65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/685/23
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Дюльгер С.В.,
розглянувши справу № 916/685/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «БАЛАККОМ» (58023, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Комунальників, буд. 4-Б; код ЄДРПОУ 30501814)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Арнаутової Тетяни Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 72 629,52 грн;
представники сторін:
від позивача - Матлах М.А. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «БАЛАККОМ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця Арнаутової Тетяни Олександрівни про стягнення 72 629,52 грн, з яких: 36 592,00 грн основної заборгованості, 14 380,61 грн пені, 9 140,15 грн інфляційних втрат, 12 516,76 грн штрафної неустойки.
В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання з відповідачем 05.11.2019 договору поставки № 046, здійснення поставки відповідачеві товару на загальну суму 85233грн. відповідно до умов вказаного договору, здійснення відповідачем оплати лише частково, наявність залишку заборгованості у розмірі 38338грн. через несплату за видатковими накладними № 753 від 14.01.22, № 1474 від 26.01.22, № м1543 від 28.01.22, № 1544 від 28.01.2022, № 1630 від 28.01.22. Також вказує на здійснення поставки товару 24.02.2022 за видатковою накладною № 3216 на суму 7079грн, проте 22.03.2022 відповідачка повернула цей товар згідно з накладною про повернення № 111. Позивач вказує на підписання сторонами 29.08.2022 акт звірки розрахунків, в якому відповідачка підтвердила наявність заборгованості у розмірі 36592грн. Через прострочку оплати з боку відповідача, позивачем нараховано 14380,61грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки та 12516,76грн. 35% річних відповідно до умов п.7.2 договору, а також 9140,15грн. інфляційних відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України.
Ухвалою суду від 22.02.2023 позовну заяву було залишено без руху, позивачеві наданий строк для усунення виявлених недоліків.
Після усунення позивачем недоліків, ухвалою суду від 28.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 29.03.2023.
06.03.2023 суд отримав від позивача клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою суду від 06.03.2023 та в подальшому позивач приймав участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Судове засідання призначене на 29.03.2023 не відбулось через перебування судді на лікарняному.
Ухвалою суду від 03.03.2023 судове засідання по справі було призначено на 20.04.2026.
Враховуючи загальновідомі обставини щодо складної ситуації в м.Херсоні, в тому числі щодо доставлення поштової кореспонденції, з метою дотримання процесуальних прав відповідача стосовно повідомлення про час та місце розгляду справи, суд неодноразово відкладав судові засідання на 08.05.2023, 05.06.2023, 21.06.2023 з направленням судових повісток та здійсненням відповідних публікацій на сайті суду.
07.06.2023 від позивача до суду надійшла заява стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 12000грн. з наданням підтверджуючих документів.
Відповідач в судове засідання не з'явися, заперечень щодо позовних вимог до суду не направив.
В судовому засідання 21.06.2023 за участі представника позивача судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Між сторонами 05.11.2019 було підписано договір поставки № 046 (а.с. 9), відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товари, а Покупець зобов'язується прийняти їх та здійснити оплату згідно умов даного договору.
Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, внаслідок підписання договору між сторонами фактично виникли правовідносини, притаманні для договору поставки.
Пунктом 6.1 договору передбачено здійснення оплати повної вартості отриманого за накладними товару протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки товару.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За положеннями до ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар, в тому числи за видатковими накладними № 753 від 14.01.22, № 1474 від 26.01.22, № м1543 від 28.01.22, № 1544 від 28.01.2022, № 1630 від 28.01.22. Також була здійснена поставка товару 24.02.2022 за видатковою накладною № 3216 на суму 7079грн, проте 22.03.2022 відповідачка повернула цей товар згідно з накладною про повернення № 111.
Вказані накладні містять підписи обох сторін та посилання на укладений між сторонами договір № 046 від 05.11.2019. В матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем оплати за договором у більшому розмірі, аніж це зазначає позивач.
Також позивач надав до матеріалів справи підписаний обома сторонами 29.08.2022 акт звірки розрахунків, в якому відповідачка фактично погоджується з наявністю заборгованості у розмірі 36592грн. та розрахунками позивача стосовно обставин її виникнення.
Всупереч умовам договору, відповідачка свої зобов'язання щодо оплати не отриманого товару належним чином не виконала, оплату здійснила частково, внаслідок чого на момент подачі позову склалась заборгованість у розмірі 36592грн.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. . Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 7.2 договору сторони передбачили відповідальність за прострочку оплати отриманого товару у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки платежу.
З урахуванням цього, позивачем заявлено до стягнення 14380,61грн. пені згідно наданого у позові розрахунку.
У відповідності до приписів ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до п.п.1, 2, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок позивача щодо пені суд вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, таким що ґрунтується на умовах договору та вимогах закону, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення 12516,76грн. 35% річних відповідно до умов п.7.2 договору, а також 9140,15грн. інфляційних відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Умовами договору (п.7.2) сторони передбачили інший розмір відсотків річних, а саме 35%. Також цей пункт договору дублює вимоги ч.2 ст.625 щодо нарахування інфляційних за весь час затримки платежу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, який міститься у позовній заяві, суд вважає його вірним та виконаним у відповідності з нормами чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення 36592грн. заборгованості, 14380,61грн. пені, 12516,76грн. 35% річних та 9140,15грн. інфляційних суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у даній справі суд враховує наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивач просив стягнути з відповідача 12000,00 грн витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування стягнення витрат на правову допомогу представник позивача надав копії Договору про надання правової допомоги № 07/23 від 18.01.2023, замовлення від 18.01.2023, додаткової угоди від 18.01.2023, звіту про виконані роботи від 27.02.2023, платіжного доручення від 28.02.2023. Так, додатковою угодою № 1 до договору № 07/27 сторони узгодили редакцію п.4.1.1, відповідно до якої вартість наданих адвокатським об'єднанням послуг встановлений у фіксованому розмірі - 12000грн. Платіжною інструкцією № 13271 від 28.02.2023р. позивач перерахував вказану суму за надання правової допомоги. Також суду наданий звіт від 27.02.2023 до договору № 07/23 з переліком наданих адвокатським об'єднанням послуг.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідач надав заперечення щодо покладання на нього понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
Враховуючи завдання господарського судочинства, особливості предмету спору, ступень складності справи, значення розгляду справи для сторін, суд вирішив розподілити судові витрати у даній справі, стягнувши з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на правову допомогу та 2684 грн. витрат зі сплати судового збору.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «БАЛАККОМ» (58023, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Комунальників, буд. 4-Б; код ЄДРПОУ 30501814) до Фізичної особи-підприємця Арнаутової Тетяни Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 72 629,52 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Арнаутової Тетяни Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «БАЛАККОМ» (58023, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Комунальників, буд. 4-Б; код ЄДРПОУ 30501814) 36 592,00 грн основного боргу, 14 380,61 грн пені, 9 140,15 грн інфляційних втрат, 12 516,76 грн 35% річних, 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору, 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 21 червня 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 26 червня 2023 р.
Суддя Р.В. Волков