21.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/407/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2023 (суддя Фещенко Ю.В., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 22.03.2023) у справі №904/407/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (с.Радомишль, Луцький район, Волинська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022 у загальному розмірі 1 142 940 грн. 63 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" заборгованість за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022 у загальному розмірі 1 142 940 грн. 63 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 521 983 грн. 20 коп. - основний борг;
- 185 448 грн. 34 коп. - пеня;
- 156 594 грн. 96 коп. - штраф;
- 115 358 грн. 28 коп. - інфляційні втрати;
- 163 555 грн. 85 коп. - 36% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 14.02.2022 по 23.02.2023 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 521 983 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 в сумі 185 448 грн. 34 коп., а також, штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару, в сумі 156 594 грн. 96 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по листопад 2022 року у сумі 115 358 грн. 28 коп., а також, на підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 36% річних за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 у сумі 163 555 грн. 85 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" про стягнення заборгованості за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022 у загальному розмірі 1 142 940 грн. 63 коп. - задоволено частково.
Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 60 127 грн. 31 коп.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" 461 855 грн. 89 коп. - основного боргу, 55 634 грн. 50 коп. - пені, 46 978 грн. 49 коп. - штрафу, 115 358 грн. 28 коп. - інфляційних втрат, 49 066 грн. 76 коп. - 36% річних та 17 144 грн. 11 коп. - витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР", в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального і процесуального права, нез'ясування обставин справи, зокрема в частині наявності вини відповідача щодо порушення зобов'язання з оплати, просить рішення господарського суду змінити в частині задоволення вимог про стягнення 55 634 грн. 50 коп. - пені, 46 978 грн. 49 коп. - штрафу, 115 358 грн. 28 коп. - інфляційних втрат, 49 066 грн. 76 коп. - 36% річних, зменшивши їх до 90% від заявлених позивачем у позовній заяві.
В апеляційній скарзі відповідач визнає наявність заборгованості перед позивачем, але відповідач не погоджується зі стягненням пені за порушення виконання зобов'язань, вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі були встановлені та перевірені доводи про відсутність з його боку вини за порушення строків оплати за договором.
Зауважує, що заборгованість виникла не з його вини, а у зв'язку з важким фінансовим положенням, яке обумовлено незалежними від відповідача обставинами, а саме оголошенням у країні воєнного стану.
Вважає, що саме з 24.02.2022 через оголошений воєнний стан не мав можливості отримувати від інших контрагентів вчасні та належні розрахунки за поставлені товари та продукцію, що обумовило несвоєчасні розрахунки з позивачем.
У зв'язку з чим відповідач просив суд зменшити нараховані штрафні санкції, які заявлені в позовній заяві на 90%, оскільки заявлені штрафні санкції в позовній заяві позивачем становили 620 955,55 грн., при цьому сума боргу є менша, ніж сума штрафних санкцій - 461 855, 89грн.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія", у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, таким, що прийнято відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2023 у справі №904/407/23 - без змін.
Зазначає, що судом першої інстанції враховані всі доводи відповідача, розмір штрафних санкцій суттєво зменшений від заявленого, що для відповідача є справедливим, добросовісним та розумним, посилання відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Зауважує, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, оскільки протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Відповідачем не надано доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник або інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Березкіна О.В., Дармін М.О.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 11.04.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/407/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
14.04.2023 матеріали справи №904/407/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою суду від 08.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2023 у справі №904/407/23; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 31.05.2023 на 10:30 год.; сторонам наданий строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.
16.05.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке колегія суддів вважає за можливе задовольнити.
30.05.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/407/23 у зв'язку відпусткою судді Дарміна М.О.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2023, справу №904/407/23 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Антонік С.Г. та ухвалою суду від цієї ж дати справу прийнято до провадження вказаним складом суду.
30.05.2023 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" надійшло клопотання про долучення доказів по справі, в якому останній просить долучити до матеріалів справи докази проведення часткового розрахунку за основним боргом за договором, що підтверджується платіжною інструкцією №2883 від 29.05.2023 в розмірі 1855,89 грн, та врахувати під час розгляду апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.05.2023 розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.06.2023 на 10:30 год.
У судовому засіданні 21.06.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
02.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" (далі - відповідач) укладено договір поставки № ДФЛ-0202/22 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар (зокрема, але не виключно продукцію виробництва ТОВ "Луцька аграрна компанія": м'ясо бройлера, субпродукти та інші продукти) в асортименті, кількості по цінах, встановлених у видаткових накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.
Згідно з пунктом 1.2. договору товар передається покупцю - частинами (партіями). Під партією товару сторони розуміють товар, зазначений в окремій видатковій накладній.
Відповідно до пункту 1.3 договору поставка кожної партії товару здійснюється на підставі видаткової накладної згідно погодженого сторонами замовлення.
Згідно з пунктом 1.4. договору асортимент, кількість та ціна товару погоджується сторонами при формування замовлення та визначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 1.6. договору передбачено, що загальна сума договору є орієнтованою та складається із зазначених сум видаткових накладних, отриманих від постачальника, за якими прийнято товар покупцем протягом дії даного договору. Сторони домовились, що загальна сума поставленого за договором товару визначається сторонами на момент проведення остаточного та повного розрахунку покупцем з постачальником за поставлений товар в порядку, визначеному у договорі. При цьому видані постачальником податкові та видаткові накладні підлягають обов'язковому та безумовному коригуванню на дату проведення остаточного та повного розрахунку (оплати) за поставлений товар. Покупець безумовно погоджується на таке коригування видаткових та податкових накладних та зобов'язаний отримати та підписати їх не пізніше дня їх отримання.
Відповідно до пункту 4.1. договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 7 календарних днів з дати виписки видаткової накладної постачальником.
Розрахунки за товар здійснюються в українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків безготівковий. Форма розрахунків - платіжне доручення. Датою оплати за товар визнається дата фактичного надходження коштів на рахунок постачальника.
Пунктом 4.3. договору передбачено, якщо постачальником здійснюється дві та більше поставок товару на користь покупця, грошові суми, що отримує постачальник від покупця за договором, покривають заборгованість покупця перед постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних, договорі), яку зобов'язаний здійснити покупець за договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку оплати грошових сум за видатковими накладними на товар, який постачався, незалежно від того, що вказано в призначенні платежу при здійсненні оплати. Сторони домовились, що у видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару даний договір, але якщо продаж товару відбувається в період дії договору, то він відбувається на умовах даного договору.
Відповідно до пункту 5.1. договору поставка товару здійснюється в строк, погоджений сторонами при прийнятті замовлення. Поставка товару здійснюється транспортом, силами та за рахунок постачальника або силами та за рахунок покупця за домовленістю сторін. Місце доставки погоджується сторонами при прийнятті замовлення на поставку товару. Постачальник здійснює поставку товару виключно за адресами місць приймання товару погоджених сторонами у додатку № 1 до договору, що є невід'ємною частиною.
У пункті 6.1. договору сторони домовились, що договір набирає чинності з 02.02.2022 і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до моменту повного і належного його виконання.
Матеріалами справи встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами не надано.
На виконання умов договору, позивачем 14.02.2022, 16.02.2022, 21.02.2022 та 23.02.2022 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 521 983 грн. 20 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:
- видаткової накладної № 17224 від 14.02.2022 на суму 158 025 грн. 60 коп. (а.с. 21);
- видаткової накладної № 18305 від 16.02.2022 на суму 111 019 грн. 20 коп. (а.с. 23);
- видаткової накладної № 20425 від 21.02.2022 на суму 138 672 грн. 00 коп. (а.с. 25);
- видаткової накладної № 21620 від 23.02.2022 на суму 114 266 грн. 40 коп. (а.с. 27).
Товар прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача без будь-яких зауважень та скріплені відтиском печатки підприємства.
Жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
Як зазначив позивач та що не заперечується відповідачем, поставлений позивачем 14.02.2022, 16.02.2022, 21.02.2022 та 23.02.2022 товар у повному обсязі оплачений відповідачем не був, внаслідок чого у останнього перед позивачем, станом на момент звернення із позовом до суду, утворилась заборгованість в сумі 521 983 грн. 20 коп.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.4. договору позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 в сумі 185 448 грн. 34 коп., а також, штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару, в сумі 156 594 грн. 96 коп.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період березня по листопад 2022 року у сумі 115 358 грн. 28 коп.
На підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував до стягнення з відповідача 36% річних за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 у сумі 163 555 грн. 85 коп.
Несплата зазначених сум і стала підставою звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.
У процесі розгляду справи судом, відповідачем долучено до матеріалів справи докази часткового погашення відповідачем основного боргу на суму 60 127 грн. 31 коп., а саме: платіжне доручення № 3311869DA736BD від 02.02.2023 на суму 60 127 грн. 31 коп. із призначенням платежу "за курине м'ясо згідно накладної № 17224 від 14.02.2022".
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку, що позивачем виконані свої зобов'язання з поставки товару, а відповідач свої зобов'язання з оплати товару вчасно і у повному обсязі не здійснив, що стало підставою для задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості в сумі 461 855,89 грн.
При цьому, судом обґрунтовано закрито провадження у справі в частині основного боргу в сумі 60 127,31 грн., оскільки таку заборгованість сплачено відповідачем після відкриття провадження у справі.
Також суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано і правильно нараховано відповідачу неустойку (пеню і штраф) за п.7.4 договору у сумі, відповідно, 185 448,34 грн. та 156 594,96 грн. А також інфляційні втрати в сумі 115 358,28 грн і 36% річних за п.7.5 договору в сумі 163 555,85 грн.
При цьому, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій та процентів річних, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд визнав за необхідне зменшити визнаний обґрунтованим розмір пені, штрафу та процентів річних на 70%, а саме:
- пені до 55 634 грн. 50 коп. (185 448,34 - 70%);
- штрафу до 46 978 грн. 49 коп. (156 594,96 - 70%);
- 36% процентів річних до 49 066 грн. 76 коп. (163 555,85 - 70%).
В той же час, з приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо наявності форс-мажорних обставин, суд виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується відповідачем лише у задоволеній частині вимог щодо стягнення пені в сумі 55 634 грн. 50 коп., 46 978 грн. 49 коп. - штрафу, 115 358 грн. 28 коп. - інфляційних втрат, 49 066 грн. 76 коп. - 36% річних, а всього в сумі 267 038,03 грн. При цьому, відповідач не згодний із пропорцією зменшення нарахованих до стягнення сум, вважаючи, що в даному випадку є підстави для відповідного зменшення на 90%.
Оскільки рішення суду в задоволеній частині вимог щодо основної заборгованості в сумі 461 855,89 грн. та закриття провадження у справі в частині основного боргу в сумі 60 127,31 грн. заявником апеляційної скарги не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог по стягненню пені в сумі 55 634 грн. 50 коп., 46 978 грн. 49 коп. - штрафу, 115 358 грн. 28 коп. - інфляційних втрат, 49 066 грн. 76 коп. - 36% річних та відсутністю підстав для зменшення цих нарахувань до 90%, з наступних мотивів.
Предметом спору у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, штрафу, 36% річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.
Як правильно встановлено судом першої інстанції укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Цивільним кодексом України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання; стаття 610 Цивільного кодексу України), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом було встановлено порушення зобов'язань відповідачем за договором щодо оплати отриманої продукції та послуг у строки визначені договором.
У пункті 7.4 договору вказано, що у випадку прострочення оплати за товар покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки до моменту повного розрахунку за товар. В разі прострочення дати оплати вартості товару покупець, крім пені, сплачує постачальнику штраф в розмірі 30% від вартості неоплаченого товару.
Відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом першої інстанції перевірені здійснені позивачем нарахування пені, штрафу, 36% річних та інфляційних втрат та встановлено, що під час проведення було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування, арифметично розрахунки здійснено вірно, тому правомірними до стягнення є: пеня за загальний період з 22.02.2022 по 11.01.2023 в сумі 185 448,34 грн; штрафу в сумі 156 594,96 грн; 36% річних за загальний період з 22.02.2022 по 11.01.2023 в сумі 163 555,85 грн; інфляційні втрати в сумі 115 358,28 грн.
Колегія суддів погоджується зі здійсненими судом першої інстанції розрахунками.
Також, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено про зменшення нарахованих штрафних санкцій, які заявлені в позовній заяві на 90%, обґрунтовуючи, що порушення виконання умов договору обумовлено виключно незалежними від нього обставинами, а саме оголошенням воєнного стану в країні.
Апеляційний господарський суд зазначає, що можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) передбачені ст. 233 Господарського кодексу України та ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2018 у справі № 904/10558/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.
Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України.
З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій та процентів річних, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд першої інстанції вирішив за необхідне зменшити розмір пені, штрафу та процентів річних на 70%, а саме: пені до 55 634,50 грн (185 448,34 грн - 70%); штрафу до 46 978,49 грн (156 594,96 грн - 70%); 36% річних до 49 066,76 грн (163 555,85 грн - 70%).
Суд апеляційної інстанції погоджується з такою пропорцією зменшення штрафних санкцій та вважає, що відповідне зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій та процентів річних у визначеному судом розмірі є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи.
Зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, відповідним обмеженням розміру санкцій, які вже присуджені до стягнення судом першої інстанції.
Колегія суддів вважає таке зменшення розумним та оптимальним балансом наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та процентів річних не на 70%, а на 90% у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин, а саме оголошенням воєнного стану в країні не знайшли свого підтвердження, з огляду на наступне.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Колегія суддів зауважує, що незадовільний фінансовий стан не є підставою для звільнення відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань при здійсненні своєї господарської діяльності або не є підставою для отримання пільг щодо зменшення обсягу відповідальності за невиконання своїх зобов'язань.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо наявності форс-мажорних обставин у взаємовідносинах з позивачем за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022, згідно зі статтями 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, не було надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням воєнного стану в Україні 24.02.2022 та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за згаданим договором.
Введення воєнного стану на території України не означає автоматичного припинення господарської діяльності та набуття коштів відповідачем. При відсутності відповідних доказів відповідача, не можна припускати, що підприємство повністю припинило свою роботу через воєнний стан. Не було підтверджено, що всі працівники (або їх частина), керівник підприємства та інші посадові особи перебувають у складі Збройних Сил України і тимчасово не виконують свої професійні обов'язки через воєнні дії. Також не було підтверджено, що всі або частина рухомого майна підприємства були задіяні у воєнних заходах, що перешкоджає суб'єкту господарювання здійснювати свою підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Важливо підкреслити, що держава наразі сприяє розвитку підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни, шляхом зменшення податків, митних платежів та інших заходів. Проте, відповідач не надав достатніх доказів для того, щоб підтвердити, що він має змогу продовжувати свою господарську діяльність без обмежень під час введеного воєнного стану.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання у конкретному випадку, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.
Колегією суддів не приймається до уваги клопотання апелянта про долучення доказів по справі про проведення часткового розрахунку за основним боргом за договором, що підтверджується платіжною інструкцією №2883 від 29.05.2023 в розмірі 1855,89 грн, оскільки зазначені докази подані з порушенням приписів ч. 2 ст. 80 ГПК України та виникли у період після ухвалення рішення по справі, отже ці докази не були предметом розгляду в суді першої інстанції та не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що рішення ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2023 у справі № 904/407/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2023 у справі №904/407/23 - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.06.2023.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя С.Г. Антонік