Справа № 199/95/23
(2/199/980/23)
Іменем України
26.06.2023
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання Подварченко А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку заочного розгляду (спрощене позовне провадження з викликом сторін) цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернуся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування посилаючись на те, що 27.07.2021 р. між ТОВ «ФК «ЦФР» та відповідачем було укладено кредитний договір №3955539526, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 115 861,28 грн. строком на 48 місяців, зобов'язавшись повернути його в порядку, строки та на умовах, визначених кредитним договором. В подальшому на підставі договору факторингу від 17.12.2021 р. позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за вищевказаним кредитним договором. Посилаючись у позові на те, що відповідач свої кредитні зобов'язання не виконує належним чином, дострокове повернення кредиту на вимогу позивача не здійснила, внаслідок чого станом на 26 грудня 2022 року утворилась кредитна заборгованість в загальному розмірі 115 496,64 грн. з яких: 103948,26 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 840,89 грн. - заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочена), 10 707,49 грн. заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена), позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.
Позивач в окремо поданій суду заяві просив суд про розгляд справи у його відсутності.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд розглядає справу на підставі наявних у справі доказів.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
27.07.2021 р. між ТОВ «ФК «ЦФР» та відповідачем було укладено кредитний договір №3955539526, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 115 861,28 грн. строком на 48 місяців, зобов'язавшись повернути його в порядку, строки та на умовах, визначених кредитним договором (а.с. 8-9).
При цьому зміст примірника кредитного договору не містить умов щодо права кредитора вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення кредиту у випадку неналежного виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань, умов щодо сплати позичальником конкретного розміру процентів за користування кредитом, а також умов щодо повернення кредиту позичальником періодичними платежами. Наявне лише посилання на зміст паспорту кредиту та Умов отримання фінансових кредитів в ТОВ «ФК «ЦФР». Викладені обставини підтверджуються копією примірника кредитного договору від 27.07.2021 р., копією виписки по особовому рахунку позичальника (а.с. 39).
На підставі договору факторингу №171221 від 17.12.2021 р. позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за вищевказаним кредитним договором (а.с. 19-25). Наведені обставини підтверджуються копією договору факторингу, копією реєстру боржників, копіями платіжних доручень.
19 жовтня 2022 року за вих. №18230/70.22 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення вимогу про наявність у відповідача кредитної заборгованості за кредитним договором №3955539526 від 27.07.2021 р. станом на 19 жовтня 2022 року: 87 215,69 грн. - основний борг, 537,74 грн. - строкова заборгованість за процентами, 16 732,57 грн. - прострочений борг, 1 103,90 грн. - прострочена заборгованість за процентами, 13 607,70 грн. - прострочена заборгованість по щомісячним процентам, 3 344,80 грн. - строкова заборгованість по щомісячним процентам.
Вказане повідомлення містить також вимогу до відповідача про здійснення дострокового повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше 45 календарних днів щ дня направлення банком повідомлення позичальнику. Викладені обставини підтверджуються копією повідомлення-вимоги, поштовими документами на підтвердження її відправлення, однак докази саме отримання такої вимоги позичальником відсутні.
Відповідно до розрахунку заборгованості, позивачем здійснено нарахування відповідачу станом на 26 грудня 2022 року заборгованості в загальному розмірі 115 496,64 грн. з яких: 103948,26 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 840,89 грн. - заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочена), 10 707,49 грн. заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена).
Процесуальні дії у справі:
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.02.2023 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування».
Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживче кредитування»). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст.207 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
За змістом ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зокрема у визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів.
В свою чергу, наведені вище підстави та порядок реалізації права кредитодавця вимагати дострокового повернення споживчого кредиту знайшли своє подальше уточнення у нормі ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому відповідно до норми ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом положень ст.ст. 512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами ст.ст. 1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Положеннями ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.
Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, ґрунтуючи своє рішення на наступному.
Так, як встановлено в ході розгляду даної цивільної справи між кредитодавцем, правонаступником якого є позивач, та відповідачем, як позичальником, було укладено кредитний договір від 27.07.2021 р., який (кредитний договір) за своїм характером, розміром виданого кредиту, строком кредитування, а також метою отримання кредитних коштів є споживчим кредитом, оскільки не пов'язаний з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням позичальником обов'язків найманого працівника (ст.ст.1, 3 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, на правовідносини сторін розповсюджується дія і норми ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої обов'язковою умовою для можливості реалізації кредитором права вимагати від позичальника дострокове повернення кредиту є закріплення такого права в першу чергу умовами самого договору про споживчий кредит, а також невиконання позичальником вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту (не усунення порушення умов договору) протягом 30 днів саме з дня отримання позичальником такої вимоги.
Як вбачається зі змісту матеріалів цивільної справи, докази отримання відповідачем повідомлення-вимоги позивача про дострокове повернення кредиту суд подані не були, є лише докази направлення такої вимоги, чого, вочевидь, за законом недостатньо.
Крім того, зміст тексту укладеного між сторонами кредитного договору не містить умов про наявність у кредитодавця/позивача права вимагати у відповідача здійснення дострокового повернення кредиту.
Більш того, можливість застосування положень закону (як ЦК України, так і Закону України «Про споживче кредитування») про дострокове повернення кредиту обумовлена також встановленням умовами кредитного договору обов'язку повернення кредиту періодичними платежами та порушенням позичальником строків оплати періодичного платежу щонайменше на один календарний місяць.
Однак, умови укладеного між сторонами кредитного договору не передбачають обов'язку позичальника повертати кредит згаданими періодичним платежами, визначено лише розмір кредиту та строк кредитування, за спливом якого кредит має бути повернутий в повному обсязі.
Відтак, у суду немає достатніх законних підстав вважати наявними обов'язкові умови, визначені ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 1050 ЦК України в контексті положення ч. 2 ст. 1054 ЦК України, для застосування процедури дострокового повернення кредиту, зокрема його примусового дострокового стягнення в судовому порядку. Передбачений же кредитним договором строк повернення кредиту ще не настав та спливає лише 24 лютого 2025 року. Вказана обставина є цілком самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить і з того, що умови кредитного договору, укладеного між сторонами, не містять положень, які б свідчили, що сторонами в належній формі погоджено розмір та порядок сплати позичальником процентів за користування кредитом, які позивач нараховує відповідачу та заборгованість за якими, включаючи прострочену, просить стягнути.
Натомість, позивач на підтвердження заявлених ним фактів наявності таких умов укладеного між сторонами кредитного договору, як обов'язок позичальника повертати кредит періодичними платежами згідно відповідного графіку, розмір процентів за користування кредитом, які позичальник зобов'язалась сплатити, а також наявність у позивача права вимагати дострокове повернення кредиту із кореспондуючим цьому праву обов'язком позичальника здійснити таке повернення посилається та подає до суду копію паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №5539526, а також копію Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР». При цьому позивач стверджує, що такі документи є невід'ємними складовими укладеного між сторонами кредитного договору. Однак суд, враховуючи зміст таких документів, а також усталену судову практику суду касаційної інстанції, не може погодитись із викладеними твердженнями сторони позивача.
Так, вищевказані Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» з додатком не підписані відповідачем, як позичальником, а отже в суду немає достатніх підстав вважати, що відповідач, підписуючи документ під назвою кредитний договір №3955539526 від 27.07.2021 р., який серед умов кредитування містить лише суму кредиту та строк, на який надається цей кредит, а також робить посилання на Умови, розумів саме надані суду стороною позивача Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», ознайомився та погодився саме із цими умовами, а також, що вказані Умови на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили саме ті умови, дійсність яких стверджується позивачем та визнана недоведеною судом вище.
Таким чином, твердження позивача, які ґрунтується на змісті наданих ним і не підписаних відповідачем Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», можуть сприйматись судом лише як припущення, на яких у відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України не може ґрунтуватись судове рішення.
Наведені абзацом вище висновки суду, зокрема в частині оцінки в якості доказу наданих стороною позивача Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», повністю узгоджуються із правовими висновками Великої Палати у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17-ц, а також із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 25 вересня 2019 року у справі №704/1023/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №322/1220/16, від 07 серпня 2019 року по справі №182/1806/17, від 27 серпня 2020 року по справі №188/1815/17.
Другим доказом змісту укладеного між сторонами кредитного договору, на якому позивач ґрунтує свої позовні вимоги, є копія паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №5539526.
Дослідивши зміст вказаного паспорту, суд приходить до висновку, що означений паспорт є нічим іншим як паспортом споживчого кредиту.
В свою чергу, паспорт споживчого кредиту не може бути прийнятий судом в якості належного доказу саме умов укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема, погодженої між сторонами ціни договору у вигляді розміру процентів, які зобов'язався сплатити позичальник за користування отриманим кредитом.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що у відповідності до норм ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст. 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» вказаний документ є лише підтвердженням виконання позивачем встановленого законом для кредитодавця обов'язку з надання позичальнику, як споживачу, інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Більш того, в тексті самого паспорту споживчого кредиту вказується, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної у цьому паспорті споживчого кредиту, а отже останній не може підмінювати собою зміст умов кредитного договору, фактично укладеного між сторонами.
Наведена вище оцінка суду паспорту споживчого кредиту узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 травня 2022 року по справі №393/126/20, в якій суд касаційної інстанції дійшов наступного правового висновку. Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Даний правовий висновок Верховного Суду знайшов своє подальше закріплення і застосування у судовій практиці суду касаційної інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року по справі №333/5483/20, від 15 червня 2022 року по справі №383/418/20.
Решта наявних в матеріалах справи документів не спростовують висновків суду, наведених вище.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість, безпідставність та недоведеність заявлених позовних вимоги, а отже необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 133, ч. 1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем (судовий збір) розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 23, 76-81, 89, 95, 133, 137, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 223, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 3 ст. 258, ст.ст. 263-265, 268, 273, 280, 281 - 282 ЦПК України, суд
В задоволенні позову Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.
Судові витрати віднести на рахунок позивача
Дата складення повного судового рішення 26.06.2023 р.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Спаї