27.06.2023 року м. Дніпро Справа № 908/586/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Орєшкіної Е.В., Чус О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний експрес" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2023р. (суддя Ярешко О.В., м.Запоріжжя, повний текст складено 17.04.2023р.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Східний Експрес" (вул. Рекордна, буд. 9, кв. 22, м. Запоріжжя, 69032)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний Експрес" (вул. Шкільна, буд. 16, кв. 117, м. Запоріжжя, 69095)
про стягнення 170 000,00 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Східний Експрес" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний Експрес" про стягнення заборгованості у розмірі 170 000,00 грн..
Позовні вимоги обгрунтовані посиланням на невиконання відповідачем умов договору
про надання поворотної фінансової допомоги №1701/2022 від 17.01.2022р. щодо повернення коштів у визначений договором строк.
У заяві про зміну підстав позову позивач доповнив підстави позову положеннями глави 83 Цивільного кодексу України, а саме: ст.ст. 1212, 1213 цього кодексу та зазначив, якщо відповідачем не буде долучено до матеріалів справи договір про надання поворотної фінансової допомоги №1701/2022 від 17.01.2022р., то стягнення з нього 170000,00 грн. має відбутися за ст.1212 Цивільного кодексу України, що забезпечить ефективний захист порушених прав позивача, оскільки правова підстава для набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 170000,00 грн. буде відсутня.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.04.2023р. позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний Експрес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Східний Експрес" грошові кошти у сумі 170000 грн 00 коп. та 2684 грн 00 коп. судового збору.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на безпідставність набуття відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 170000,00 грн., перерахованих позивачем згідно з платіжним дорученням №11 від 17.01.2022р., оскільки докази укладення договору № 1701/2022 від 17.01.2022р. про надання поворотної фінансової допомоги в матеріалах справи відсутні.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Восточний експрес", в якій просить рішення суду від 12.04.2023 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що позивачем не додержано вимог ст.164 Господарського процесуального кодексу України щодо направлення копії позовної заяви на належну адресу, а отже суддя господарського суду Ярешко О.В. повинна була застосувати вимог ч.1 ст.174 Господарськго процесуального кодексу України щодо залишення позовної заяви без руху.
У даній справі фактичними підставами позову позивачем визначено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №1701/2022 від 17.01.2022р., а правовою складовою підстав позову є посилання позивача на порушення ст.ст.610,612, 1046,1047, 1049 Цивільного кодексу України.
Позивачем не надано доказів укладення договору, який він вказує як підставу заявлених ним позовних вимог, що є в свою чергу нефективним способом захисту та підставою для відмови в задоволенні позову.
Дійшовши висновку про відсутність підстав для стягнення заявлених сум в межах договірних відносин між сторонами внаслідок неналежного виконання зобов'язання на підставі статей 1046,1047 Цивільного кодексу України та застосування положення ст.1212 Цивільного кодексу України, якою врегулювано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, суд першої інстанції, застосувавши на власний розсуд певний спосіб захисту інтересів позивача у спірних правовідносинах, вийшов за межі наданих йому повноважень.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.
В обгрунтування своєї правової позиції позивач посилається на перерахування ним відповідачу грошових коштів у розмірі 170 000,00 грн на виконання вимог договору про надання фінансової допомоги №1701/2022 від 17.01.2022р., що підтверджується платіжним дорученням №11 від 17.01.2022р..
Позивач у своєму розпорядженні зазначений договір не має, оскільки уповноважена особа відповідача - директор та єдиний учасник товариства Гумеров Д.О. незаконно заволодів усіма екземплярами цього договору.
Відповідач не заперечив факт отримання від позивача грошових коштів у розмірі 170000,00 грн. та не надав доказів правомірності отримання вказаної суми.
Таким чином, на думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення глави 83 Цивільного кодексу України.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2023р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2023р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/586/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний експрес" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2023р. у справі №908/586/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
25.05.2023р. до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 908/586/23.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний експрес" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
За приписами ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи
Згідно з платіжним дорученням № 11 від 17.01.2022р. (проведено банком 17.01.2022р.). Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Східний Експрес» перераховано на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Восточний Експрес» грошові кошти у сумі 170000,00 грн..
В платіжному дорученні у призначенні платежу зазначено: «надання поворотної фінансової допомоги зг. договора № 1701/2022 від 17.01.2022р., без ПДВ».
13.02.2023р. позивач листом з описом вкладення (поштове відправлення №6906304070421) надіслав на адресу відповідача претензію вих. № б/н від 13.02.2023р., в якій просив в рахунок сплати боргу по договору про надання поворотної фінансової допомоги №1701/2022 від 17.01.2022р., негайно повернути грошові кошти у розмірі 170 000,00 грн., які були перераховані платіжним дорученням №11 від 17.01.2022р..
Зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України).
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частинами 1,2 ст.205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною першою ст.1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами ст.1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що платіжним дорученням №11 від 17.01.2022р., грошові кошти, у загальній сумі 170 000,00 грн. були перераховані позивачем відповідачу з призначенням платежу: «надання поворотної фінансової допомоги зг. договора № 1701/2022 від 17.01.2022 р., без ПДВ».
Водночас, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги № 1701/2022 від 17.01.2022р..
При цьому, відповідач заперечує факт укладення вказаного договору, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заволодіння директором та учасником ТОВ «Восточний Експрес» Гумеровим Д.О. чи іншою особою примірником (екземпляром) договору про надання поворотної фінансової допомоги № 1701/2022 від 17.01.2022р..
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Положеннями ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звернення до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019р. у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019р. у справі № 902/377/19).
Разом із тим, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі (зазначений висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі № 917/1739/17).
Зміст позовної заяви свідчить про те, що як правову підставу для задоволення позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст.610, ч.1 ст.612, ст.ст.1046, 1049 Цивільного кодексу України.
При цьому, у заяві про зміну підстав позову позивачем зазначено, що у випадку, якщо відповідачем не буде долучено до матеріалів справи договір №1701/2022 від 17.01.2022р., підставою позову визначено ст.1212 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів враховує правову позицію, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.09.2019р. у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019р. у справі №487/10132/14-ц, від 25.06.2019р. у справі №924/1473/15, відповідно до якої суд, згідно з принципом «суд знає закон», з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує при прийнятті рішення саме такі норми матеріального права.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 761/6144/15-ц).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі № 917/1739/17, постанови Верховного Суду від 17.10.2018р. у справі №908/2552/17 та від 21.05.2019р. у справі №924/552/18).
Враховуючи викладене, судом першої інстанції правомірно здійснено правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначено, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на безпідставне застосування судом першої інстанції ст.1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстав, на якій майно набувалося, згодом відпала (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019р. у справі № 320/5877/17).
Верховний Суд у постанові від 06.02.2020р. у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях (наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі № 924/1338/19).
Відповідно ст.1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що відповідач без відповідної правової підстави використовує належне позивачу майно - грошові кошти у розмірі 170 000,00 грн., місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника щодо недодержання позивачем вимог ст.164 Господарського процесуального кодексу України щодо направлення копії позовної заяви відповідачу на належну адресу.
Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Частиною 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На момент надходження позовної заяви ТОВ «ТД Східний Експрес», судом першої інстанції не було встановлено недодержання позивачем вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 ГПК України. Зокрема, до позовної заяви позивачем додано опис вкладення до цінного листа, який свідчить про надіслання ТОВ «Восточний Експрес» позовної заяви з додатками, згідно переліку. Позивачем також надані оригінали поштової накладної №6901801220680 від 22.02.2023р. та фіскальний чек від 22.02.2022р., які свідчать про надіслання позовної заяви та доданих до неї докуметів на адресу місцезнаходження відповідача ТОВ "Восточний Експрес": до відділення, Запоріжжя, 69095.
Крім того, колегія суддів враховує факт обізнаності відповідача зі змістом позовної заяви, з огляду на поданий ним під час розгляду даної справи відзив.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний експрес" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2023р. у справі №908/586/23 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "Восточний експрес".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя О.В.Чус