провадження у справі № 918/225/23. Призначено справу № 918/225/23 до судового розгляду по суті на 16.05.2023.
16.05.2023 судом встановлено, що позивач та відповідач у справі не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення даного засідання.
Ухвалою від 16.05.2023 розгляд справи відкладено на 20.06.2023.
02.06.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
20.06.2023 судом встановлено, що позивач у справі не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення даного засідання, що підтверджується довідкою про надіслання на його електронну адресу ухвали від 16.05.2023.
Відповідно до п. 17 розділу ІІІ положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 17.08.2021 за № 1845/0/15-21 встановлено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Під офіційною електронною поштою розуміється адреса електронної пошти, яка вказана користувачем в ЄСІТС, що складається з складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у позовній заяві вказував свою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 Дана адреса не містить доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_2, а відтак не є офіційною електронною адресою, а є особистою поштовою адресою сторони позивача.
При цьому виходячи із практики Верховного Суду, у тому випадку, якщо особа, звертаючись до суду, в заяві або по суті справи, або в заяві з процесуальних питань, вказала свою електронну пошту, яка не є офіційною, то слід вважати, що вона погоджується на отримання повідомлення саме на цю електронну пошту, тобто, діє презумпція обізнаності - особа має цікавитися, чи отримала лист.
Отже, суд виходить з того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Таку позицію висловив Верховний Суд у справі 759/14068/19, постанова від 30.11.2022.
Отже суд прийшов до висновку, що учасник Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс" бажає, щоб ці засоби комунікації (електронна адресу TeryaevAY@vinkor.ua) використовувалися судом.
Згідно з ч. 7 ст. 242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс" належним чином повідомлене про час, дату та місце проведення даного засідання.
Згідно з ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов'язковою та зважаючи на наявність вказаного клопотання позивача, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс".
У судовому засіданні 20.06.2023 присутній представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, надавши усні пояснення, які зводяться до того, що вина Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" у неналежному виконанні зобов'язань за договором відсутня, оскільки між сторонами повсякчас велися усні перемовини про місце, дату та час поставки товару, однак позивач своїми діями уникав отримання товару (наливом, а як це передбачено у Договорі поставки нафтопродуктів № 344 від 14.02.2022) та не виконував належним чином обов'язок щодо отримання такого товару; поводив себе недобросовісно і в кінцевому результаті звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, які були сплачені позивачем за дизельне паливо у сумі 875 800 грн 00 коп.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
14.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" (постачальник) в особі директора Льоушкіна Геннадія Дмитровича, то діє на підставі Статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс" (покупець), в особі директора Коровіна Валентина Михайловича, що діє на підставі Статуту був укладений Договір поставки нафтопродуктів № 344 (далі - Договір).
Відповідно до п.. 1.1. Договору постачальник зобов'язується в обумовлений в цьому договорі строк поставити та передати у власність Покупцеві дизельне паливо (далі - товар) у кількості визначеній за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 1.2. Договору покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його згідно з видатковими накладними та на підставі виставленого рахунку-фактури у термін, обговорений у даному Договору.
Розрахунок за Товар здійснюється Покупцем, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на умовах 100% оплати вартості Товару вдень поставки товару, відповідно виставленому Постачальником рахунку. (п. 2.3. Договору)
Згідно з п. 3.1. Договору поставка Товару здійснюється на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року - СРТ термінал Покупця (ЕXW- нафтобаза Постачальника).
Відповідно до п. 3.4. право власності на товар переходить від постачальника до покупця з момент фактичної передачі товару Покупцю та підписання Сторонами видаткової накладної або товарно-транспортної накладної на товар.
Приймання товару за кількістю і якістю здійснюється на умовах цього Договору. Товар поставляється наливом. (п. 3.5 Договору).
Згідно з п. 8.1. Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами, та діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку в частині виконання зобов'язань - до його повного виконання.
Того ж дня коли укладено Договір відповідач виставив для позивача рахунок на оплату № 944 від 14.02.2022 на загальну суму 875 800 грн 00 коп. Як вбачається, сторони домовились на поставку товару (Паливо дизельне ЄВРО СОРТ Е клас К5(ДТ-Е-K5) в кількості 29 000 літрів за ціною 30,20 грн за літр.
Рахунок № 944 від 14.02.2022 був оплачений в той же день відповідно до платіжного доручення № 86 від 14.02.2022.
Отже, з огляду на умови п. 2.3. Договору у постачальника виник обов'язок поставити товар (дизельне паливо) у день оплати товару, тобто 14.02.2022.
Однак, оплачений товар поставлено не було.
Позивач звернувся до відповідача з листом № 15 від 06.06.2022, у якому просив у зв'язку із неотриманням товару, повернути грошові кошти оплачені за дизельне паливо по рахунку № 944 від 14.02.2022 у сумі 875 800 грн 00 коп. за платіжним дорученням № 86 від 14.02.2022 за реквізитами, вказаними у листі.
У позовній заяві позивач вказує, що на виконання листа-вимоги № 15 від 06.06.2022, відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 526 700 грн 00 коп., а саме:
- 09.06.2022 - 100 000 грн 00 коп.;
- 29.06.2022 - 76 700 грн 00 коп.;
- 06.07.2022 - 150 000.00 коп.;
- 13.07.2022 - 50 000 грн 00 коп.;
- 27.07.2022 - 50 000 грн 00 коп.;
- 03.08.2022 - 50 000 грн 00 коп.
- 10.08.2022 - 50 000 грн 00 коп.
Залишок неповернених коштів попередньої оплати станом на 28.02.2023 складає 349 100 грн 00 коп.
Оскільки відповідачем належним чином не виконанні договірні зобов'язання, позивач звернувся до суду з даним позовом про повернення суми передоплати 349 100 грн 00 коп. та стягнення інфляційних втрат і пені.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо оплати товару позивач виконав у строки та в спосіб встановлений договором. А саме - позивачем здійснено 14.02.2022 оплату товару на підставі встановленого відповідачем рахунку № 944 від 14.022022 на суму 875 800 грн 00 коп.
Натомість, відповідачем не здійснено поставку товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Позивач направив вимогу про повернення суми попередньої оплати.
Відповідачем не надано жодної відповіді на вимогу, що скеровувалася йому позивачем. При цьому, як стверджує позивач відповідачем повернуто на рахунок позивача 526 700 грн 00 коп. із необхідних 875 800 грн 00 коп.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Суд виснує, що твердження представника відповідача, висловлені представником усно у судовому засіданні 20.06.2023 не підтверджені наявними доказами, а обставини на які посилається Кузьмін Є.В. не знайшли свого відображення у матеріалах справи та під час судового розгляду не підтвердились. Тому, суд не може покласти вищевказані пояснення в основну прийнятого рішення.
Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не скористався процесуальним правом на подання відзиву у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з тим, що відповідачем у справі не проведено поставку товару у строк, встановлений договором а саме 14.02.2022, відповідач вважається таким, що прострочив виконання Договору.
Згідно положень ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Законодавець зазначає, що вимога про "повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні" означає, що у разі припинення зобов'язання через неможливість його виконання, яке виникло внаслідок обставин, за які жодна із сторін не відповідає, або у зв'язку із добровільною відмовою від зобов'язання обох сторін, сторона, що виконала своє зобов'язання повністю або частково, має право вимагати повернення виконаного.
Отже, зобов'язання щодо повернення вказаних грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язань, які виникли з Договору.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, і набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України). Тобто зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Решта доводів відповідача судом не приймаються як безпідставні, з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), аналіз якої свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
Враховуючи, що належних доказів виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки у строк встановлений Договором, суду не надано, суд дійшов висновку про правомірність доводів позивача про стягнення з відповідача 349 100 грн 00 коп. попередньої оплати.
Окрім того, як вбачається, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та пеню за невиконання договору.
22 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/631/19 відступила від правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку прострочення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати товару.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 р. у справі № 910/12382/17).
Згідно зі ст. 625 ЦК України стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
За змістом ст.ст. 509, 524, 533- 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 р. у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 р. у справі № 686/21962/15-ц.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у cправі № 902/186/21).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні не є арифметично вірними, оскільки обґрунтований розмір стягнення з відповідача інфляційних втрат становить 93 768 грн 96 коп.
При цьому суд звертає увагу, що позивачем неправомірно здійснено нарахування інфляційних втрат із 14.02.2022, адже 14.02.2022 є днем, коли у відповідача був строк на виконання зобов'язання. Відповідач є таким що прострочив виконання зобов'язання із 15.02.2022.
Оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача 90 690 грн 43 коп. інфляційних втрат, суд задовольняє позовні вимоги у даній частині у обсязі, заявленому позивачем.
Розрахунок інфляційних втрат, які здійснено господарським судом долучено до матеріалів справи.
Щодо заявлених позивачем вимог по нарахуванню пені в сумі 150 447 грн 75 коп. слід зазначити наступне.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (надалі Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).
Отже, Законом передбачено обов'язкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобов'язань.
Крім того, особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 виснувала, що: «за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації.»
Як вбачається із п. 6.1. Договору поставки за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному Договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України.
Отже як вбачається, сторони договору не узгодили між собою ані розміру, ані порядку нарахування пені, яку просить стягнути позивач.
Позивач зазначає, що розмір пені визначений законодавчо, а саме ч. 2 ст.231 ГК України.
В той же час, суд такі доводи відхиляє, оскільки зазначена норма застосовується у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, тільки за порушення негрошового зобов'язання. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.08.2022 у справі №910/9375/21, від 26.10.2021 у справі №910/16114/20.
З урахуванням наведеного, та з огляду на те, що судом встановлено, що умовами договору, укладеного між сторонами, не встановленого відповідальності у вигляді пені, то суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення пені.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 439 790 грн 43 коп. (з яких - 349 100 грн 00 коп. - основний борг, 90 690 грн 43 коп. інфляційні втрати).
У задоволенні позовних вимог про стягнення 150 447 грн 75 коп. - штрафних санкцій суд відмовляє.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що при зверненні із даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8 853 грн 57 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 104 від 28.02.2023.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відтак судовий збір у розмірі 6 596 грн 85 коп. пропорційно задоволеним позовним вимогам покладається на відповідача.
Решта судового збору у розмірі 2 256 грн 72 коп. залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" (вул. Соборна, 112, Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 43431254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс" (вул. Андрія Фабра, 2, оф.2, Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 41395877) 439 790 (чотириста тридцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто) грн 43 коп. (з яких - 349 100 (триста сорок дев'ять тисяч сто) грн 00 коп. - основний борг, 90 690 (дев'яносто тисяч шістсот дев'яносто) грн 43 коп. інфляційні втрати).
3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 150 447 грн 75 коп. штрафних санкцій - відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" (вул. Соборна, 112, Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 43431254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Вікнор-Транс" (вул. Андрія Фабра, 2, оф.2, Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 41395877) 6 596 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн 85 коп. судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2023.
Суддя Романюк Ю.Г.